Думка експерта
«Не на часі», або Коли і як будуть вирішені проблемні питання в законодавстві про колабораціонізм?
Інна Вишневська,
співробітниця науково-дослідної лабораторії Львівського
державного університету внутрішніх справ
Правозахисні та міжнародні організації, експерти протягом останнього часу неодноразово закликали Верховну Раду змінити законодавство про колабораційну діяльність. Причиною їхнього занепокоєння є порушення вимог міжнародного гуманітарного права й переслідування українців, які намагаються вижити в окупації. Наскільки законодавець готовий реагувати на недоліки в законодавстві про колабораційну діяльність та про що йдеться в запропонованих законопроектах у цій сфері?
Як я з’ясувала, загалом наразі у Верховній Раді зареєстровано 16 законодавчих ініціатив, спрямованих на вдосконалення кримінальної відповідальності за співпрацю з окупаційною владою або на встановлення обмежень окремих прав тих людей, які підозрюються, обвинувачуються або визнані винними у вчиненні колабораційної діяльності чи інших злочинів проти основ національної безпеки України. Із цієї кількості законопроектів десять надано для ознайомлення народним депутатам, два – направлено на розгляд у профільний комітет ВРУ, ще два – отримали висновок комітету. І лише два з них Верховна Рада прийняла за основу в першому читанні.
Як бачимо, жоден із цих проектів закону не дійшов до своєї фінальної стадії прийняття – підписання Президентом України та набуття чинності. Це, на мою думку, пов’язано з відсутністю політичної волі законодавця на ухвалення рішення про внесення змін в статтю 111-1 Кримінального кодексу України. «Не на часі» – основний аргумент, яким обґрунтовується будь-яке внесення змін, що стосується тимчасової окупації, перебування населення на тимчасово окупованих територіях (ТОТ), обмеження прав цього населення й притягнення до кримінальної відповідальності.
Негативні наслідки такого підходу полягають у тому, що наразі є низка вироків, які порушують норми міжнародного гуманітарного права, зокрема Женевські конвенції, додаткові протоколи до них. Наслідками в далекій перспективі стане те, що співгромадяни, які залишилися на ТОТ, усе більше від нас віддалятимуться. Оскільки люди розуміють, в якій би ситуації вони не перебували, все одно це закінчиться притягненням їх до кримінальної відповідальності.
Найбільша кількість зі згаданих законопроектів (11) стосується змін до КК України, які передбачають посилення кримінальної відповідальності. В деяких випадках пропозиції законодавця є дійсно слушними. Наприклад, декількома проектами законів пропонується доповнити штрафом санкції, які наразі передбачають лише позбавлення права обіймати посади. Це дозволить розв’язати проблему, коли визнана винною людина не займає жодної посади, і, як наслідок, такий вид покарання не матиме на неї жодного впливу.
Читайте також: Мету злочину пособництва державі-агресору пропонують уточнити
Доволі велика кількість пропозицій стосується внесення змін у конструкцію об’єктивної сторони та суб’єктного складу статті 111-1 ККУ. Інколи ці пропозиції цілком логічні, зокрема пропозиції щодо групування діянь за окремими ознаками сфери вчинення (економічна, господарська тощо) або за обставинами. Водночас низка пропозицій полягає у надмірній деталізації ознак об’єктивної сторони, доповненні кожної частини вказівкою на добровільність або виключенні її згадки взагалі.
Пропонується також встановити кримінальну відповідальність за здійснення незалежних професійних послуг, зокрема адвокатів і нотаріусів, та розширити поняття колабораційної діяльності. Якщо людина перебуває в громадянстві або підданстві держави-агресора, відповідно до одного із законопроектів, вона вважається колаборантом.
Підсумовуючи проведений аналіз цих законопроектів, можна констатувати відсутність їхньої системності та єдиного бачення законодавцем розв’язання тих проблем, які мають місце на практиці. Як на мене, заслуговують на підтримку ті законопроекти, які стосуються легалізації провадження окремих видів господарської діяльності на тимчасово окупованих територіях України, спрямованих на підтримку життєдіяльності населення.
Наступний блок законопроектів стосується непритаманних законодавцю інновацій. Так, наприклад, законопроект № 10132 пропонує позбавити визнання постраждалими осіб від сексуального насильства, обумовленого збройною агресією рф, «які проходили службу в окупаційній армії, інших військових формуваннях або органах правопорядку, тих, хто добровільно обіймав посади, пов’язані з виконанням організаційно-розпорядчих або адміністративно-господарських функцій у незаконних органах влади, створених на ТОТ, або брав участь у незаконних збройних чи воєнізованих формуваннях».
Останні дві категорії людей – це обвинувачувані за ч. 5 або ч. 7 ст. 111-1 КК України. Водночас у цьому законопроекті немає вказівки на те, а як саме має бути визнано та доведено той факт, що людина «обіймала» чи «брала участь». Вироком, чи це питання факту? Як це доводити? Через фіксацію в репортажах місцевої влади, чи як?
Така відсутність вказівки несе ризики, які полягають у тому, що Європейський суд з прав людини задовольнятиме скарги цих осіб проти України у зв’язку з порушенням принципу законності з боку нашої держави. Утім, навіть якщо прийняти, що згадане обмеження базуватиметься на факті засудження та вироку за перераховані правопорушення, то наявність такого вироку жодним чином не має впливати на присвоєння чи неприсвоєння статусу потерпілої особи. Тобто запропонована в законопроекті норма суперечить ч. 1 ст. 55 КПК, відповідно до якої «потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди…» Єдиний виняток міститься в ч. 4 цієї ж статті, де зазначено, що «потерпілим не може бути особа, якій моральна шкода завдана як представнику юридичної особи чи певної частини суспільства».
Якщо людина відбула покарання й уже має погашену судимість за правопорушення ч. 5 та ч. 7 ст. 111-1 КК України, вона вважається особою, яка не вчиняла кримінального правопорушення. У цьому випадку цей законопроект також не працюватиме. Так само проектом закону № 10256 пропонується створити Державний реєстр осіб, постраждалих внаслідок збройної агресії російської федерації проти України, для забезпечення відшкодування шкоди, завданої їхньому життю та здоров’ю.
Одна з його пропозицій дублює норми Закону «Про компенсацію за пошкодження та знищення окремих категорій об’єктів нерухомого майна внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України, та Державний реєстр майна, пошкодженого та знищеного внаслідок бойових дій, терористичних актів, диверсій, спричинених збройною агресією російської федерації проти України». Відповідно до цієї норми не можуть отримувати компенсацію ті особи, які мають судимість за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених розділом I «Злочини проти основ національної безпеки України», та їхні спадкоємці. В цьому випадку слід говорити не лише про порушення прав особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні цих злочинів, а й тих невинуватих осіб, які не мають жодного стосунку до цього.
У законопроекті № 10355 автори пропонують внести зміни до Кримінально-виконавчого кодексу та Закону «Про пенсійне забезпечення», які передбачають зменшення пенсій засудженим за злочини проти основ національної безпеки, безпеки суспільства від тероризму та проти миру, безпеки людства й міжнародного правопорядку. Зазначений проект закону також пропонує за рішенням територіальних органів Пенсійного фонду або за рішенням суду припиняти виплату пенсії через шість місяців після набуття процесуального статусу підозрюваного, обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за цими статтями.
Останнє – безумовна новація в законопроектній діяльності, особливо у сфері кримінальної юстиції, оскільки такою нормою порушуються інші чинні положення законодавства. Перш за все слід наголосити, що будь-які обмеження прав людини за вчинення нею кримінального правопорушення, відповідно до ст. 3 ККУ, передбачені виключно в Кримінальному кодексі України. Проте серед видів покарання позбавлення права на пенсійне забезпечення не передбачено.
Окрім цього, негативно можна оцінити й той аспект проекту закону, відповідно до якого пенсійного забезпечення позбавляється людина, вина якої ще не доведена в судовому порядку. Таким чином порушується презумпція невинуватості, адже допоки не доведена вина людини, жодного обмеження або позбавлення прав у зв’язку з вчиненням кримінального правопорушення застосовувати до неї не можна. Тобто позбавлення або обмеження цього права людини у зв’язку з підозрою або обвинуваченням її у вчиненні кримінального правопорушення є незаконним.
Підсумовуючи наведене, можна відповісти на низку питань. Зокрема, чи готовий законодавець до внесення змін? Ні, адже пропозиції не є узгодженими й переважно передбачають діаметрально протилежні шляхи вирішення однієї й тієї ж проблеми. Чи є цікавими пропозиції до вирішення низки проблем у законодавстві про колабораційну діяльність? Безумовно, і в окремих випадках можливо говорити, що їх прийняття сприятиме ефективному застосуванню статті 111-1 ККУ на практиці. Проте для будь-яких змін потрібна дія, і допоки не буде політичної волі на їх прийняття, ситуація залишатиметься сталою.
Цей матеріал створений за підтримки Фонду «Партнерство за сильну Україну», який фінансується урядами Великої Британії, Естонії, Канади, Нідерландів, Сполучених Штатів Америки, Фінляндії, Швейцарії та Швеції.
Джерело: Юридичний вісник України
