Судова практика
Ознаки дезертирства мають дії військовослужбовця, який після закінчення лікарняного 24.02.2022 не з’явився до військової частини і майже рік після того жив цивільним життям
27 серпня 2024 р. Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у справі № 172/149/23 залишив без задоволення касаційну скаргу захисника, який стверджував про відсутність в діях засудженого складу кримінального правопорушення.
Молодший сержант, який проходив військову службу за контрактом, 24 лютого 2022 р. в умовах воєнного стану з метою ухилення від військової служби після проходження амбулаторного лікування не з’явився до місця служби, а саме – до відділу прикордонної служби.
Вироком районного суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, його визнано винуватим за ч. 4 ст. 408 КК.
У касаційній скарзі захисник зазначав, що в діях засудженого відсутні ознаки дезертирства, так як він не мав наміру ухилення від проходження військової служби, а отримав під час перебування на лікарняному наказ від керівника про знищення причетності до війська та повернення до цивільного життя.
Верховний Суд вказав, що відповідно до повідомлення про виявлення кримінального правопорушення від 11 березня 2022 р. відділом внутрішньої та власної безпеки встановлено, що під час збройної агресії рф проти України 24 лютого 2022 р. молодший сержант самовільно залишив військову частину з метою ухилення від військової служби в умовах воєнного стану.
Згідно з висновком службового розслідування по цьому факту у період з 24 лютого 2022 р. по 8 березня 2022 р., окрім інших військовослужбовців, до підрозділу військової частини також не прибув молодший сержант, щодо якого 16 березня 2022 р. спеціалізованою прокуратурою у військовій та оборонній сфері були внесені відомості до ЄРДР за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 408 КК.
З показань свідків убачається, що про факт перебування засудженого на лікарняному до 24 лютого 2022 р. було відомо керівництву. Надалі засуджений не з’явився до військової частини для виконання своїх безпосередніх обов’язків в умовах воєнного стану.
Фактично з 25 лютого 2022 р. після початку повномасштабного вторгнення рф на територію України і до обрання засудженому 5 січня 2023 р. запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою на гауптвахті останній не вживав жодних заходів, спрямованих ні на повернення на військову службу, ні на те, щоб дізнатися про місце перебування свого військового підрозділу.
Натомість до моменту затримання засуджений уникнув виконання ним військових обов’язків та проживав у м. Полтаві цивільним життям, усвідомлюючи, що на території всієї держави введено правовий режим воєнного стану, а місце його військового підрозділу чи інших військових підрозділів ним не з’ясовано і будь-яких заходів для такого з’ясування навіть попри наявність військових структур у м. Полтаві, де він перебував, здійснено не було.
Крім цього, будучи військовослужбовцем, молодшим сержантом, у період часу з 22 червня 2022 р. по 29 серпня 2022 р. останній працював у ТОВ на посаді вантажника, що вказує на його тривале ухилення від військової служби та небажання виконання ним військових обов’язків.
Такі дії засудженого вказують на те, що він не мав наміру повертатися на військову службу.
Посилання сторони захисту на виконання засудженим наказу командира не спростовує установлених в межах цього кримінального провадження фактів нез’явлення засудженого з лікувального закладу на військову службу з метою ухилитися від військової служби в умовах воєнного стану. Адже подальший переїзд засудженого до м. Полтави з м. Лисичанська вказує на те, що він не мав намірів з’являтися на військову службу взагалі, чим було допущено порушення військової присяги Українському народу, виконання якої є першочерговим для військовослужбовця.
Підготував Леонід Лазебний
З іншими правовими позиціями Верховного Суду, яких вже налічується понад 16 000, можна ознайомитися в аналітично-правовій системі LEX.
