Думка експерта
«Поправки Лозового»: святе «прозріння» влади
Черговий приклад нехтування нашими конституційними нормами в угоду зовнішнім центрам впливу (щоб не говорити про «зовнішнє управління»)
 Олексій Баганецьзаступник Генерального прокурора (2000–2002, 2005–2006, 2014–2015 рр.), заступник голови Союзу юристів України, почесний президент Асоціації слідчих України, віце-президент Світового конгресу українських юристів, адвокат, кандидат юридичних наук, заслужений юрист України, стрілець Тероборони м. Києва |
«Поправки Лозового»: історія
Якщо наша навіть більш активна частина суспільства не звернула увагу і на цей факт втручання зовнішніх кредиторів у наші внутрішні справи, то я просто не маю права, як громадянин своєї країни, змовчати і поясню, чому?
Читайте також: Квантова суперпозиція ВАКС щодо строку досудового розслідування
Трохи історії. Шістнадцятого березня 2018 року набув чинності закон про внесення змін до низки процесуальних кодексів України та інших нормативних актів, який у народі одразу прозвали як «поправки Лозового», бо він був поданий однойменним народним депутатом України (ким розроблений – невідомо, але складається враження, що командою тодішнього Президента України П. Порошенка). Не буду дуже детально зосереджувати увагу на всіх цих «змінах», бо найбільш дратівливими були запропоновані тодішнім депутатом нововведення до Кримінального процесуального кодексу України, головні з яких стосувалися додаткових перешкод у проведенні досудового розслідування в розумні терміни, зокрема, щодо проведення більшості слідчих і процесуальних дій лише з дозволу слідчого судді, що тільки ускладнювало ці процедури та явно сприяло затягуванню термінів досудового розслідування. А особливою «новизною» була пропозиція щодо встановлення нових строків досудового розслідування, а саме з моменту реєстрації кримінального провадження в ЄРДР до повідомлення особі про підозру, а також і від повідомлення про підозру до направлення обвинувального акту до суду чи закриття кримінального провадження. Та вінцем цих «правок» було передбачення в КПК обов’язку слідчого і прокурора закрити кримінальне провадження у зв’язку із невстановленням особи підозрюваного у відведений законом термін та якщо після встановлення підозрюваного досудове розслідування не було закінчено протягом відведених на це строків. І це все в той час, коли норма Кримінального кодексу України передбачала конкретні терміни давності для притягнення винних до кримінальної відповідальність у залежності від тяжкості вчинених злочинів! Правда, трохи пізніше наші «горе-законодавці» дещо отямилися й внесли поправки в ці нововведення, уточнивши, що дані вимоги не стосуються осіб, які підозрюються у вчиненні тяжкого чи особливо тяжкого злочину проти життя та здоров’я особи.
Що характерно, я з перших днів прийняття цього закону був його принциповим противником, бо зовсім не сприймав озвучені мотиви його прийняття новацій, у тому числі й щодо забезпечення дотримання органами досудового розслідування розумних термінів його проведення, бо вважав (і сьогодні вважаю), що це було зроблено виключно з однією метою: перешкодити розкриттю злочинів, вчинених, перш за все, представниками влади та їх найближчим оточенням, особливо в сфері економіки та корупції, в банківській системі тощо, причому в найбільш агресивних формах, тобто в складі організованих злочинних груп (ОЗГ) та злочинних організацій (ЗО), зокрема й пов’язаних із виведенням грошових коштів та майна за кордон. А хіба не для цього слідчих і прокурорів зобов’язали продовжувати строки досудового розслідування навіть у провадженнях, де не було встановлено особи підозрюваного, виключно слідчими суддями (уявіть наскільки в таких випадках затягувалися саме процедури продовження таких строків, на що повинні були витрачати свій час органи досудового розслідування та прокуратури).
Я також розумів, що саме це буде сприятиме тому, що слідчі і прокурори не будуть аж надто зацікавлені розкривати тяжкі й особливо тяжкі злочини, бо по закінченню відведених для цього максимально 18-ти місяців вони просто закриватимуть такі провадження, де нікому не вручено підозри. Я про це неодноразово писав статті, виступав по телебаченню, коли ще там дозволялось висловлювати непопулярні, навіть щодо влади, думки, але реакції законодавців не було. Більше того, я намагався неодноразово переконати ту ж владу в тому, що ці зміни однозначно зроблять неможливим розкриття злочинів, вчинених на Майдані в столиці, щоб знати всю правду, яка супроводжувала ці події, а також злочинів, вчинених представниками режиму Януковича, розслідування яких після внесення змін у законодавство повинні були передати за підслідністю в НАБУ та особливо – в ДБР, яке, до речі, так і не було створено в установлені законом терміни після позбавлення органів прокуратури функції досудового розслідування. І таких проваджень були десятки тисяч, якщо не більше. Я вже не кажу про те, що цей «злощасний» закон (про «поправки Лозового») навіть не виносився на розгляд профільного комітету Верховної Ради, тобто тодішня влада з цим дуже спішила.
Коли владна верхівка нікого не чує…
Але, ще раз повторюю, що на ці мої виступи і заяви ніхто не реагував, тому цей скандальний закон наробив дуже багато біди для нашої держави, просто сьогодні ніхто не хоче про це зробити об’єктивний висновок: скільки хоча б тяжких та особливо тяжких злочинів фактично було приховано від розкриття й не притягнуто винних до кримінальної відповідальності. Скажу більше, аби не склалося враження, що цьому сприяла лише тодішня влада.
Уже в 2023–2024 роках я підготував законопроект про внесення край необхідних змін до КПК України з метою підвищення ефективності здійснення своїх саме конституційних функцій органами прокуратури, який обговорив на круглому столі за участі авторитетних фахівців із числа працюючих юристів та науковців та надіслав тодішньому Генеральному прокурору, який, нагадаю, після ганебного звільнення благополучно призначений, послом України в Нідерландах! Тому й не дивно, що він цей законопроект навіть не читав, бо, мабуть, був не здатний зрозуміти, про що там у дійсності ідеться, а якийсь, вибачте, «клєрк» «відфутболив» моє звернення разом із проектом цього закону та пояснювальною запискою до Верховної Ради України, витративши на це піваркуша паперу із незрозумілим підписом. Оце нині так виглядає «реформована» за міжнародними стандартами прокуратура, а її продовжують гнобити, звинувачуючи то в наявності «липових» інвалідів, то у великих пенсіях. Шановні співвітчизники, не на те ви звертаєте увагу, вас просто обманюють, «водячи за ніс». Але А. Костін такий не один байдужий до моїх пропозицій. Я для презентації свого законопроекту був запрошений одним з авторитетних академіків НАП України на засідання кафедри кримінального процесу одного із авторитетних наукових закладів України, де брали участь представники Верховного Суду, так званого Офісу Генерального прокурора і навіть Вищого Антикорупційного суду України. Так от, на цьому ювілейному заході згаданої кафедри я був просто шокований відвертим ігноруванням запрошеними учасниками (у будь-якому випадку – більшості з них) мого законопроекту й моїх пропозицій. І тоді я збагнув, що між науковцями і практиками сьогодні існує просто безодня(!) нерозуміння, в тому числі й щодо якнайшвидшого скасування так званих «поправок Лозового».
У МВФ сказали «треба» і все сталося…
Так, пізніше виявилося, що наша нинішня влада таки «прозріла» після «вказівки», не дивуйтеся, Міжнародного валютного фонду, який протягом 2023–2024 року, пообіцявши надати Україні черговий кредит на суму 2,2 млрд доларів США, зобов’язав нашу країну скасувати згадані «поправки Лозового», внісши зміни до КПК про те, що строки досудового розслідування тепер обчислюється не з моменту реєстрації в ЄРДР заяв та повідомлень про злочин, проти чого і я раніше заперечував, а з моменту повідомлення особі про підозру до дня звернення до суду з обвинувальним актом (чи відповідним клопотанням) або до дня ухвалення рішення про закриття прокурором кримінального провадження. Цілком вірогідною була і їх «вимога» про скасування обов’язку слідчих та прокурорів про закриття кримінального провадження після закінчення строків досудового розслідування, поки не було встановлено підозрюваного. І не менш важливою була вимога МВФ про скасування норми «поправок Лозового» про зобов’язання слідчих і прокурорів закривати кримінальні провадження в разі закінчення досудового розслідування після повідомлення особі про підозру.
Читайте також: Штучний інтелект і система правосуддя України
Що цікаво, нинішня міністр юстиції О. Стефанішина у своєму виступі у Верховній Раді навіть не приховувала, що такі зміни в КПК України здійснюються на виконання Листів про наміри та, відповідно, Меморандуму України й МВФ, підписаних у червні та жовтні 2024 року.
І які ж це новації запропонував Кабмін при внесенні змін до КПК України, які б раніше не пропонувалися мною? Ви тільки вслухайтеся: пропонується в ст. 219 Кримінального процесуального кодексу України передбачити, що не пізніше останнього дня строку закінчення досудового розслідування, прокурор зобов’язаний здійснити одну із дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК, хоча він і без цих змін зобов’язаний був це робити й раніше. Або пропозиція, що у випадку закінчення строків досудового розслідування та невчинення прокурором дій, передбачених ч. 2 ст. 283 КПК України, або відкриття матеріалів досудового розслідування стороні захисту в порядку ст. 290 цього кодексу, підозрюваний та його захисник або інші особи, права чи законні інтереси яких обмежувалися під час досудового розслідування, мають право подати клопотання до слідчого судді про зобов’язання прокурора вирішити «питання закінчення досудового розслідування». В разі задоволення слідчим суддею цього клопотання, прокурор зобов’язаний прийняти рішення про завершення досудового розслідування і відкриття матеріалів справи або про закриття кримінального провадження. Тоді виникає закономірне питання, для чого потрібна така складна процедура, якщо в будь-якому випадку в разі необхідності закрити кримінальне провадження, в якому особі повідомлено про підозру, таке рішення може бути прийнято лише прокурором – процесуальним керівником?!
Але, знову ж таки, ще раз нагадую, що «допомогли» таким способом Україні добитися скасування ганебних «правок Лозового» не думаючі і не байдужі до долі нашої країни співвітчизники, які давно це пропонували зробити, а створені під тиском іноземних партнерів НАБУ І САП, яким весь час свого існування хтось або щось перешкоджало боротися з корупцією, та міжнародна фінансова установа, якій абсолютно байдуже до дотримання Україною вимог Європейської конвенції із прав людини і основоположних свобод. Ось у цьому й парадокс, і наші всі проблеми, тим більше під час війни!
Замість післяслова
А чому я так бідкаюся з цього приводу, бо ці наші партнери разом з орієнтованими на них і фактично ними керовані, буцімто антикорупційні, органи правопорядку забули дати відповіді щодо того, а що ж робити, коли і прокурор не знайде підстав для відкриття матеріалів досудового розслідування й закриє це провадження. Чи дійсно вийде так, що ці провадження можна буде розслідувати роками, аж до закінчення строків давності притягнення винних осіб до кримінальної відповідальності?!
Читайте також: Про перегляд за нововиявленими обставинами ухвали слідчого судді (за наслідками ухвали у справі 991/6396/24 від 30.12.2024)
І про ці всі проблеми в КПК я багато говорив з різних трибун, але це не мало жодного впливу на наших законодавців, як минулого скликання, так і нинішнього, тим більше, що сьогоднішні народні обранці протягом останніх 5-ти років не є самостійними в прийнятті законодавчих рішень, бо наразі такі питання вирішуються виключно в Офісі Президента України, а не в залі засідань Верховної Ради. Тому з цього й робіть висновки, чи самостійна наша держава в прийнятті таких життєво важливих змін у законодавстві, чи ні, чи є вигадками існування в Україні «зовнішнього управління», чи ні?
Слава Україні! Слава ЗСУ!
Джерело: Юридичний вісник України
