Юридична практика
Відповідальність за образу суду (позиція ЄСПЛ)
Ірина Кушнір, менеджерка проекту Ради Європи «Підтримка судової влади України в умовах війни та післявоєнного періоду»
Авторка аналізує справу Lutgen v. Luxembourg (36681/23, 16.05.2024 р.), в якій ЄСПЛ вирішив, що засудження заявника за образу судді за конкретних обставин справи було непропорційним.
Двадцять сьомого травня 2019 року слідчий суддя (далі – суддя) призначив експертизу електрообладнання, яке спричинило смерть людини на заводі підприємства, де заявник працював юристом. Суддя також наказав опечатати приміщення. Заявник, відстоюючи інтереси підприємства, звернувся до судді з кількома клопотаннями про зняття обмежень з приміщення якнайшвидше до державного свята 30 травня 2019 року, щоб запобігти зупинці виробництва та тимчасовому вивільненню кількох сотень працівників.
Суддя повідомив заявника електронною поштою, що обмеження будуть зняті «як тільки закінчить роботу призначений судом експерт». Заявник знав, що експерт виконав усе необхідне, але залишив приміщення опечатаним. Він також надіслав судді електронного листа, який залишився без відповіді.
Далі заявник поскаржився до Міністерства юстиції та Міністерства економіки, окрім того, копію скарги він надіслав Головному державному прокурору, в якому поінформував їх про ситуацію, а також висловив певну критику на адресу судді. «Будь ласка, знайдіть нижче електронний лист, який я щойно надіслав судді (про якого йдеться). Це вже не перший випадок з ним. Зайве говорити, що це абсолютно неприйнятно. О 15:20 я намагався додзвонитися до нього на його пряму лінію, потім на загальну лінію до кабінету слідчого судді, але відповіді не було. О 16:00 мені відповів секретар, який сказав, що він буде за чверть години. Перечекавши трохи, я знову зателефонував на його пряму лінію, а також на загальну довідкову лінію, але ніхто не відповів. Ви можете собі уявити, що я про це думаю».
Того ж дня о 19.00 обмеження щодо приміщення були зняті, але суддя не повідомив про це заявника. У підсумку заявника притягли до кримінальної відповідальності у вигляді штрафу за неповагу до суду через висловлювання, які він зробив про суддю в своєму електронному листі до різних відомств. Було встановлено, що він використовував витончені звороти в цьому електронному листі, щоб очорнити слідчого суддю, з метою завдати йому образи, в рамках законної і правомірної скарги.
Натомість ЄСПЛ вирішив, що:
1. Засудження заявника до кримінальної відповідальності становило передбачене законом втручання в право на свободу вираження поглядів. Його метою був захист репутації або прав інших осіб, а також підтримання авторитету та неупередженості судової влади.
2. Із точки зору необхідності в демократичному суспільстві заявник вжив заходів, які вважав виправданими в інтересах свого клієнта, оскільки він не був поінформований про те, що суддя фактично наказав зняти обмеження з приміщення після завершення експертизи. У невизначеній та невідкладній ситуації його дії мали на меті повідомити про можливі недоліки дій судді, що могли становити порушення в судовій системі. Дотримання принципу законності в його діях було визнано як національними судами, так і урядом.
3. Питання в цій справі полягало в тому, чи надали національні суди відповідні та достатні підстави для засудження заявника на підставі тверджень, що містилися у спірних фрагментах електронного листування. Суд вважав, що твердження, про які йшлося, а саме: «Це не перший випадок із (суддею)», «Зайве говорити, що це абсолютно неприйнятно» і «Ви можете собі уявити, що я про це думаю», – взяті разом, становили оціночні судження. По суті, вони свідчили про погані стосунки між заявником та суддею, про якого йдеться.
Крім того, ЄСПЛ вважає, що ці оціночні судження мали достатнє «фактичне підґрунтя». Заявник згадав про «випадки», які мали місце в його відносинах із суддею в минулому, і надав докази. Слід визнати, що вони не мали прямого зв’язку з даною справою. Однак їх можна обґрунтовано назвати достатньою фактологічною основою для пояснення того, чому заявник вважав, що з огляду на терміновість, пов’язану з наближенням державного свята, відсутність відповіді судді була неприйнятною обставиною, про яку необхідно було повідомити органи, відповідальні за підтримання порядку в судах у відповідний час. Більше того, оціночне судження, що міститься в прикметнику «неприйнятна», який заявник використав для опису ситуації, ґрунтувалося на таких елементах, як ризик неминучих фінансових втрат і тимчасове вивільнення близько 200 працівників.
4. Суд повторив, що – за винятком випадків нападів, які завдають серйозної шкоди і є по суті необґрунтованими, враховуючи, що судді є частиною фундаментального інституту держави, вони, як такі, можуть бути об’єктом особистої критики в допустимих межах, а не тільки в теоретичному і загальному плані. Таким чином, діючи в своїй офіційній якості, вони можуть піддаватися ширшій критиці, ніж пересічні громадяни. В цій справі, хоча висловлювання заявника мали безперечно зневажливий відтінок і були висловлені в критичному тоні по відношенню до судді, вони не можуть бути охарактеризовані як образливі для цілей статті 10. А зауваження в оскаржуваному електронному листі були зроблені в письмовій формі виключно органам, відповідальним за підтримання порядку в судах у відповідний час, і жодним чином не були оприлюднені.
5. Беручи до уваги всі вищевикладені міркування, ЄСПЛ дійшов висновку, що причини, наведені кримінальними судами, не можуть розглядатися як відповідне й достатнє обґрунтування втручання в право заявника на свободу вираження поглядів. Таким чином, ці суди не встановили справедливого балансу між необхідністю підтримувати авторитет судової влади та необхідністю захищати свободу вираження поглядів заявника як адвоката. За цих обставин ЄСПЛ вирішив, що засудження заявника не було пропорційним переслідуваній легітимній меті, а отже, не було «необхідним у демократичному суспільстві».
Джерело: Юридичний вісник України
