В Україні
Від теорії до праксеології. У чому проблема кадрових конкурсів?..
Уже стало правилом нівелювати кадрові конкурси на відповідальні державні посади. Кілька років тому, згадаймо, довго мучилися з призначенням керівника САП. Експерти вважають, що така ситуація і з конкурсом на посаду директора Бюро економічної безпеки (далі – БЕБ). Вийшло так, як рано чи пізно й мало статися. Коли, на думку влади, конкурс пішов не так, як планувалося, його нівелювали. Причина – залежність процедури від людського фактора або від інтересу. Тому замість того, аби нарешті отримати незалежного керівника бюро, бачимо сценарій кулуарих рішень.
Читайте також: Перезавантаження АРМА: залучення арбітражних керуючих, незалежна зовнішня оцінка
То що насправді відбувається: зрада службових інтересів, псевдодержавний маркетинг чи вимушені обставини? Конкурс на голову БЕБ – це своєрідний лакмусовий папірець, який засвідчує, що в данному разі питання людського сприйняття події переважає над об’єктивними професійними критеріями. Кажуть, цей конкурс нагадує отримання ліцензії пілота приватного літака. Теоретичний іспит – на папері, а практичний – на комп’ютері. Тобто умови прозорі, людський фактор відсутній, результат – об’єктивний. А сенсу жодного. Бо практичний іспит – політ під наглядом інструктора. Хоча й тут уже з’являється людський фактор, але він регулюється чіткими правилами. У разі успішного складання обох етапів особа отримує омріяну ліцензію, яка окриляє та створює нові можливості.
В українських кадрових конкурсах на високі державні посади все інакше. Теоретичний етап з перевірки знань законодавства можна провалити. Але якщо співбесіда з членами комісії пройшла успішно, бо комісія проявляє емпатію, то можна сподіватися, що все буде добре. Практичний етап – співбесіда, як правило, не є тестом на компетентність, а скоріше виглядає як інструмент маніпуляції. Й основну роль тут відіграє суб’єктивний фактор та психологія сприйняття претендента. Отже, замість двох обов’язкових іспитів, як у випадку з авто, у нас працює лише один – той, де все залежить від комісії, симпатій, зв’язків і зовнішнього впливу. Отже, щойно завершується механічна частина конкурсу, власне його комп’ютерний етап, починається технічна. Й саме на цьому етапі відбувається запаморочлива зміна фаворитів, на яку впливає людський фактор. А професіоналізм, знання, досвід, об’єктивність перестають бути перевагою. Адже глибокі знання, досвід, юридичний базис не мають особливого значення, бо це не ті аргументи для кадровій комісії. Держава переломила суб’єктивний фактор – хабарі, подарунки – запровадженням ЗНО (НМТ) при вступі до університетів, але не зуміла нормально пристосувати ці правила гри на рівні державного урядування.
Читайте також: Конкурс на посади суддів: прохідний бал з історії української державності встановлює ВККС
Саме тому, останнім часом конкурси на ті чи інші посади відбуваються непрозоро, демотивуючи цим їх учасників. Ми неначе поволі повертаємо нашу країну в минулі роки. У виграші опиняються не громадяни, не етнос, на плечах якого ця держава і тримається, а бюрократична система, яка ще більше цементує своє існування. Обіцяючи свого часу винести вирок «порошенківській системі» – «зелена система» стала заручницею власних хибних прорахунків. Хоча під час війни ми не маємо права витрачати час і довіру громадян на чергові «псевдореформи». Якщо людський фактор не буде зведений до мінімуму, будь-яка конкурсна процедура й надалі залишатиметься імітацією бурхливої діяльності на «благо суспільства». До речі, у цьому питанні значних успіхів добилися «реєстрові антикорупціонери». У 2019 році вони обіцяли «знести» команду Зеленського, «якщо щось піде не так». У 2025-му – вішають ярлики усім і всюди, проте користі з цього для суспільства небагато. Так званий «людський фактор» досить легко оминає гнівні пости в соцмережах та вирішує власні питання. Справжні зміни завжди починаються з усвідомлення того, чого ми хочемо досягти в перспективі, адже державний менеджмент потребує не стільки нових облич, скільки вірних рішень, адекватних правил, де право керувати економічною безпекою держави здобувається не через знайомства та адміністративний ресурс, а через чесно пройдені конкурсні етапи, ретельний відбір та як у нормальній європейській країні – від теорії до праксеології, від розуму до енергії, від алгоритму практики до сенсу призначення.
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
