Думка експерта
Добровольці. Чому влада не шанує українських патріотів, які самі пішли захищати рідну землю? Частина 3
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
Добровольці і «бойовий імунітет»
Тема справедливого суду над добровольцями та військовослужбовцями в період активних бойових дій дуже важлива для суспільства, оскільки стосується обороноздатності країни. Про це я вже писав як мінімум декілька разів, і ця проблема існує не лише в прифронтових регіонах. Так, наразі в Хорольському районному суді Полтавської області триває розгляд кримінальної справи за обвинуваченням добровольця місцевої територіальної оборони Максима Стеценка у вчиненні злочину, передбаченого ст. 128 КК України, тобто в необережному спричиненні тяжких тілесних ушкоджень громадянину України, прізвище якого ми не називаємо, але позначимо як «Особа_Х». Вказана подія відбулася 1 березня 2022 року в тому ж Хоролі під час перебування добровольця на чергуванні. Досудове слідство в цьому кримінальному провадженні здійснювалося слідчими Хорольського відділення поліції, і велося воно, як на нашу думку, упереджено та необ’єктивно. Тож в даній публікації, на прикладі цього випадку, продовжимо розглядати особливості та існуючу практику обвинувачення добровольців територіальної оборони в злочинах, пов’язаних із захистом України, тим більше в перші дні повномасштабного вторгнення військ країни-агресора в Україну.
Де ви були і чим займалися після початку війни?
«Де ви були та чим займалися в період з 24 лютого по 3 березня 2022 року, тобто у перший тиждень повномасштабного вторгнення військ країни-агресора в Україну?». Думаю, що таке питання ще не один десяток років будуть задавати в Україні не тільки при прийомі на державну службу, але й громадяни один одному в побутових розмовах між знайомими та незнайомими людьми.
Читайте також: Звільнення від відбування покарання з випробуванням особи, яка ухилилася від мобілізації, демотивує інших військовозобов’язаних
Того дня, 24 лютого 2024 року, більшість українців прокинулося зранку від вибухів, або дзвінків рідних та знайомих з повідомленнями про те, що почалося повномасштабне вторгнення в Україну військ нашого споконвічного ворога – росії. Пізніше, з повідомлень ЗМІ ми дізналися, що в цей день, о 4 ранку, російські війська атакували Україну по всій лінії кордону – у Луганській, Сумській, Харківській, Чернігівській та Житомирській областях, з боку тимчасово окупованого Криму, на Донбасі, а також зайшли з боку білорусі в напрямку Києва та області. Перед тим окупанти завдали масованих ракетних ударів по Харкову, Одесі, Києву, Житомиру, Броварах, Херсону, Миколаєву, Дніпру, Запоріжжю, Умані, Жашкову, Василькову, інших містах та містечках України, де були хоча б якісь військові об’єкти.
Того ж дня Володимир Зеленський у своєму зверненні до нації зазначив, дослівно, «кожен, хто має бойовий досвід і може приєднатися до оборони України, повинен негайно прибути до відповідних центрів комплектації Міністерства внутрішніх справ». У цей же день Президент видав укази № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» й № 66/2022 «Про використання Збройних Сил України та інших військових формувань» та інші.
Хроніку перших днів війни можна продовжувати, вона ретельно задокументована в засобах масової інформації. Ми ж повернемося до своєї історії.
Що ж відбувалося у Хоролі на Полтавщині в перші дні війни? Про це ми дізнаємося з повідомлення на сайті Хорольської міської ради за 24 лютого 2022 року, де вказано про проведення позачергової сесії, на якій міський голова визначив першочерговим завданням на місцях «збереження інфраструктури для забезпечення життєдіяльності населення», а керівник місцевої поліції попередив присутніх «про можливу активізацію диверсійних груп та наголосив на необхідності посилення заходів з охорони громадського порядку та створення патрулів для уникнення мародерства». А через три дні, 27 лютого 2022 р., на сайті міської ради було опубліковано звернення міського голови, який довів до відома громадян, що «для нашої спільної безпеки населені пункти цілодобово патрулюються загонами територіальної оборони та Нацполіції». Чи був якийсь правовий статус у добровольчого руху територіальної оборони, зібраної переважно з цивільних осіб, які в перші тижні військової агресії долучилися до захисту країни? Ні, це були незареєстровані громадські об’єднання, які ініціювалися самими ж громадськими активістами, які мали певні організаторські здібності, досвід поводження зі зброєю, а дехто з них колись проходив військову службу. Так, відповідаючи на адвокатський запит щодо організації територіальної оборони в місті Хорол у перші дні повномасштабної війни, його мер Сергій Волошин сказав, що «Мешканці Хорольської міської ради самостійно самоорганізувалися та здійснювали патрулювання на блокпостах громади».
Старт нашої історії…
Двадцять шостого лютого 2022 р. і Максим Стеценко, якому на той час виповнилось 26-ть, будучи патріотом України та зважаючи на заклик Президента України, з власної ініціативи записався в Хорольському відділенні поліції в добровільне формування з охорони об’єктів інфраструктури та громадського порядку в Хорольській міській територіальній громаді. З того часу і до 20 березня того ж року він спільно з працівниками поліції та іншими добровольцями чергував на блокпосту на вулиці Кременчуцькій, а також був залучений до патрулювання інших вулиць Хорола.
Чи безпечно тоді, в лютому-березні 2022 року, почувалися добровольці територіальної оборони? Знову ж – ні.
Це підтверджують журналісти «The New York Times», які провели власне розслідування вбивств у Бучі на Київщині, скоєних у березні 2022 року, коли місто було окуповане російськими військами. За даними газети, «російські військові шукали в місті чоловіків, які теоретично могли бути пов’язані з територіальною обороною, і стратили багатьох із них після допиту. Восьмеро місцевих чоловіків, чиї тіла згодом знайшли на подвір’ї вулиці Яблунської, 144, чергували на імпровізованому блокпосту на цій же вулиці. Як розповів журналістам свідок, якому вдалося врятуватися, у чоловіків майже не було зброї, лише одна граната та гвинтівка».
Читайте також: Заява про встановлення факту постійного догляду за родичами для звільнення з військової служби не підлягає судовому розгляду
Що в цей час відбувалося на Полтавщині, ми дізнаємося зі зведень Головного управління Національної поліції в області. Так, 28.02.2022 р. Євген Рогачов, начальник поліції Полтавщини, повідомив, що «правоохоронні органи спільно з громадянами минулої доби викрили 44 підозрілих особи, дії яких можна розцінити як допомога ворогові. Серед таких, зокрема, поширювачі міток та маячків для коригувальників вогню ворожої армії, а також збирачі інформації про стратегічно важливі об’єкти, зокрема за допомогою безпілотних літальних пристроїв». Далі зі зведень поліції відомо, що 1 березня правоохоронні органи спільно з громадянами по всій області затримали 39 підозрілих осіб, 2 березня – 21-ну, а 3 березня – 161 підозрілу особу.
Громадянин України «Особа_Х», якому, як він стверджує, при затриманні було спричинено тілесні ушкодження, 28 лютого 2022 року, тобто, на 5-й день російської агресії проти України, цікавився можливістю придбання вогнепальної нарізної зброї та через соціальну мережу «Інстаграм» розповсюджував серед жителів Хорола російський пропагандистський фільм «Україна – вічне сьогодення» (російською – «Украина – вечное настоящее») продюсера та режисера Ігора Лопатьонка. Одним із одержувачів такої розсилки в інтересах країни агресора та його збройних формувань від «Особа_Х» був і патріотично налаштований місцевий житель, який допомагав добровольцям територіальної оборони міста. Він і розповів Максиму Стеценку про проросійську пропаганду з боку «Особа_Х» та показав свою переписку з ним в соціальній мережі «Інстаграм».
Про що цей російський пропагандистський фільм, ми дізнаємося з висновку № 358/23 від 19.12.2023 р. експерта Науково-дослідного центру судової експертизи у сфері інформаційних технологій та інтелектуальної власності Міністерства юстиції України за результатами проведення його лінгвістичного (семантико-текстуального) експертного дослідження. Експерт, зокрема зазначає, що:
1) «У наданих на дослідження мовленнєвих повідомленнях, які містяться у фільмі «Україна – вічне сьогодення» продюсера та режисера Ігора Лопатьонка, наявна інформація пропагандистського характеру, що сприяє збройній агресії російської федерації проти України, встановленню та утвердженню тимчасової окупації частини території нашої країни, уникненню відповідальності за здійснення російською федерацією збройної агресії проти України й містить заперечення збройної агресії російської федерації проти України, розпочатої в 2014 році, шляхом її представлення як внутрішнього громадянського конфлікту, а також виправдовування та визнання правомірною тимчасової окупації частини території України. Ця інформація подана у формі думок, оцінок і фактів соціально-політичних діячів і чиновників з України і США, представлених як очевидців та учасників подій, про які йде мова. За своєю структурою й прагматичною спрямованістю зазначені відомості набувають структури оцінно-мотивувальних конструкцій, що транслюють необхідність негативного ставлення аудиторії до одних осіб, ситуацій і подій (зокрема, до політичної еліти України і США, а також до війни на Донбасі як до громадянського конфлікту), й, відповідно, до схвалення дій інших осіб, ситуацій і подій (таких, як анексія росією Криму й підтримка рф терористичних угруповань на Донбасі).
2) У наданих на дослідження мовленнєвих повідомленнях, які є у фільмі «Україна – вічне сьогодення», міститься інформація негативного характеру стосовно президентів України та української влади, яка полягає в послідовних негативних описах невмілого керування ними державою, залежності від уряду США, намагання догодити українським націоналістам, що призвело до руйнування економіки, утворення класу олігархів, котрі розграбували країну й народ, нічого не вклавши в розбудову країни, посилило розбрат всередині українського суспільства і зрештою, призвело до громадянської війни на Донбасі; інформацію образливого характеру про Президента П. Порошенка, якого називають «шахраєм», а також ознаки розпалювання національної ворожнечі, що полягають у поширенні й утвердженні ідеї відродження на теренах України нацизму, який становить загрозу для всієї Європи.
3) Мовленнєва мета фільму «Україна ‒ вічне сьогодення» полягає в завданні шкоди репутації України як самостійної незалежної європейської держави шляхом поширення негативних відомостей на користь країни-агресорки (російської федерації)…»
Одразу зазначимо, що за фактом розповсюдження громадянином «Особа_Х» через соціальну мережу «Інстаграм» російського пропагандистського фільму «Україна – вічне сьогодення»:
‒ восьмого грудня 2022 р. Управлінням Служби безпеки України в Полтавській області на виконання ухвали слідчого судді Октябрьського районного суду Полтави від 17.11.2022 р. внесені відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22022170000000188 про вчинення вказаним громадянином («Особа_Х») злочину, передбаченого ст. 111-1 КК України, тобто колабораційної діяльності;
‒ у березні 2024 р. Офісом Генерального прокурора на виконання ухвали слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 27.02.2024 р. до Єдиного реєстру досудових розслідувань внесені відомості про вчинення громадянином «Особа_Х» злочинів проти національної безпеки України: № 42024000000000404 за ч. 1 ст. 111 КК України, за фактом вчинення 28.02.2022 р. «Особа_Х» державної зради, тобто діяння, умисно вчиненого цим громадянином на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державної, економічної чи інформаційної безпеки України в умовах воєнного стану; № 42024000000000405 за ч. 1 ст. 114-1 ККУ, за фактом вчинення 28.02.2022 р. громадянином України «Особа_Х» перешкоджання законній діяльності Збройних Сил України та інших військових формувань в особливий період; № 42024000000000406 за ч. 1 ст. 258-3 КК України, за фактом вчинення 28.02.2022 р. громадянином України «Особа_Х» сприяння діяльності терористичної організації «донецька народна республіка» (ДНР).
Тож уявіть себе на місці Максима Стеценка, добровольця територіальної оборони, віком 26 років, який 1 березня 2022 року близько 14 години, чергуючи на блок-посту в Хоролі, разом з іншим добровольцем тероборони виявили особу, підозрювану у сприянні російській агресії, – місцевого жителя, «Особа_Х», саме того, який 28 лютого 2022 року, тобто, на 5-й день російської агресії, розповсюджував через соціальну мережу «Інстаграм» російський пропагандистський фільм «Україна – вічне сьогодення» продюсера та режисера Ігоря Лопатьонка.
Цими діями «Особа_Х», за власною ініціативою, фактично сприяв діяльності терористичної організації «ДНР» щодо дестабілізації суспільно-політичної обстановки в нашій державі та втрати авторитету органів державної влади нашої країни, а також вчинив державну зраду, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України та таким чином перешкоджав законній діяльності Збройних сил України. За таких обставин від цього проросійського громадянина України «Особа_Х», який із перших днів повномасштабного вторгнення діяв активно на користь країни-агресора, можна було очікувати все що завгодно. Тому, виявивши «Особу_Х», доброволець територіальної оборони Максим Стеценко зателефонував керівнику блокпосту по вул. Кременчуцькій у Хоролі та повідомив про виявлення особи, підозрюваної у сприянні російської агресії, на що отримав вказівку дочекатися поліції, яку той викличе.
Небезпека, так би мовити «стояла в повітрі». Безперечно добровольці територіальної оборони не мали спеціальних навичок, як затримати особу підозрілу у вчиненні злочину, як себе вести, коли вона намагатиметься від них вириватися та буде втікати. Проте, коли громадянин України «Особа_Х», підозрюваний у сприянні російській агресії, почав втікати від добровольців та поліції, яка щойно під’їхала. Максим Стеценко, який був на чергуванні з власною помповою рушницею, з метою зупинити та затримати «Особа_Х» крикнув останньому: «Стій! Буду стріляти!». Далі, враховуючи те, що «Особа_Х», не зупинився, доброволець територіальної оборони вистрілив у землю біля його ніг, в результаті чого дріб рикошетом поранила «Особа_Х» у ноги.
Таємниці поліцейського слідства
Нам достеменно не відомо, чому працівники поліції Хоролу, які 1 березня 2022 року від керівника блокпосту територіальної оборони, що по вул. Кременчуцькій у Хоролі, отримали повідомлення про виявлення особи, підозрілої в сприянні російській військовій агресії, не внесли ці відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань і не зареєстрували протягом 24 годин, як це вимагає закон, відповідне кримінальне провадження. Але факт виявлення та затримання «Особа_Х» не був зафіксований у жодних документах міського відділення поліції № 2.
Проте в цей же день, тобто 01.03.2022 р., працівниками Хорольського відділення поліції № 2 Лубенського РВП ГУНП у Полтавській області до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12022175590000054 за ч. 1 ст. 125 КК України було внесено відомості про спричинення громадянину України «Особа_Х» тілесних ушкоджень та розпочато досудове розслідування. Відповідно до висновку судово-медичної експертизи № 33 від 30 березня 2022 року встановлено наявність в «Особа_Х» тілесних ушкоджень у вигляді ран обох гомілок із переломом великогомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки, що утворилися внаслідок пострілу з вогнепальної зброї (помпова рушниця), які в своїй сукупності кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент їх утворення.
У серпні 2022 року у кримінальному провадженні № 12022175590000054 від 01.03.2022 р. проведена судово-балістична експертиза, відповідно до висновку якої заподіяння тілесного ушкодження «Особа_Х» відбулося в результаті влучання снаряду після подолання відносно щільної перешкоди або після рикошету.
За таких обставин, дії Стеценка Максима кваліфіковані вже за ст. 128 КК України, як ненавмисне спричинення тяжких тілесних ушкоджень, а 29.08.2022 р. Стеценку Максиму повідомлено про нову підозру.
При цьому, ще 07.06.2022 р. стороною захисту М. Стеценка до слідчого поліції в кримінальному провадженні № 12022175590000054 подане клопотання про долучення документів, які підтверджували факт знаходження Максима в час спричинення тілесних ушкоджень саме при виконанні обов’язків по захисту України від військової агресії – як добровольця територіальної оборони Хорольської міської ради. У своєму клопотанні до слідчого Максим Стеценко чітко зазначав, що він разом з іншими добровольцями затримував громадянина України «Особа_Х» як особу, яка вчинила злочин проти національної безпеки країни, а саме сприяла військовій агресії російської федерації проти України. А попереджувальний постріл він вчинив у зв’язку з тим, що підозрюваний «Особа_Х» почав втікати від працівників поліції, які прибули за викликом на місце події. Тобто дії Максима Стеценка були вимушені.
Це й не дивно, оскільки особа, яка вчинила злочин, як правило, намагається уникнути кримінальної відповідальності, переховується, втікає від органів слідства, а коли її намагаються затримати, дуже часто чинить опір. Те, що «Особа_Х» почала втікати від поліції, свідчить про усвідомлення того, що вона вчинила злочин, за який передбачена кримінальна відповідальність.
Вимоги КК України
Відповідно до ч. 1 ст. 38 КК України не визнаються кримінально протиправними дії осіб, спрямовані на затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, і доставлення її відповідним органам влади, якщо при цьому не було допущено перевищення заходів, необхідних для затримання такої особи. За таких обставин, слідчий поліції під час розслідування кримінального провадження № 12022175590000054 від 01.03.2022 р. стосовно добровольця територіальної оборони Максима Стеценка мав застосувати положення статті 38 КК України та слідчим шляхом перевірити, чи не було допущено добровольцями територіальної оборони міста Хорола перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення.
Зокрема, частина 2 ст. 38 цього Кодексу під перевищенням заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, визнає умисне заподіяння особі, що вчинила кримінальне правопорушення, тяжкої шкоди, котра явно не відповідає небезпечності посягання або обстановці затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення. Перевищення заходів, необхідних для затримання особи, яка вчинила кримінальне правопорушення, має наслідком відповідальність лише у випадках, спеціально передбачених у статтях 118 та 124 цього Кодексу.
У той же час під час затримання «Особа_Х», підозрюваної у вчиненні злочину, добровольцями територіальної оборони, в тому числі й Максимом Стеценком, не було допущено перевищень меж необхідної оборони, відповідальність за які передбачена ст. 118 КК України, тобто умисного вбивства, або ст. 124 КК України – умисного заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, а відповідно і в діях останнього відсутній склад злочину, який йому інкримінує національна поліція.
Для кого старалися слідчі і прокурори?
Разом з тим, в обвинувальному акті, який був направлений до Хорольського районного суду за результатами розслідування кримінального провадження № 12022175590000054 від 01.03.2022 р., обставини події слідчим та прокурором викладені наступним чином: «01.03.2022 р. близько 14:00 години Стеценко Максим перебував неподалік нежитлового приміщення (колишньої спортивної школи) за адресою м. Хорол вул. Незалежності, 19/а разом зі своїми знайомими «Особа_Х», «Особа_1» та «Особа_2».
Під час спілкування між «Особа_Х» та «Особа_2» виник конфлікт із приводу поширення відео пропагандистського змісту, спрямованого проти інтересів України, в ході якого «Особа_1» викликала працівників поліції. По приїзду працівників ВП № 2 Лубенського РВП ГУНП в Полтавській області «Особа_Х» намагався втекти в напрямку вулиці Незалежності, таким чином, 01.03.2022 р. близько 14:00 години, перебуваючи неподалік нежитлового приміщення (колишньої спортивної школи) за адресою м. Хорол, вул. Незалежності, 19/а Хорольської територіальної громади Лубенського району Полтавської області, не передбачаючи можливості настання суспільно-небезпечних наслідків свого діяння, хоча повинен був і міг їх передбачити, Стеценко М. О. направив по напрямку руху «Особа_Х» помпову рушницю марки «Remington» серії СС24945С та здійснив один постріл картечним снарядом в асфальтове покриття, в результаті чого снаряд після подолання перешкоди влучив в ноги останнього, чим спричинив йому тілесні ушкодження у вигляді ран обох гомілок з переломом велико-гомілкової та малогомілкової кісток лівої гомілки, які кваліфікуються як тяжкі тілесні ушкодження небезпечні для життя в момент їх заподіяння».
Тобто з обвинувального акту виходить, що Стеценко Максим без будь-яких причин стріляв у напрямку руху «Особа_Х», який побіг? Або що тілесні ушкодження спричинені «Особі_Х», наприклад із хуліганських спонукань? І найголовнішим, в обвинувальному акті прокурором та слідчим поліції навіть не зазначено, що нинішній обвинувачений під час вказаної події був добровольцем територіальної оборони, а також, що він не один, а разом з іншими добровольцями територіальної оборони, затримували «Особа_Х», як підозрюваного у вчиненні злочинів проти національної безпеки України. В обвинувальному акті також не вказано, що саме добровольцями територіальної оборони була викликана поліція, в зв’язку з виявленням особи, що підозрюється в сприянні військовій агресії, та що саме після приїзду працівників поліції «Особа_Х» і почав тікати.
При цьому, є також загальновідомі факти, пов’язані з висунутим обвинуваченням, які не підлягають доведенню, а саме: факт повномасштабного вторгнення російських військ на територію України 24.02.2022 р.; факт ведення активних бойових дій на території Харківської, Сумської, Чернігівської та Київської областей, що межують з Полтавщиною, під час такого вторгнення у період часу з 24 лютого 2022 року; факт широкого збройного добровольчого та волонтерського руху по всій Україні і, зокрема, в Полтавській області, які сприяли звільненню цих територій від агресора, який виявив надзвичайну жорстокість, поєднану із системними протиправними діяннями, що містили ознаки вчинення злочинів проти безпеки людства (геноцид, жорстоке поводження з цивільним населенням, вбивства, катування, грабежі, розбої, розграбування національних цінностей на окупованих територіях тощо). Відтак, на відміну від викладених в обвинувальному акті фактичних обставин, окрім спричинення «Особі_Х» тілесних ушкоджень, є встановленими й інші значущі для цілей даного кримінального провадження фактичні обставини щодо діяльності добровольців територіальної оборони міста Хорола, в тому числі Максима Стеценка, ігнорування яких з боку сторони обвинувачення свідчить про відвертий формалізм та, як наслідок, явно упереджений характер досудового розслідування.
Окрім того, стороною обвинувачення (прокурором та слідчим) під час досудового розслідування не спростовано твердження Максима Стеценка про те, що він, як громадянин України і цивільна особа, з перших днів повномасштабного вторгнення російських окупантів на територію України в лютому 2022 року, не маючи бойового досвіду та військової освіти, взяв активну участь в боротьбі проти збройної агресії задля збереження територіальної цілісності країни, її незалежності та захисту, своїми діями довів щире прагнення до активної участі в національному спротиві агресору: записався до добровольчого формування територіальної громади, облаштовував блокпост по вулиці Кременчуцькій у місті Хорол та чергував по місту на його вулицях задля збереження цивільної інфраструктури міста.
Більше того, активна патріотична позиція Максима Стеценка щодо спротиву збройній агресії російської федерації була відмічена Верховним головнокомандувачем України, він був нагороджений відзнакою Президента України «За оборону України» серія ОУЦ № 0001618 від 05.08.2022 р. (Указ Президента України № 559/2022 від 05.08.2022 р.).
Крім того, Максим Стеценко у 2022 році отримав від командира військової частини А4020 подяку за активну громадянську позицію, вагомий внесок у справу зміцнення бойової готовності Збройних Сил України. Хотілося б звернути також увагу і на те, що поза увагою прокурора та слідчого залишилися положення законодавства щодо національного спротиву військовій агресії. Так, відповідно до статті 4 Закону України № 2114-ІХ «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України», який опублікований 06.03.2022 р. та набрав чинності 07.03.2022 р., у період дії воєнного стану громадяни України можуть брати участь у відсічі та стримуванні збройної агресії російської федерації, застосовуючи власну гладкоствольну зброю та бойові припаси до неї. Статтею 2 вказаного закону передбачено, що застосування цивільними особами вогнепальної зброї, отриманої відповідно до цього закону, здійснюється аналогічно до застосування зброї військовослужбовцями під час виконання завдань по відсічі збройної агресії проти України в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Із положень ст. 5 даного закону також вбачається, що цивільні особи не несуть відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо така зброя застосована на підставі та в порядку, визначених статтями 1 та 4 цього закону. Більше того, цим законом доповнено Розділ ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Кримінального кодексу України пунктом 22 такого змісту: «Цивільні особи не несуть кримінальної відповідальності за застосування вогнепальної зброї проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України, якщо така зброя застосована відповідно до вимог Закону України «Про забезпечення участі цивільних осіб у захисті України».
Не врахували прокурор та слідчий поліції і той факт, що 15.03.2022 р. Верховною Радою України прийнято Закон № 2124-ІХ «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та інших законодавчих актів України щодо визначення обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння та забезпечують бойовий імунітет в умовах дії воєнного стану» (далі Закон № 2124-ІХ), який набрав чинності 21.03.2022 р., і яким Кримінальний кодекс України доповнено статтею 43-1 «Виконання обов’язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України».
Згідно частини 1 цієї нової норми КК України, не є кримінальним правопорушенням діяння (дія або бездіяльність), вчинене в умовах воєнного стану або в період збройного конфлікту та спрямоване на відсіч та стримування збройної агресії російської федерації або агресії іншої країни, якщо це заподіяло шкоду життю або здоров’ю особи, яка здійснює таку агресію, або заподіяло шкоду правоохоронюваним інтересам, за відсутності ознак катування чи застосування засобів ведення війни, заборонених міжнародним правом, інших порушень законів та звичаїв війни, що передбачені міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Більше того, частина 3 цієї статті передбачає, що особа не підлягає кримінальній відповідальності за застосування зброї (озброєння), бойових припасів або вибухових речовин проти осіб, які здійснюють збройну агресію проти України та за пошкодження чи знищення у зв’язку з цим майна.
Таким чином, слідчі поліції і прокурори в порушення вимог діючого законодавства про бойовий імунітет кримінальне провадження стосовно добровольця територіальної оборони Максима Стеценко не закрили, як того вимагають ст. 43-1 КК України, ст. 38 КК України та п. 22 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» КК України, а безпідставно склали обвинувальний акт у кримінальному провадженні № 12022175590000054 від 01.03.2022 р. за ст. 128 КК України, який у серпні 2022 року направили до Хорольського районного суду Полтавської області.
Замість висновку
Підсумовуючи наведене, в черговий раз бачимо, як нинішні слідчі поліції та прокурори не бачать війни в України, не вважають військову агресію російської федерації чимось загрозливим для себе, а до виконання своїх службових обов’язків ставляться більш формально, а не відповідально, діюче законодавство, яке регулює національний спротив, не знають та не застосовують. Будемо сподіватися, що суд, розглянувши цю кримінальну справу по суті, провівши власне судове слідство й об’єктивно оцінивши докази в їх сукупності, застосувавши законодавство про «бойовий імунітет» за реабілітаційних підстав, закриє кримінальне провадження щодо добровольця територіальної оборони міста Хорола Максима Стеценка.
На жаль сумніви в частині заперечення та замовчування ролі добровольчого руху в Україні з метою захисту й оборони її суверенітету в мене залишаються. Не виключено, що в майбутньому негативно позначиться на обороноздатності нашої держави, бо цей ворог так швидко з нашої землі нікуди не піде.
Джерело: Юридичний вісник України
