Думка експерта
Ризики в корупційних кримінальних правопорушеннях
Андрій Хомич, адвокат, керуючий партнер Адвокатського бюро «Андрія Хомича»
Як відомо, 29 жовтня Верховна Рада прийняла Закон «Про внесення змін до Кримінального кодексу України та Кримінального процесуального кодексу України щодо вдосконалення регулювання угод про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією» (№ 12039), який змінює ККУ, вводячи штрафи за корупційні злочини, що викликає питання справедливості та можливі корупційні ризики.
Про новації загалом
Указаним законом, зокрема, пропонується доповнити статтю 53 Кримінального кодексу України можливістю призначення додаткового покарання у вигляді штрафу в разі, коли воно не передбачено в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, виключно у випадку затвердження судом угоди про визнання винуватості у кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією та за умови узгодження сторонами угоди додаткового покарання у виді штрафу.
Читайте також: Вирок, ухвалений на підставі угоди стосовно однієї з декількох осіб, не є доказом винуватості інших
Можна сказати, що законодавець, викладаючи норму статті 53 Кримінального кодексу України, допустився помилки, оскільки вказана норма не кореспондується з чинною частиною четвертою статті 52 КК України, відповідно до якої за одне кримінальне правопорушення може бути призначено лише одне основне покарання, передбачене в санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу, а також із загальними засадами призначення покарання, визначеними статтею 65 КК України, згідно з частиною першою якої суд призначає покарання в межах, установлених у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини цього кодексу.
Ухвалена норма закону передбачатиме визначення судом розміру штрафу лише з урахуванням майнового стану винного. Така пропозиція не узгоджується із загальними засадами призначення покарання, згідно з якими суд призначає покарання враховуючи, серед іншого, ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення (пункт 3 частини першої статті 65 КК України). Цікавими є й зміни, передбачені пунктами 2 і 3 частини третьої статті 53 КК України в редакції закону щодо розмірів штрафів, як можливого додаткового покарання у випадку затвердження судом угоди про визнання винуватості в кримінальних провадженнях щодо корупційних кримінальних правопорушень або кримінальних правопорушень, пов’язаних з корупцією. Зокрема, в разі вчинення тяжкого злочину передбачається штраф від ста двадцяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до шести мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 2), а в разі вчинення особливо тяжкого злочину – від двохсот сімдесяти тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян до дванадцяти мільйонів неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (пункт 3).
У такому випадку мінімальний розмір призначеного штрафу за особливо тяжкий корупційний злочин може бути суттєво меншим за розмір штрафу, що призначатиметься за тяжкий корупційний злочин, що не сприятиме дотриманню вимог справедливості як однієї з основних засад права. Таким чином, прийнятий закон фактично спростить життя особам, які вчинили особливо тяжкі та тяжкі корупційні злочини.
Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 2 листопада 2004 року № 15-рп/2004 зазначив, що у сфері реалізації права справедливість проявляється, зокрема, в рівності всіх перед законом, відповідності злочину і покарання, цілях законодавця й засобах, що обираються для їх досягнення. Окремим виявом справедливості є питання відповідності покарання вчиненому злочину; категорія справедливості передбачає, що покарання за злочин повинно бути домірним злочину. Справедливе застосування норм права – є передусім недискримінаційний підхід, неупередженість.
Вимога додержувати справедливості при застосуванні кримінального покарання закріплена і в міжнародних документах з прав людини, зокрема в статті 10 Загальної декларації прав людини 1948 року, статті 14 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, статті 6 Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року. Зазначені міжнародні акти згідно з частиною першою статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства України.
Це кореспондується з рекомендаціями, які містяться в пунктах 2.1, 2.2, 2.3 прийнятих Резолюцією Генеральної Асамблеї ООН 45/110 від 14 грудня 1990 року Мінімальних стандартних правил Організації Об’єднаних Націй стосовно заходів, не пов’язаних із тюремним ув’язненням (Токійські правила). Ці правила застосовуються до всіх осіб, щодо яких здійснюється судове переслідування, без будь-якої дискримінації за ознаками раси, кольору шкіри, статі, віку, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, майнового стану, місця народження чи іншого статусу (пункт 2.2). Поряд з іншими обставинами мають бути враховані, зокрема, характер і ступінь тяжкості правопорушення, дані про особу правопорушника, а також інтереси захисту суспільства тощо (пункт 2.3).
Умови укладення угоди між прокурором та обвинуваченим
Тепер щодо безпосередності дослідження доказів судом. Указаним законом пропонується пункти 1 та 2 частини четвертої статті 469 Кримінального процесуального кодексу України (далі – КПК України) викласти в новій редакції та доповнити частину четверту вказаної статті (469 КПК) новим пунктом 2-1. Відповідно до пункту 2 частини четвертої статті 469 КПК України (в редакції законопроекту) угода про визнання винуватості між прокурором та підозрюваним чи обвинуваченим може бути укладена у провадженні щодо корупційних кримінальних правопорушень та кримінальних правопорушень, пов’язаних із корупцією, за умови викриття підозрюваним чи обвинуваченим іншої особи (осіб) у вчиненні будь-якого корупційного кримінального правопорушення чи кримінального правопорушення, пов’язаного з корупцією, та якщо інформація щодо вчинення такою особою (особами) кримінального правопорушення буде підтверджена доказами, і за умови повного або часткового (з урахуванням характеру та ступеня участі особи у вчиненні злочину) відшкодування підозрюваним або обвинуваченим завданого збитку або заподіяної шкоди (якщо такі збитки або шкода були завдані).
Проте, відповідно до статті 84 КПК України (у чинній редакції) доказами в кримінальному провадженні є фактичні дані, отримані в передбаченому КПК України порядку, на підставі яких слідчий, прокурор, слідчий суддя і суд встановлюють наявність чи відсутність фактів та обставин, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню. Водночас згідно з положеннями статті 23 КПК України (у чинній редакції) суд досліджує докази безпосередньо. Не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, речах і документах, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим кодексом.
Висновок
Підсумовуючи, варто зазначити, що запропоновані механізми визначення розмірів штрафу, як можливого додаткового покарання, та узгодження інших умов призначення покарання і звільнення від нього за корупційні кримінальні правопорушення та кримінальні правопорушення, пов’язані з корупцією, з одночасним розширенням дискреції суду уможливлюють зловживання владними повноваженнями учасниками відповідного процесу й несуть в собі корупційні ризики.
Джерело: Юридичний вісник України
