Connect with us

Судова практика

Битва за газове родовище: Держгеонадра програла судовий процес фірмі Злочевського

Опубліковано

Юрій Котнюк,
ЮВУ

На початку вересня Верховний Суд завершив справу про подальшу долю розташованої в Івано-Франківській області Чемигівської нафтогазоносної площі: вердиктами всіх трьох інстанцій вітчизняної Феміди на Державну службу геології та надр України покладено обов’язок видати спеціальний дозвіл на її розробку товариству з обмеженою відповідальністю «Парі», опосередкованим власником якої вважається один із колишніх міністрів епохи Януковича Микола Злочевський, котрий свого часу очолював Міністерство екології та природних ресурсів України. Можливо, з точки зору учасників Революції Гідності таке рішення виглядає обурливим, але з точки зору права в даному випадку буква закону дотримана бездоганно.

Кримінальне переслідування закінчилося нічим

Перший спеціальний дозвіл, простіше кажучи ліцензію, на користування надрами Чемигівської площі було видано ТОВ «Парі» компетентним органом в особі Держгеонадра ще 23 грудня 2010 року терміном на 5 років. Протягом цього часу товариство за власні кошти здійснило геологічне вивчення даної ділянки та підрахунок запасів корисних копалин, який було затверджено в спеціальній уповноваженій установі під назвою Державна комісія України по запасах корисних копалин. А відтак, відповідно до Порядку надання спеціальних дозволів на користування надрами, затвердженого постановою уряду від 30.05.2011 р. No 615, мало право одержати наступний дозвіл, терміном уже на 20 років, без аукціону.

Але перед тим, як завершився зазначений строк сталися наступні події. В січні 2015 р. Генеральна прокуратура України, очолювана в той період Віталієм Яремою, розпочала кримінальне переслідування Миколи Злочевського за обвинуваченням його в незаконному збагаченні (стаття 368-2 ККУ). Його було оголошено в розшук, а на банківських рахунках Злочевського у Великобританії правоохоронними органами цієї країни було заарештовано 23 мільйони доларів США. Дана справа завершилася досить безславно — в подальшому вона була перекваліфікована на ухилення від сплати податків (ст. 212 ККУ), причому не з боку самого Злочевського, а з боку абстрактних посадових осіб тих компаній, які входили до очолюваної ним корпорації «Бурісма груп». У жовтні 2016 р. його було знято з розшуку, а в січні 2017 р. сайт вищеназваної групи компаній з великою помпою повідомив про те, що внаслідок тісної співпраці з ГПУ їй вдалося добитися припинення кримінального переслідування як самого Злочевського, так і «Бурисми груп», причому все це обійшлося останній у 180 мільйонів гривень.

Але окрім названої, була й ще одна справа, ініціатором якої стала народний депутат Тетяна Чорновол, яка 10 червня 2015 року подала до Генпрокуратури заяву про те, що у 2010— 2012 роках Злочевський, будучи міністром екології та природних ресурсів, незаконно видав ліцензії на користування нафтогазоносними надрами десятьом компаніям, кінцевим бенефіціаром яких був він сам. У їх числі заявниця назвала і ТОВ «Парі». У зв’язку з цим 16 червня того ж року було відкрите кримінальне провадження за статтею 364 ККУ (зловживання владою), але його доля була ще безславнішою, аніж попередньої справи. Правда, слідчі допитали двадцятьох працівників міністерства, причетних до процедури видачі ліцензій, і шістьох керівників компаній, яким вони були видані, але за наслідками слідчих дій обвинувачення нікому пред’явлено не було, арешт на жодне майно не накладався.

У подальшому матеріали даного провадження були передані до новоствореного Національного антикорупційного бюро України, де й припадали пилом аж до 1 серпня 2017 року, коли один із прокурорів Спеціалізованої антикорупційної прокуратури на ім’я Іван Федоренко своєю постановою закрив його через те, що в ході досудового розслідування, буцімто, не було встановлено складу злочину й були вичерпані процесуальні можливості отримання доказів його вчинення. Тетяна Чорновол дуже обурювалася таким рішенням прокурора, про яке її, до речі, було повідомлено з величезним запізненням — аж 2 травня 2018 р. Вона, зокрема, скаржилася, що в рамках даного провадження не було навіть допитано її саму, як заявницю, а вона, мовляв, могла розповісти багато цікавого, а крім того, передати слідчим важливі документи, які малав своєму розпорядженні. Звичайно, можна припускати, що цінність інформації, що містилася в її поясненнях і паперах, дорівнювала цінності виїденого яйця, але Солом’янський районний суд вирішив, що без даної процедури закриття провадження було передчасним, і своєю ухвалою від 15 червня 2018 р. скасував зазначену вище постанову прокурора Федоренка.

Принцип мовчазної згоди

Таким чином з боку правоохоронних органів Злочевський та його компанії зустріли повне взаєморозуміння, а от стосунки з Держгеонадра у них чомусь не склалися. В засобах масової інформації висувалося припущення, що їм довелося так багато потратитися на прокурорів, що на геологів уже не вистачило грошей, тому дешевше виявилося вирішити питання із суддями. Однак ми не станемо аналізувати плітки, а спиратимемося лише на перевірені факти.

Отже, в середині січня 2016 р. ТОВ «Парі» звернулося до Держгеонадра з проханням видати без аукціону ліцензію на користування надрами Чемигівської площі ще на 20 років. Відповідно до Закону України «Про дозвільну систему в системі господарської діяльності» і згаданого вище Порядку No 615 на розгляд подібних заяв дається термін 60 днів, і якщо ліцензіар за цей час не надасть жодної відповіді (будь-якої — позитивної чи негативної), починає діяти принцип мовчазної згоди. Це коли ліцензіат як суб’єкт господарської діяльності автоматично одержує право займатися тим видом діяльності, на яку він просив ліцензію в компетентного органу, але так і не дочекався від нього відповіді протягом визначеного строку. Причому в такому випадку датою одержання ліцензії вважається останній день відведеного для ліцензіара терміну.

Попервах чиновники Держгеонадра поставилися до фірми Злочевського досить прихильно й не затягуючи справи направили копію її заяви для погодження до Івано-Франківської обласної ради. Тут також треба зазначити, що відповідно до закону в тих випадках, коли спеціальний дозвіл на користування надрами з метою розробки родовищ корисних копалин загальнодержавного значення надається без проведення аукціону, його видача потребує погодження з радою тієї області, на території якої розташована певна ділянка. Точного терміну, протягом якого обласна рада має надати свою відповідь, ні закон, ні підзаконні акти не встановлюють, надаючи ліцензіару право самому визначати граничний строк, після закінчення якого також можна застосовувати принцип мовчазної згоди.

Дискреційні повноваження

Тепер уважно слідкуймо за датами. Держгеонадра направила до Івано-Франківська копію заяви ТОВ «Парі» зі своїм супровідним листом 21 січня 2016 р., вказавши, що відповідь потрібно надати не пізніше 19 лютого. Екологічна комісія облради на своєму засіданні 15 лютого одностайно рекомендувала обласній раді погодити дозвіл — як писалося в місцевій пресі, газові ділки обіцяли дати громадам двох навколишніх сіл по 300 тисяч гривень соціального внеску, а також допомогти їм з освітленням вулиць і придбати сміттєвоз. Але на відміну від екологічної комісії увесь депутатський корпус облради виявився не дуже прихильним до фірми Злочевського й 31 березня 2016 р. відмовився надати своє погодження.

Така відмова, судячи з усього, стала неприємним сюрпризом не лише для ТОВ «Парі», а й для керівництва Держгеонадра, яке в той момент ще було налаштовано досить привітно до нього. Скориставшись неквапливістю апарату обласної ради, воно швиденько — вже 4 квітня — намалювало наказ No 117, яким розпорядилося видати спецдозвіл. Ставка на неповороткість прикарпатців виявилася вірною — повідомлення з відмовним рішенням облради було ними відправлено до Києва лише 12 квітня, а дійшло на адресу Держгеонадр лише 18-го. Тож якби хтось почав дорікати геологам, що вони видали ліцензію без згоди місцевої влади, вони б могли слушно відповісти, що івано-франківці не вклалися у відведений ним термін, тому їм не лишалося нічого іншого, як застосувати принцип мовчазної згоди.

Проте щось потім змінилося у ставленні керівництва служби до Злочевського, і коли залишалося виконати процедуру видачі документу під назвою спеціальний дозвіл, її керівництво раптом заартачилося й відмовило в такій «дрібничці». З матеріалів справи неможливо зрозуміти, чому стався такий розворот на 180 градусів: може йому дійсно не заплатили обіцяної мзди, а може з найвищого ешелону влади надійшла вказівка затягувати час. В даній ситуації припускати можна будь що, але факти свідчать про те, що геологи вели якусь гру. Офіційна мотивація відмови була дуже зручною: обласна рада, мовляв, не дала своєї згоди, а тому й ми не дамо ліцензії. Але, якби керівництво служби дійсно було налаштована на відмову, воно повинно було в першу чергу скасувати свій же наказ No 117, мотивуючи це нововиявленим обставинами. Але геологи зайняли цікаву позицію: і спецдозволу на руки не давали, і свого наказу не скасовували — така поведінка дуже схожа на звичну тактику чиновника, який в очікуванні жирного хабара намагається тримати клієнта у невизначено-підвішеному стані.

Але ТОВ «Парі», яке вже встигло перерахувати в держбюджет офіційний платіж за ліцензію в сумі 300 тисяч гривень, подало до Окружного адміністративного суду Києва позовну заяву, в першому пункті якої просило суд визнати протиправною бездіяльність ліцензіара в питанні видачі позивачу спецдозволу, а в другому — зобов’язати її видати його. Рішенням від 15 листопада 2017 р. вона була задоволена по обох пунктах, після чого Держгеонадра подало апеляційну скаргу, в якій зазначало, що місцевий суд протиправно втрутився в дискреційні повноваження Держгеонадра й підмінив собою орган виконавчої влади. Колегія суддів Київського апеляційного адміністративного суду у відповідь на це зауважила, що дискреційні повноваження мають місце в тому випадку, коли орган виконавчої влади має кілька варіантів дій і може вибрати найкращий з них. У даній же ситуації Держгеонадра не мало вибору: воно саме видало наказ про видачу ліцензії, який на момент розгляду справи в суді не був скасований, а раз так, то нині геологам не лишається нічого іншого, як виконати його. Саме тому постановою КААС від 1 лютого 2018 р. рішення Окружного адміністративного суду Києва було залишене без змін. А вже Верховний Суд постановою від 5 вересня підтвердив правильність вердиктів обох попередніх інстанцій.

Джерело: Юридичний вісник України

Продовжити читання →
Натисніть, щоб прокоментувати

You must be logged in to post a comment Login

Leave a Reply

Новини на емейл

Правові новини від LexInform.

Один раз на день. Найактуальніше.

Digital-партнер


© ТОВ "АКТИВЛЕКС", 2018-2024
Використання матеріалів сайту лише за умови посилання (для інтернет-видань - гіперпосилання) на LEXINFORM.COM.UA
Всі права на матеріали, розміщені на порталі LEXINFORM.COM.UA охороняються відповідно до законодавства України.