Юридична практика
Загадки справи «Роттердам плюс»
Юрій Котнюк, ЮВУ
Дев’ятнадцятого квітня ухвалою Вищого антикорупційного суду було звільнено від кримінальної відповідальності двох колишніх членів Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), які проходили по справі «Роттердам плюс» – так називають формулу тарифу на електроенергію, застосування якої в період з травня 2016-го по червень 2019 років завдало, на думку НАБУ, шкоди споживачам на суму 39 мільярдів гривень. Переслідування зазначених підсудних було припинене за нереабілітуючими обставинами – вони обвинувачувалися в службовій недбалості (стаття 367 Кримінального кодексу України), строк давності якої охоплює лише п’ять років. Прокурор не заперечував такому рішенню ВАКС, зазначивши при цьому, що даний строк має обраховуватися не з дня ухвалення «неправильної» постанови НКРЕКП, а з дня закінчення її дії. Таким чином на даний час у цій справі статус обвинувачених мають уже не 14, а 12 осіб, причому шістьом із них, так само, як і цим двом, було пред’явлене обвинувачення лише за тією ж 367-ою статтею. З огляду на те, що дія формули «Роттердам плюс» припинилася 1 липня 2019 року, тобто п’ять років тому, слід очікувати, що в найближчому майбутньому від кримінальної відповідальності по цій справі будуть звільнені ще шестеро підсудних, серед яких і голова НКРЕКП у 2017–2018 роках Оксана Кривенко.
Як тариф став один для всіх
«Роттердам плюс» можна назвати найзагадковішою кримінальною справою НАБУ – попри те, що зловмисникам інкримінована найбільша в історії країни сума завданої шкоди, доказова база їх вини збудована на піску. Постанова НКРЕКП, якою запроваджена зазначена формула, визнана законною в судовому порядку, отже, за наслідками її застосування не може бути й мови ні про збитки, ні про потерпілих. Разом із тим поведінка підсудних зовсім не нагадує поведінку людей, в яких немає «гріха за душею»: інший колишній голова НКРЕКП Дмитро Вовк і начальних одного з відділів Нацкомісії Володимир Бутовський із 2019 року переховуються за кордоном, а сторона захисту різними безглуздими клопотаннями всіляко гальмує слідство, замість того, щоб, навпаки, його прискорювати з метою якнайшвидшого отримання тріумфального для себе виправдувального вироку. Аби зрозуміти причину такого парадоксу, треба не тільки проаналізувати те, що маємо на виході, а й спробувати вирахувати, що насправді замислювалося, так би мовити, на вході.
Читайте також: «Чорні діри» «Спецтехноекспорту»: як половинилася виручка від продажу радіолокаційних станцій
Історія цього питання нерозривно пов’язана з корпорацією Ріната Ахметова ДТЕК, яка станом на початок 2014 року мала в своєму складі дев’ять з чотирнадцяти теплових електростанцій України і більшість її вугільних шахт, які охоплювали близько 85% національного вуглевидобування. В цих умовах корпорація мала хороший кредит довіри за кордоном, а її цінні папери високо котирувалися в західноєвропейських фінансових установах. Та через рік ситуація змінилася в гіршу для неї сторону: на окупованій території опинилася більшість найкращих шахт ДТЕК із найнижчою собівартістю вугледобування, а крім того, ще й одна з дев’яти ТЕС – Зуївська. За таких непевних обставин цінні папери ДТЕК упали в ціні в два з половиною рази, а кредит закрився зовсім. Проте в другій половині цього року ситуація стала виправлятися – відповідно до мінських домовленостей окупаційна влада пообіцяла не заважати підприємствам Ріната Ахметова видобувати вугілля, вивозити його на підконтрольну українській державі територію і платити податки в її бюджет – окупанти задовольнялися тим, що обкладали даниною крамниці, в яких отоварювалися їх працівники.
А невдовзі Президент України Петро Порошенко зробив корпорації ДТЕК ще одну приємність: 3 березня 2016 року підконтрольна главі держави НКРЕКП ухвалила постанову № 289 «Про затвердження Порядку формування прогнозованої оптової ринкової ціни електричної енергії», відповідно до якої Державне підприємство «Енергоринок» купувало в теплових електростанцій вироблену останніми електроенергію за тарифом, у якому вартість вугілля дорівнювала середнім цінам на нього в портах Амстердаму, Роттердаму й Антверпену разом із вартістю доставки товару звідти на склади в портах Одеської області. Назвати цю формулу однозначно хорошою чи однозначно поганою не можна: до того НКРЕКП вираховувала ціну вугілля виходячи з його собівартості, в яку деякі власники шахт примудрялися закладати навіть вартість погашення кредиту, який вони взяли для придбання цих самих шахт. Відтоді тариф став один для всіх, внаслідок чого від ринку відсікалися шахти, собівартість видобування вугілля яких була вищою за ціни на нього в портах Європи. Разом із тим це було надзвичайно вигідно для розташованих на окупованих територіях вуглевидобувних підприємств ДТЕК із їх невисоким рівнем собівартості.
Облігації ДТЕК подорожчали вдвічі
Зазначена постанова мала діяти до того, як набере чинності ще навіть не прийнятий на той момент закон про ринок електричної енергії, і в цей проміжок часу, відповідно до задуму її творців, мала принести неабияку вигоду корпорації ДТЕК. На думку детективів НАБУ, Рінат Ахметов щедро поділився цим прибутком зі своїм благодійником: весною 2016 року, одразу ж після запровадження формули «Роттердам плюс» наближена до Петра Порошенка група компаній ICU (Інвестиційний капітал Україна) придбала в Європейських банках на суму двісті мільйонів доларів облігації ДТЕК, які одразу ж після цього виросли в ціні до 450 млн доларів. Пов’язаність між собою двох цих подій – ухвалення постанови й придбання облігацій – детективи пояснювали тим, що Дмитро Вовк, який раніше працював в ICU, потім у концерні «Рошен», а в 2015–2018 роках очолював НКРЕКП, був абсолютно несамостійною фігурою й робив усе, що йому наказував тодішній глава держави.
Законність постанови № 289 була поставлена під сумнів Громадською організацією «Самопоміч», яка подала до Окружного адміністративного суду Києва позов про її скасування (справа № 826/13858/16) через те, що вона, мовляв, не враховує реальний стан доходів населення. Постановою ОАСК від 29.12.2016 р. в задоволенні цього позову було відмовлено – суд вирішив, що ця постанова не стосується ні населення, ні інших категорій споживачів електроенергії, оскільки її дія поширюється лише на теплові електростанції та ДП «Енергоринок», а що стосується тарифів, за якими останнє продає струм споживачам, то вони встановлюються іншими постановами регулятора. З приводу економічної обгрунтованості чи необгрунтованості прив’язки до вугільних цін за кордоном, суд зазначив, що це питання належить до виключних повноважень НКРЕКП, якій державою делеговане право шляхом встановлення тих чи інших тарифів стимулювати зростання одних і скорочення інших видів електричної генерації. Головне, щоб суворо дотримувалися вимоги процедури, а вони в цьому випадку якраз і були суворо дотримані, оскільки свою згоду на запровадження формули дали всі три профільні відомства – Міністерство енергетики і вугільної промисловості, Антимонопольний комітет України і Державна регуляторна служба. Зазначена постанова ОАС Києва була залишена без змін рішеннями судів наступних інстанцій, а спроби перегляду цього вердикту за нововиявленими обставинами успіху не мали.
Коломойський проти Ахметова
Кримінальне провадження за фактом заподіяння шкоди споживачам ухваленням і застосуванням формули «Роттердам плюс» було відкрите НАБУ 24 березня 2017 року на підставі заяви народного депутата Віктора Чумака, який через чотири роки написав у своєму коментарі в соцмережах, що ця справа насправді є змаганням двох олігархів, яким вони, мовляв, нехай тепер займаються без нього. На цій фразі варто зупинитися докладніше, оскільки вона може пояснити багато чого незрозумілого в даній справі. Перший, кого мав на увазі екс-депутат, звісно Рінат Ахметов, а ось другий не інакше як Ігор Коломойський, власник двох чи не найбільших в Україні споживачів електричної енергії – Нікопольського й Запорізького феросплавних заводів. Змагання зазначених персон виглядає цілком природнім, оскільки перший із них виробник струму, другий – споживач, тож одному треба продати його дорожче, іншому – купити дешевше, а оскільки ціни встановлює держава, боротьба олігархів набирала ознак політичної боротьби.
Так, 25 січня 2017 року громадські активісти під керівництвом низки депутатів парламентської фракції «Самопоміч» перекрили залізничне сполучення через лінію фронту. Те, що дану акцію фінансував Коломойський, ні для не стало особливим секретом, оскільки її організаторами були ті ж самі люди, які в 2014 році виступили організаторами добровольчих батальйонів, яким теж матеріально допомагав той же олігарх. Кабмін доволі негативно поставився до того, що сталося – особливо рішуче був налаштований міністр внутрішніх справ Арсен Аваков, який демонстрував готовність хоч зараз дати загонам поліції наказ розігнати пікетувальників. Порошенко ж, на відміну від більшості членів уряду, вирішив, що будь-які силові дії проти патріотично налаштованих активістів можуть спровокувати ще одну революцію, і в березні 2017-го своїм указом узаконив торгову блокаду окупованих територій.
Що було далі, добре відомо всім: окупанти, розцінивши блокаду як порушення мінських домовленостей, відібрали в Ахметова його вугільні шахти, що припинило поставки до України антрациту не лише через лінію фронту, а й через тоді ще мирний українсько-російський кордон. Внаслідок цього весною 2017-го зупинилися п’ять із шести ТЕС, що працювали на антрацитових марках вугілля, й перед корпорацією ДТЕК постала проблема вибору: або імпортувати вугілля морським шляхом за вже світовими цінами, або переобладнувати енергоблоки під вугілля газових марок. ДТЕКівці обрали останній варіант, хоча перед тим заявляли, ніби це фізично неможливо. За таких обставин про надприбутки, сформовані різницею між дешевими цінами на вугілля з окупованих районів Донбасу й дорогим «роттердамівським» тарифом (якщо ці надприбутки дійсно мали місце) корпорації можна було забути.
Читайте також: «Розкуркулення» олігарха Фірташа в дзеркалі судових рішень
Чи можна сказати, що в цій ситуації Коломойський досяг своєї мети, коли фінансував блокадні протести? Якщо він хотів завдати неприємностей Ахметову, то, звичайно, так, але ж він замислював зовсім інше: Коломойському потрібно було не тільки, щоб ДТЕК «сів на мілину», а й щоб уряд України в умовах дефіциту виробництва електроенергії розширив обсяги імпорту дешевого російського струму, чим не забарилися б скористалися його феросплавні заводи. Врешті-решт йому це вдалося, але не в 2017-му, а в 2020 році й за інших обставин.
Детективи «мітили» в Порошенка
Відкривши кримінальне провадження, детективи НАБУ кваліфікували виявлений ними злочин як зловживання службовим становищем (стаття 364 ККУ). Цікаво, що їхні претензії охоплювали не всю повністю формулу «Роттердам плюс», а лише «плюс» до неї – це, очевидно, пояснювалося тим, що диспозиція зазначеної статті вимагає назвати точну суму кимсь отриманої неправомірної вигоди внаслідок неправомірних дій посадової особи. В даному випадку нереально було встановити, яку саме неправомірну вигоду отримали шахти України від різниці між економічно обгрунованою вартістю видобутого ними вугілля й сумою, отриманою за його продаж за ціною «Роттердам плюс». Зате цілком реально було встановити розмір «плюса», оскільки офіційна статистика містила вичерпну інформацію про те, скільки українськими ТЕС було спожито вугілля внутрішнього видобування, а скільки імпортного. Детективи порахували, що протягом трьох років дії постанови НКРЕКП електростанції спожили близько 73 мільйонів тон вітчизняного походження, а середньозважена вартість доставки з Роттердаму до складів портів Одеської області становила в той період 537 гривень. Якщо помножити першу цифру на другу, вийде 39 мільярдів гривень – саме ця сума, за їх підрахунками, дорівнювала неправомірній вигоді, отриманій усіма генеруючими компаніями теплових електростанцій, причому 23 мільярди з них отримали три компанії, що входять до корпорації ДТЕК: Західенерго, Східенерго й Дніпроенерго. Решту, виходить, поділили між собою акціонерне товариство «Центренерго», в якій державі належить 78% акцій, і приватне АТ «Донбасенерго», якому належить невеличка Слов’янська ТЕС.
Чому ці звинувачення слід вважати «збудованими на піску»? По-перше, як уже зазначалося, законність постанови НКРЕП № 289 є підтвердженою в судовому порядку, тож застосування роттердамівської формули – з плюсом до неї чи без – не може вважатися порушенням закону. По-друге, експертизи, проведені двома науково-дослідними інститутами Міністерства юстиції України, підтвердили, що 39 мільярдів гривень – це кошти, які ДП «Енергоринок» заплатило внаслідок включення Нацкомісією до тарифу суми доставки вугілля, але при цьому експерти утрималися від того, щоб назвати цю суму збитками, завданими споживачам. Детективи навряд чи не усвідомлювали таких елементарних речей, але якщо вони все-таки «почали гру», значить володіли якоюсь дуже серйозною компрометуючою інформацією, яка стала їм відома за результатами перших обшуків, проведених в офісах НКРЕКП ще в серпні 2017 року і яка й досі не оприлюднена.
Нагадаємо, що перші підозри в цій справі були пред’явлені в серпні 2019-го шістьом особам: згаданим вище Вовку й Бутовському, члену НКРЕКП Володимиру Євдокимову, заступнику начальника управління НКРЕКП Тарасу Ревенку й двом співробітникам корпорації ДТЕК – генеральному директору ТОВ «ДТЕК Мережі» Івану Гелюху й раднику генерального директора ТОВ «ДТЕК Східенерго» Борису Лісовому. Проте задовго до цього – 30 квітня 2019-го Дмитро Вовк вилетів із Борисполя до Брюсселя й більше в Україну не повертався. Очевидно зрозумів, що після перемоги на президентських виборах Володимира Зеленського НАБУ вже не буде церемонитися з ним так, як церемонилася при Порошенкові. А лише за три тижні до пред’явлення підозр у Туреччину з України вилетів Володимир Бутовский, який теж до цього часу не повернувся. Що ж стосується решти чотирьох фігурантів, то ці люди були твердо впевнені в тому, що достатньо серйозного компромату на них у НАБУ немає, а тому й тікати нікуди не поспішали. В подальшому ухвалами слідчих суддів їм було обрано запобіжний захід у вигляді застави в розмірі від 2 до 10 мільйонів гривень – суми цілком для них підйомні.
Однак це знову ж те, що ми бачимо на виході, а не те, що замислювало НАБУ. Про масштаби його планів можна прочитати в ухвалах Солом’янського районного суду Києва та Київського апеляційного суду, датованих серпнем 2019-го: в поданих до них клопотаннях детективи стверджували, що зловмисники з НКРЕКП і ДТЕК діяли під контролем та з відома організаторів злочину – невстановлених слідством осіб з числа вищого посадового керівництва держави. Отже, вони мали намір пред’явити підозри не лише верхівці Нацкомісії, яка ухвалила постанову № 289, а й першим особам Міненерговугільпрому, АМКУ і Державної регуляторної служби, які дали добро на її ухвалення. Нагадаємо, що станом на 3 березня 2016 року зазначене міністерство очолював Володимир Демчишин – один із співзасновників згаданої вище групи компаній «Інвестиційний капітал Україна». А там уже недалеко було й до пред’явлення підозри самому Порошенку, оскільки тоді сказані йому Володимиром Зеленським слова «Я – ваш вирок!» ще багато хто сприймав усерйоз.
Проте антикорупційний ентузіазм нового керівництва країни швидко спав і зазначені вище плани (якщо вони, звичайно, існували) реалізовані не були. Швидше навпаки – в серпні 2020 року прокурор Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Віталій Пономаренко закрив справу через те, що докази вчинення злочинів не отримані й можливості їх отримання вичерпано. Всього різними прокурорами САП було ухвалено чотири подібні постанови про закриття справи, які щоразу скасовувалися то ухвалами ВАКСу, то постановами керівника САП. А в жовтні 2022 року масштаби провадження навіть розширилися, оскільки про підозру в службовій недбалості були повідомлені ще вісім колишніх членів та співробітників НКРЕКП, яким навіть були обрані запобіжні заходи у вигляді особистого зобов’язання. В березні 2023 року матеріали кримінальної справи з обвинувальним актом були направлені до суду, але оскільки прес-служба НАБУ так і не повідомила про наявність у них нових і більш переконливих доказів складу злочину, то ймовірність ухвалення обвинувального вироку неймовірно низька.
Джерело: Юридичний вісник України
