Судова практика
Вчинення непокори військовослужбовцем тягне кримінальну відповідальність незалежно від настання суспільно небезпечних наслідків
23 травня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 185/4595/22 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який посилався на відсутність конкретних тяжких наслідків від вчиненого кримінального правопорушення.
Військовослужбовець, в умовах воєнного стану, відкрито відмовився виконати законний усний наказ заступника командира бригади з морально-психологічного забезпечення щодо вибуття до командно-спостережного пункту десантно-штурмового батальйону для подальшого виконання завдань у складі своєї роти.
Вироком міськрайонного суду його було засуджено за ч. 4 ст. 402 КК України до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років і на підставі ст. 75 КК України звільнено від відбування цього покарання з випробуванням.
Апеляційний суд скасував вирок місцевого суду в частині призначеного покарання й ухвалив новий вирок, яким призначив покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що апеляційний суд не зважив на конкретні обставини кримінального правопорушення, які, на його думку, не становлять підвищеної суспільної небезпеки, а тяжких наслідків від дій військовослужбовця не настало.
Верховний Суд вказав, що апеляційний суд дав належну оцінку тому факту, що військовослужбовець, уклавши контракт на проходження військової служби, добровільно взявши на себе обов’язки військовослужбовця, у період воєнного стану під час військової агресії ворога відкрито відмовився виконати наказ начальника, коли необхідні максимальна чіткість, стійкість та дисциплінованість усіх військовослужбовців.
Його відмова змусила покласти на його співслужбовців додатковий тягар щодо виконання визначеного йому завдання, що могло призвести до конкретних тяжких наслідків.
Захисник у касаційній скарзі зазначив, що конкретних тяжких наслідків від вчиненого кримінального правопорушення не настало, а тому немає причин вважати, що він своїм діянням спричинив шкоду суспільним відносинам. Однак ці доводи захисника не ґрунтуються на законодавчих вимогах і матеріалах кримінального провадження.
Так, тяжкі наслідки, спричинені непокорою, є кваліфікуючою ознакою, яка встановлена в ч. 2 ст. 402 КК України, утім у цьому кримінальному провадженні їх настання не інкриміновано.
Водночас непокора є злочином із формальним складом, а отже кримінальна відповідальність за його вчинення не залежить від настання суспільно небезпечних наслідків.
Навіть за відсутності конкретних тяжких наслідків, про які зазначає захисник, вчинена непокора є діянням, яке характеризується всіма ознаками складу злочину, передбаченого ч. 4 ст. 402 КК України, та безсумнівно становить притаманну злочину суспільну небезпеку.
За висновком Верховного Суду, апеляційний суд обґрунтовано зазначив і про те, що положення ст. 75 КК України застосовуються з урахуванням мети покарання, а тому звільнення від відбування покарання з випробуванням військовослужбовця за невиконання ним наказу в умовах воєнного стану не лише запобігатиме вчиненню нових злочинів іншими особами, а навпаки, створить у таких осіб впевненість у безкарності за відмову від виконання наказів командирів, а також відмову від захисту Батьківщини. Це може призвести до підриву військової дисципліни, розлагодженості дій, спрямованих на захист суверенітету держави, що в умовах воєнного стану є неприпустимим.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
