Connect with us

Судова практика

Боргова розписка & договір позики: судова практика

Опубліковано

on

Вісімнадцятого жовтня 2017 р. в контексті справи No 6-1662цс17 Верховний Суд України досліджував питання неоднакового застосування норм матеріального права в частині дослідження правової природи, змісту та обов’язкових умов боргових розписок і договорів позики.

Судова палата в цивільних справах Верховного Суду України вказала, що відповідно до статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно з частиною другою статті 1 047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей. Отже, письмова форма договору позики з огляду на його реальний характер є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику.

Аналогічний правовий висновок міститься в постанові Верховного Суду України від 24.02.2016 р. по справі No 6-50цс16.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Відповідно до частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Важливо. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України 18.01.2017 р. у справі No 6-2789цс16.

Отже, досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти їх справжню правову природу, незважаючи на найменування документа, і залежно від установлених обставин робити відповідні правові висновки.

Такий же висновок зробив Верховний суд України 18.09.2013 р. у справі No 6-63цс13, від 11.11.2015 р. у справі No 6-1967цс15 та 12.04.2017 р. у справі No 6-487цс17. Крім того, частиною першою статті 1 049 ЦК України встановлено, що за договором позики позичальник зобов’язаний повернути суму позики в строк та в порядку, що передбачені договором.

Висновок

Таким чином, розписка як документ, що підтверджує боргове зобов’язання, має містити умови отримання позичальником у борг грошей із зобов’язанням їх повернення та дати отримання коштів. Крім усього вищевикладеного, в договорі позики необхідно чітко прописати всі реквізити сторін (ПІБ, ІДН, місце реєстрації / проживання кредитора і боржника, паспортні дані сторін, контактні телефони, електронну пошту тощо).

Слід також пам’ятати, що необхідно чітко (з розшифровкою) прописувати предмет позики — якщо це грошова валюта, то вказати якої країни, наприклад, долари США, Канади або Австралії, оскільки чітко не охарактеризувавши предмет договору можна недоотримати суму боргу, а якщо це річ — вказати її характеристики, стан, грошову вартість (можна її сфотографувати).

P.S. Потрібно наголосити, що до дій, які свідчать про визнання боргу або іншого обов’язку, можуть, з урахуванням конкретних обставин справи, належати, зокрема, часткова сплата боржником або з його згоди іншою особою основного боргу та/або сум санкцій (постанова ВСУ від 09.11.2016 р. у справі за No 6-1457цс16 ), а часткова сплата боргу в межах строку позовної давності, в свою чергу, веде до його переривання (постанова ВСУ від 01.11.2017 р. у справі за No 6-1611цс17).

Євген Морозов, адвокат

Джерело: Юридичний вісник України

Судова практика

Одеський суд вирішуватиме спори в онлайн-режимі

Опубліковано

on

Київський районний суд Одеси може стати пілотним судом для впровадження онлайн-правосуддя.

За повідомленням прес-служби суду, систему вирішення спорів в онлайн режимі хочуть випробувати в Україні вже в цьому році. Для ознайомлення з міжнародним досвідом суд з робочим візитом відвідали керівник програми USAID «Нове правосуддя» Девід Майкл Вон, експерт програми Шеннон Солтер і юридичний радник Ольга Ніколаєва. Перед цим між-
народна делегація вже зустрілася з представниками Вищої ради правосуддя, Вищої кваліфікаційної комісії та Державної судової адміністрації України, які дуже позитивно оцінили цей проект.

Зокрема, Ш. Солтер, яка очолює Третейський суд з вирішення цивільних спорів у Ванкувері (Канада), розповідала про досвід організації суду в онлайн режимі. За її словами, спочатку суд надає позивачам можливість через інтернет-програму пояснити суть спору, потім – через електронні інструменти врегулювати спір в листуванні. Якщо це не вдається, відбуваються переговори з залученням медіатора і лише в разі неможливості досягти згоди, спір вирішується професійним суддею.

Для успішної реалізації проекту рекомендовано вибрати одну або кілька категорій справ, потім цей перелік можна розширити. Судді Київського районного суду міста Одеси на чолі з головою суду Сергієм Чванкіним у свою чергу запропонували почати з таких категорій справ, як розірвання шлюбу, стягнення безперечної заборгованості, та аліментів.

Джерело: Юридичний вісник України

Читати далі

Судова практика

Несвоєчасне повідомлення про настання страхового випадку не завжди є підставою невиплати страхового відшкодування

Опубліковано

on

От

Верховний Суд визнав, у разі, коли страхова компанія має інформацію про госпіталізацію застрахованої особи, несвоєчасне повідомлення її агента не має значення при вирішенні питання про обов’язок щодо виплати страхового відшкодування.

1 лютого 2018 р. Верховний Суд України ухвалив постанову у справі № 522/1903/15-ц за касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо стягнення суми страхового відшкодування.

Окрім іншого позивачу було відмовлено у відшкодуванні понесених ним витрат через порушення умов договору страхування щодо звернення перед отриманням будь-якої медичної допомоги до асистансу чи страховика для отримання інформації щодо подальших дій. Підставою у відмові виплати страхового відшкодування вказано також несвоєчасне повідомлення страхувальником (застрахованою особою) про настання страхового випадку.

Під час розгляду справи було встановлено, що страхова компанія мала інформацію про госпіталізацію позивача до лікарні і його перевезення до медичного закладу та проведення відповідної операції,  а за таких обставин помилковим був висновок апеляційного суду про те, що позивач несвоєчасно повідомив асистанса або страховика про настання страхового випадку.

Відповідно до пункту 4.3.1 договору страхування страховик не здійснює страхових виплат за витрати Застрахованої особи, пов’язані з наданням таких медичних та інших послуг: 4.3.1.1. Медична допомога при загостренні захворювання, яке за попередні 6 місяців перед датою поїздки лікувалось або вимагало лікування. Винятком є випадки, коли загострення цієї хвороби пов’язано із гострою смертельною небезпекою для життя застрахованої особи або може спричинити стійку втрату працездатності. При цьому обов’язковою умовою для відшкодування страховиком медичних витрат є підтвердження асистанською компанією критичного стану застрахованої особи.

Виходячи з цього, Верховний Суд на підставі ст.ст.  990, 991 ЦК України, ч. 2 ст. 8, ч. 1 ст. 25 Закону України «Про страхування», керуючись ст.ст. 400, 409, 413, 416 ЦПК України постановив стягнуто з відповідача на користь Позивача повну суму страхового відшкодування, оскільки страховий випадок прямо передбачений умовами договору страхування.

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

Судова практика

Строк дії договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення

Опубліковано

on

От

Верховний Суд визнав, що в разі укладання договору оренди земельної ділянки, він стає правомірним тільки з моменту його державної реєстрації.

30 січня 2018 р. Верховний суд України прийняв постанову у справі № 484/272/16 за касаційною скаргою на рішення суду першої інстанції та ухвалу апеляційного суду щодо повернення земельних ділянок.

Своє рішення Суд обґрунтував тим, що частиною 1 ст. 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Правочин підлягає державній реєстрації лише у випадках, встановлених законом. Такий правочин є вчиненим з моменту його державної реєстрації (ч. 1 ст. 210 ЦК України).

Відповідно до ч. 2 ст. 792 ЦК України відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Спеціальним законом, яким регулюються відносини, пов’язані з орендою землі, є Закон України «Про оренду землі».

За змістом статей 18 та 20 цього Закону укладений договір оренди землі підлягає державній реєстрації, договір оренди землі набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, строк дії спірного договору оренди землі починається після набрання ним чинності, а не з моменту його укладення.

Набрання договором чинності є моментом у часі, коли починають діяти права та обов’язки по договору, тобто коли договір (як підстава виникнення правовідносин та письмова форма, в якій зафіксовані умови договору) стає правовідносинами, на виникнення яких було спрямоване волевиявлення сторін.

Рішення в ЄДРСР

Читати далі

В тренді

© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.