Думка експерта
Корупція як «негативний бренд»
Про проблему в цифрах: які зміни фіксують опитування українців.
Павло Бульдович, керівник відділу координації державної інформаційної політики із запобігання корупції НАЗК
Національне агентство із запобігання та протидії корупції нещодавно презентувало результати комплексного соціологічного дослідження стану корупції в Україні за минулий рік. Втім, далеко не всі показники, які є важливими для об’єктивної оцінки ситуації, потрапили в заголовки медіа або стали темою бурхливих обговорень у соцмережах. Інформаційний мейнстрім охоче підхопив цифри, що відображають насамперед погіршення оцінок проблеми з боку населення і бізнесу. Ці дані вкрай важливі для розуміння суспільних настроїв та очікувань, але їх варто аналізувати в комплексі з іншими показниками, тенденціями та контекстами. Інакше комунікація перетворюється на односторонню трансляцію дуже тригерних та водночас надто обмежених тем.
«Всьо пропало…»
У 2024 році корупція в сприйнятті українців набула великих і загрозливих масштабів. У рейтингу ключових суспільних проблем вона поступається лише російській агресії, а дев’ять з десяти громадян вважають її поширеною в Україні. Дві третини населення переконані, що рівень корупції зріс протягом останнього року.
Це справді свідчить про погіршення сприйняття, яке триває протягом двох останніх років. Однак негативна динаміка є найбільш виразною саме в порівнянні з 2022 роком, який став винятком із тенденцій через нетипово оптимістичне сприйняття корупційної ситуації на тлі високої згуртованості суспільства, перемог на фронті та очікувань швидкого закінчення війни.
Загалом же, якщо порівнювати з періодом до повномасштабного вторгнення, то істотних змін в оцінках не відбулося. Ба більше, дослідження з великою порівняльною базою свідчать, що в 2007–2021 роках понад 90% громадян стабільно вважали корупцію серйозною проблемою, яка традиційно належить до топ-3 негараздів у країні. Сьогодні цей виклик за значущістю поступається повномасштабній війні, хоча, наприклад, у 2018 році турбував громадян суттєво більше, ніж війна на Донбасі. Тобто ті ж дев’ять із десяти українців протягом багатьох років поспіль незмінно вважають свою країну корумпованою, попри революції, зміну влади, війну та зумовлені цими чинниками трансформації. Та чи справді цей тренд відображає безнадійність і прикру унікальність нашого становища?
Це може здивувати, але в 2024 році 68%, або майже сім із десяти громадян країн ЄС вважали корупцію дуже поширеною в своїх державах. В Португалії, Хорватії, Греції, Словенії, Мальті та на Кіпрі такої думки дотримувалися понад 90% населення. Схожі показники також в Угорщини, Іспанії та Болгарії. Авжеж, це не виправдовує корупцію в Україні, як і не означає, що ми досягли європейських стандартів доброчесності. Натомість така картина доводить, що сприйняття корупції зовсім не тотожне її реальному рівню, і шукати нищівну зраду в погіршенні оцінок не варто. Хоча, поза сумнівом, сприйняття корупційних проявів формує суспільний запит на боротьбу з корупцією та має відображатися в пріоритетах державної політики.
На колективні уявлення про всеосяжну корумпованість впливає багато факторів – від інтенсивного висвітлення в медіа до банальної підміни понять, коли корупцією називають все погане. Соціологи постійно фіксують, як корупційними проявами вважають то несплату податків, то високі тарифи на комунальні послуги чи навіть прояви неетичної поведінки. Минулого року від 18 до 70% українців вважали корупцією випадки, які не є корупційними згідно із законодавством. Досить часто цим поняттям характеризують прояви неефективного управління в державі, інституційну неспроможність або операційні недоліки в роботі органів публічної влади. Іншими словами, корупція стала найупізнаванішим негативним брендом, який уособлює соціальну несправедливість та масове невдоволення українців наявними умовами життя.
Про що свідчить практика?
Якщо в сприйнятті населення рівень корупції буквально зашкалює (91,4% опитаних вважають, що корупція – поширене явище), то особистий досвід участі громадян у корупційних ситуаціях у понад чотири рази менший (18,7% опитаних заявили про наявність такого досвіду в 2024 році). Але на відміну від сприйняття, яке практично не змінюється десятиліттями, реальний «дотик» людей до корупції суттєво знизився за останню декаду. За даними КМІС, ще в 2015 році частка населення, яка мала справу з будь-якою формою корупції принаймні раз на рік, становила понад дві третини (70,7%).
Про істотне зменшення корупційного досвіду повідомляють користувачі державних і комунальних послуг у багатьох сферах. Наприклад, десять років тому з корупцією в медицині зіштовхувалися майже 70% громадян, тоді як минулоріч про корупційний досвід у цій сфері повідомили лише опитаних (28,5%). Відчутний прогрес спостерігається також в освіті та в наданні адміністративних послуг, тобто в секторах, з якими контактує найбільше людей.
Читайте також: Розмір основного покарання у виді штрафу не може бути меншим за розмір отриманої засудженим неправомірної вигоди
Хоч до середнього показника в країнах ЄС (5%) нам належить ще чимало попрацювати, рівень корупційного досвіду, наприклад, хорватів (14%), болгар та греків (по 12%) видається цілком досяжною метою на наступні роки. Для цього потрібно зберегти позитивну динаміку, яка свідчить, що за останнє десятиріччя держава суттєво покращила взаємодію з громадянами щодо мінімізації корупційної складової.
Як пояснити прірву між досвідом і сприйняттям корупції?
Отже, рівень корупції, з яким населення має справу в реальному житті, неспівмірний із масштабами корумпованості країни в переконанні абсолютної більшості громадян. Чому? В умовах, коли майже всю інформацію люди отримують з медіа, це нескладно пояснити. Уявлення громадян про корупцію формується не з їхнього власного досвіду, а з новин (скандалів) про велику корупцію. До того ж, побутові корупційні практики, з якими зіштовхуються люди, не мають в його сприйнятті настільки негативного впливу, як політична топкорупція.
Широке висвітлення корупційних зловживань у медіа, без сумніву, є нашою перевагою як демократичної країни. Часто завдяки викриттям журналістів правоохоронні органи відкривають і розслідують кримінальні справи, а суспільний резонанс призводить до кадрових змін та реформування окремих сфер (як у випадку із МСЕК). Однак системне викривання корупції ще не дорівнює невідворотності покарання. Адже суспільство сформувало запит не на викриття, а саме на притягнення корупціонерів до відповідальності. Попри те, що в 2017–2023 рр. кількість засуджених за кримінальні правопорушення зросла втричі, а ВАКС уже виніс понад 240 вироків корумпованим топ-посадовцям, рівень суспільних очікувань вочевидь залишається більшим.
У контексті висвітлення корупції варто також мати на увазі, що проблему транслюють далеко не лише професійні медіа, які дотримуються журналістських стандартів та збалансованої подачі інформації. Нині близько 74% українців переважно отримують новини із соціальних мереж, де масово генерується емоційний контент та дезінформація. Відтак українці споживають не факти і конкретику, а передусім настрої про тотальну корупцію, з якою марно боротися. І саме на цьому ґрунті формується те масове сприйняття проблеми, яке повсякчас відтворюється в критично високих цифрах.
Фундамент змін
Які б механізми для боротьби з корупцією не створила держава, скільки б сервісів не діджиталізувала, це не матиме належного ефекту без поведінкових і ціннісних змін у суспільстві. Коли корупційні практики є усталеною нормою взаємодії на всіх рівнях, марно очікувати серйозних зрушень в антикорупційній політиці. Так, в 2015 році половина населення України вважала корупцію прийнятною для вирішення власних проблем, натомість понад третина (37,4%) декларувала нетерпимість до корупційних проявів. Повномасштабне вторгнення стало переломною точкою і в 2024 році вже 58% громадян заявили про нетолерування корупції, що є історичним максимумом за час незалежності.
Всупереч зусиллям російської пропаганди з дискредитації викривачів корупції в Україні, наратив про «стукачів» у нас не прижився, а схвалення людей, які повідомляють про корупційні випадки, досягло піку серед населення (74,3%). Повільно, але зростає й готовність громадян викривати корупцію власноруч. Та чи не найважливіше – за останні чотири роки втричі побільшало тих, хто не просто говорить про свою готовність, а й доводить її на практиці, звертаючись до компетентних органів зі скаргами і заявами.
Усі ці зміни в моделях поведінки напрочуд складні й повільні. Вони не викликають резонансу і загалом мало цікавлять широкий загал. Однак саме такі перетворення є базою, на яку може спиратися держава в розбудові інфраструктури запобігання та протидії корупції.
***
Вочевидь погіршення нашого колективного враження про ситуацію з корупцією є закономірним. Коли частина суспільства платить кров’ю заради збереження державності, годі уявити сильніший тригер, ніж цинічне збагачення за рахунок держави. З такими випадками не здатні змагатися будь-які поступові зрушення на краще, хоча їх теж важливо бачити. Щонайменше для того, аби не втратити мотивацію до подальшої протидії корупції. Так, вироків корупціонерам ще недостатньо, але їх стає дедалі більше. Корупційні практики залишаються проблемою, та їх істотно поменшало при взаємодії населення з державою. Зрештою, українці стали більш рішучими та ініціативними у викриванні корупційних проявів. Про це бажано пам’ятати щоразу, коли ви знову гортатимете стрічку в соцмережі і з високою ймовірністю натрапите на шок-контент про вершників корупційного апокаліпсису
Джерело: Юридичний вісник України
