Думка експерта
«Махновська слобода». Про приховані сенси і життя яким воно є…
Володимир Дон, член Національної спілки журналістів України
Сучасна вітчизняна література характеризує махновщину як самоврядну територію під контролем вільних рад та лібертарних комун, де робилися спроби створити анархічне суспільство під час Української революції. З погляду на сьогодення це виглядає абсолютно безглуздо і навіть смішно, але…
Про сенси
Відповідно до ст. 2 Конституції, Україна є унітарною державою. За цим, здавалося б, на перший погляд, простим і доступним положенням, криється величезний сенс, що дозволяє стверджувати принципи цілісності й недоторканності території нашої країни в межах існуючих кордонів, наявність єдиної конституції як основного закону, що визначає фундаментальні принципи суспільного ладу й правового становища особи, єдину систему законодавства, згідно з якою тільки акти центральних органів влади мають ранг закону (акту вищої юридичної сили).
Читайте також: Законність правотворчості як детермінанта соціально-правової держави
Саме завдяки єдності, яка спирається на фундамент унітарності, Україна знаходить у собі сили протистояти як зовнішнім, так і внутрішнім ворогам. У цих умовах будьякі прояви сепаратизму, відступи від норм Конституції та Законів України, прийнятих відповідно до Конституції, є безпосередньою загрозою національній безпеці країни та повинні отримувати відповідну правову оцінку, виходячи з норм чинного законодавства, викликів часу та очікувань суспільства. Сьогодні Україна безповоротно стала на шлях побудови громадянського суспільства і приклад недавніх подій довкола НАБУ та САП є вагомим доказом цього. Тим не менше, в сучасній Україні ще існує безліч випадків спроб узурпації влади, які ще не знайшли належної оцінки з боку суспільства, політиків, правоохоронних органів. …
І про життя «Золотих ключів»
Отже, парадокс ситуації полягає в тому, що в центрі України, а саме на території Дніпропетровської області в Слобожанській територіальній громаді, що розташована безпосередньо біля міста Дніпро, новоспечені послідовники Н. Махна, П. Кропоткіна та М. Бакуніна створили організацію, яка пропагує бездержавність, тобто ставить під сумнів закони України та конституційний розподіл влади в державі. Нехтує положеннями ст. 19 Конституції (ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством), ст. 33 Конституції (Кожному гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання), ст. 36 (Ніхто не може бути примушений до вступу в будь-яке об’єднання громадян), Закони «Про місцеве самоврядування», «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання в Україні» та низка інших.
Але на відміну від класиків, у наших анархістів відсутня будь-яка політична ідеологія, а наявність чіткої мети, пов’язаної виключно з отриманням грошей, звільняє їх від інших моральних, духовних та етичних цінностей, що й дозволило досягти певних успіхів на ниві незаконного збагачення. І назва в цього формування відповідна «Асоціація «Власників житлових будинків «Золоті ключі» (далі – Асоціація).
Взагалі дії так званого керівництва даної Асоціації нагадують за своєю природою операції, з дозволу сказати, нашого «східного сусіда». Як і відомі персонажі, але поки ще без зброї, вони приходять до громадян і кажуть, що відтепер ви є членами Асоціації і повинні нам платити, а якщо не погодитесь, то ми не пустимо вас додому через наші шлагбауми і турнікети, відріжемо вам воду й узагалі подамо на вас до суду, де в нас все «схвачено».
І певно не брешуть, бо з огляду на інформацію, отриману з Єдиного державного реєстру судових рішень, починаючи з 2015 р. протягом 10 років Дніпровський районний суд Дніпропетровської області розглянув 31 справу за позовом Асоціації до мешканців селища про стягнення заборгованості на користь «Золотих ключів». Окрему увагу, при цьому, варто приділити предмету позову, а саме стягнення заборгованості за комунальні послуги та внеску на утримання майна. Справа в тому, що зазначені платежі не є тотожними, бо в їх формуванні та утворенні лежить абсолютно різна суть, основа, механізми виникнення, але про це пізніше. І в 30 випадках суд першої інстанції прийняв рішення на користь, звісно, Асоціації й лише в одному – на користь громадянина.
Чемпіоном з розгляду справ на користь Асоціації у Дніпровському районному суді з великим відривом є суддя Новік Лалі Мурманівна – та сама служителька Феміди, яка була засуджена Вищим антикорупційним судом до кримінальної відповідальності за ч. 3 ст. 368 КК України («Прийняття пропозиції, обіцянки або одержання неправомірної вигоди службовою особою») у вигляді позбавлення волі на строк 5 років (справа № 991/1007/22), але зараз, як кажуть, незважаючи на свій поважний вік, проходить службу у ЗСУ в якості солдата. До речі, автор цієї публікації вже направив запит у відповідні органи, аби переконатися в достовірності цієї інформації. Друге місце впевнено посідає суддя Олександр Михайлович Бойко.
Відверто кажучи, те згадане рішення, ухвалене судом на користь громадянина, поки що єдине, в якому суд об’єктивно вивчив усі доводи сторін, норми чинного законодавства та найголовніше вірно застосував ці норми, в результаті ухваливши справедливе та правосудне рішення й наштовхнуло автора на написання даного матеріалу. А якщо загалом, то про рівень кваліфікації, об’єктивність, якість та законність рішень судів першої та апеляційної інстанцій за позовами Асоціації говорить такий яскравий приклад, як розгляд справи № 175/164/16-ц (склад суддів апеляційного суду Н. Є. Посунся, О. П. Бараннік, З. М. Пономарь), в якому виключно завдяки втручанню суду касаційної інстанції було скасовано рішення суддів першої та апеляційної інстанцій про стягнення коштів на користь Асоціації з підстави, яку їм було «дуже важко» побачити – «в зв’язку з тим, що відповідачка не є власником домоволодіння та не зареєстрована в ньому, будь-які договори на надання послуг з Асоціацією «Власників житлових будинків «Золоті ключі» не укладала» (Мотивувальна частина Постанови від 6 листопада 2019 року справа № 2-175/164/16-ц). Оце вже дійсно, ніщо так не підриває віру в правосуддя, як прийняті рішення. Від подальших коментарів цього «шедевру» суддівської думки суддів перших двох інстанцій автор утримається в зв’язку із ще не втраченою повагою до багатьох носіїв мантії.
Трохи історії
А почалася ця історія в далекому 2009 р., коли власники 83-х приватних будинків (зараз ця цифра наближається до 800, а кількість коштів, що надходять на рахунок Асоціації перевищує 40 млн грн на рік) зареєстрували вже відому організацію, яка за своєю юридичною суттю є об’єднанням власників садиб. Відповідно до ст. 381 ЦКУ «Садибою є земельна ділянка разом з розташованими на ній житловим будинком, господарсько-побутовими будівлями, наземними і підземними комунікаціями, багаторічними насадженнями». Цілком природно виникає питання – чому в статуті Асоціації зазначено, що вона здійснює свої дії відповідно до Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі – ОСББ), який не має до даних правовідносин жодного відношення, на відміну від Закону «Про кооперацію», в якому чітко прописані можливості обслуговуючих кооперативів щодо досягнення цілей, зазначених у статуті Асоціації. Відповідь на це питання легко знайти, знову ж таки, повертаючись до мети сучасних махновців на ниві житлово комунальних послуг.
Читайте також: Глухий кут реформ, або «Конституція на паузі»?
Приймаючи в далекому 2001 році ЗУ «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» (далі – Закон про ОСББ) та перекладаючи тягар з утримання застарілого житлового фонду на плечі досить зубожілого населення, держава вирішила трохи, як то кажуть, підсолодити пігулку й надала ОСББ статус неприбуткової організації, звільнивши, за певних умов, від сплати ПДВ та податку на прибуток підприємств. Ну а для того, аби ні в кого з власників квартир не виникло бажання «пропетляти», в законі існує норма, яка зобов’язує кожного такого власника, незалежно від його волі, бажання і так далі брати участь у утриманні багатоквартирного будинку. Таким чином, наявність зазначених факторів – несплата податків та відсутність можливості вибору у мешканців й стали вирішальними обставинами для реалізації цієї злочинної схеми.
Читаючи Закон про ОСББ легко дійти висновку, що для його застосування є ряд конкретних умов: по-перше – наявність багатоквартирного будинку. Відповідно до ч. 1 ст. 1 ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку» та ДБН В.2.2-15:2019 «Будинки і споруди. Житлові будинки». Зі зміною № 1. – багатоквартирний будинок – житловий будинок, в якому розташовано три чи більше квартири. Відповідно квартира – комплекс взаємопов’язаних приміщень, що використовуються для проживання однієї сім’ї.
По-друге – наявність ОСББ, тобто зареєстрованого відповідно до норм законодавства об’єднання співвласників багатоквартирного будинку. У ст. 6 у діючій редакції Закону про ОСББ ця норма прописана таким чином: «Об’єднання може бути створене лише власниками квартир та нежитлових приміщень у багатоквартирному будинку (багатоквартирних будинках). Зверніть увагу – про жодні садиби не йдеться.
Здавалося б, цілком однозначний та конкретний текст Закону про ОСББ не дозволить їм маніпулювати та робити інсинуації, або просто помилятися. Проте Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: О. О. Мамалуй – головуючий, І. Д. Кондратова, О. А. Кролевець успішно з цим впорався. Під впливом яких чинників було прийняте «рішення» про те, що Закон про ОСББ поширюється на правовідносини власників садиб, сказати не можу. З усіх можливих причин ймовірність перелічених найбільше значення має: низький рівень кваліфікації суддів ВС, які розглядали дану справу. Можливо, як і у випадку з колишнім головою ВС В. Князєвим, мали місце хабар, таємні особисті стосунки чи домовленості, а, можливо, ключову роль відіграло те, що головний ідеолог, який навіть свого часу очолював правління Асоціації, М. Ніколенко є суддею Господарського суду Дніпропетровської області і проживає в маєтку на території «Золотих Ключів» за вже відомою схемою «я не я і хата не моя», а тещина.
Загалом існує багато обставин, які дозволяють звинувачувати суддів, в першу чергу ВС, у фальсифікації, бо просте формальне цитування Закону про ОСББ за відсутності посилання на конкретні умови, визначені цим же законом, та порушення принципу рівності сторін не дають підстав для наступного: «Верховний Суд погоджується з висновками господарських судів попередніх інстанцій про те, що станом на 2009 рік до складу асоціації могли входити об`єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди), і доводи скаржника про неправильне застосування судами ст. 8 Закону України «Про об’єднання співвласників багатоквартирного будинку» не знайшли свого підтвердження».
У зв’язку з цим необхідно процитувати ст. 8 Закону про ОСББ в редакції від 03.11.2005 р., що діяла на момент створення Асоціації: «До складу асоціації можуть входити об’єднання та власники садиб, що використовують спільно внутрішньоквартальні інженерні мережі (споруди)». Таким чином, необхідною умовою створення асоціації станом на 2009 р. є наявність хоча б одного ОСББ в її складі. У матеріалах судової справи присутні неспростовні докази відсутності жодного такого об’єднання в складі асоціації «Золоті Ключі», як на момент реєстрації, так і в даний час. Свідчення цьому – протокол установчих зборів цієї асоціації, відповідні листи органу місцевого самоврядування про відсутність жодного ОСББ на даній території.
З якої причини Верховний Суд, як і суди першої та апеляційної інстанцій, обмежилися виключно цитуванням формальної норми права, не вказавши на відсутність підстав для її застосування в конкретній ситуації, могло б уточнити, скажімо, НАБУ, чи те ж ВРП. Суспільству дуже важливо отримати відповіді на ці та інші питання в діяльності вітчизняних судів, а доки довіри до мамалуїв, дупляків, верхоглядів не має і не буде.
Найогиднішим є те, що всі ці події, пов’язані з порушенням законодавства України, які, в тому числі, є кримінальними злочинами, відбуваються на тлі бездіяльності та байдужості, а може й не тільки, органів місцевого самоврядування, Слобожанської окружної прокуратури, яка здійснює процесуальне керівництво, Національної поліції (ВП № 2 ДРУП № 2 ГУНП в Дніпропетровській області), які замість виконання своїх професійних обов’язків штучно затягують процес, проявляючи халатність та бездіяльність, чим сприяють потенційним злочинцям в уникненні покарання й нанесення державі та громадянам багатомільйонних збитків.
Дія закону в часі
Не можна не звернути увагу ще на одне важливе питання чому при розгляді справи в 2024 р. стосовно правовідносин, які виникли у 2018 р. (рік прийняття нової редакції оскаржуваного Статуту) ВС керувався нормами законодавства, які втратили чинність ще у 2015 році, коли до Закону про ОСББ, а також до відповідних статей ЦКУ, були внесені значні зміни, які не лише повністю виносять за межі Закону про ОСББ правовідносини щодо індивідуальних житлових будинків – садиб, а й цілком їх виключають. Чому приймаючи постанову в 2024 р. – майже через 10 років після внесення кардинальних змін до законодавства, що регулює спірні правовідносини, Верховний Суд посилається на нечинні норми?
При всьому цьому ВС ніде й жодного разу не вказував на те, що норми права, які втратили свою чинність у 2015 р. у зв’язку з прийняттям нових положень, зберегли свою законну силу і їх необхідно застосовувати, ігноруючи нові положення законодавства в цій сфері. Ось уже дійсно справедливість полягає не в прийнятті законного рішення замість незаконного, а в заміні незаконного рішення на незаконне, але уточнене. І найголовніше, зміни до Закону Про ОСББ однозначно стверджували «Установити, що статути об’єднань співвласників багатоквартирного будинку, затверджені до набрання чинності цим Законом, діють у частині, що не суперечить цьому Закону» (п. 3 ст. 13 Прикінцеві та перехідні положення ЗУ «Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку»).
Слід вказати також, що відповідно до рішення загальних зборів у 2018 р. до Статуту Асоціації були внесені зміни, але вони чомусь не виключили з документу наявні протиріччя діючому законодавству України. Це сталося тому, що приведення Статуту до існуючих норм призвело б до втрати позицій щодо примусового «членства» в Асоціації і природно до надходження «в обов’язковому порядку» коштів до кишень непорядних ділків.
Про Конституцію і принципи верховенства права
Варто звернути увагу й на те, що спірні правовідносини щодо сплати внесків на користь Асоціації за 2020–2023 роки виникли, коли норми законодавства України з цього питання, що діяли в 2009 р. втратили свою чинність у зв’язку з прийняттям нових. Таким чином колегія суддів у складі Мамалуй О. О., Кондратова І. Д., Кролевець О. А. порушила норму, викладену в ст. 58 Конституції України «Закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом’якшують чи відмінюють відповідальність особи». До того ж, роз’яснення щодо дії в часі нормативно-правових актів надано в цілому ряді рішень Конституційного суду України та того ж Верховного Суду. Зокрема Рішення КСУ № 1-зп від 13 травня 1997 року; Рішення КСУ № 1-рп/99 від 9 лютого 1999 року; Рішення КСУ від 5 квітня 2001 року № 3-рп/2001; Рішення КСУ від 13 березня 2012 року № 5-рп/2012; Рішення КСУ від 13 березня 2012 року № 6-рп/2012; Ухвала Великої Палати КСУ № 28-у/2019 від 9 липня 2019 р.
Узагальнюючи наведені рішення, можна стверджувати наступне. За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі. Цей принцип закріплений у частині першій статті 58 Конституції України, згідно якої дію нормативно-правового акту в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється зі втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.
Окремо треба навести Рішення Конституційного Суду України від 18.06.2020 р. № 5-р(II)/2020 «закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori); «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali)» закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість».
Читайте також: Усе в цьому житті взаємопов’язано…
Верховний Суд з цього приводу – постанова ВС від 19 вересня 2024 року у справі № 120/10413/22; та від 23 липня 2024 року у справі № 280/3308/23 – стоїть на наступних позиціях: «Новий акт законодавства застосовується до тих правовідносин, які виникли після набрання ним чинності; якщо правовідносини тривалі й виникли до ухвалення акту законодавства та продовжують існувати після його ухвалення, то нове нормативне регулювання застосовується з дня набрання ним чинності або з дня, встановленого цим нормативно-правовим актом, але не раніше дня його офіційного опублікування».
Аналогічні норми існують і в Законі «Про правотворчу діяльність» – закон набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через один рік з дня припинення або скасування воєнного стану в Україні.
Стаття 59. «Зворотна дія нормативно-правового акта у часі» – це реалізація нормативно-правового акта щодо суспільних відносин, що виникли до дня набрання ним чинності, правове регулювання яких змінюється таким нормативно-правовим актом.
Стаття 61. «Втрата чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом» – нормативно-правовий акт або окремий його структурний елемент визнається таким, що втратив чинність, у разі, якщо:
– суб’єкт правотворчої діяльності прийняв (видав) у встановленому цим Законом порядку рішення про визнання прийнятого (виданого) ним нормативно-правового акта або окремого його структурного елемента таким, що втратив чинність;
– суб’єкт правотворчої діяльності приймає рішення про втрату чинності нормативно-правовим актом або окремим його структурним елементом у разі, як правило, якщо ним прийнято (видано) новий нормативно-правовий акт, що регулює ті самі суспільні відносини.
Такий детальний та ретельний аналіз судових рішень перш за все спрямований на виключення подібних судових помилок у майбутньому, а також має розглядатися як елемент попередження від можливості та бажання прийняття неправосудних рішень.
Судовий прецедент, судова практика
У попередніх випусках ЮВУ (№ 1498 – 1499 від 16 – 30 квітня 2024 р. С. 18 – 21; № 1500 – 1501 від 16 – 30 квітня 2024 р. С.18 – 21; № 1507 – 1508 від 1 – 15 червня 2024 р. С. 30 – 34; № 1509 – 1510 від 16 – 30 червня 2024 р. С. 32 – 35) автор вказував на наслідки прийняття неправосудного рішення та створення прецеденту щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду. Тоді йшлося про те, що «постанова» Верховного Суду в складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Мамалуй О. О., Кондратова І. Д., Кролевець О. А., у справі № 904/2607/23 не відповідає вимогам ст. 236 ГПКУ й не може розглядатися, як правосудне, законне, справедливе, неупереджене та об`єктивне судове рішення.
У конкретному випадку були проаналізовані негативні наслідки поширення Закону про ОСББ на власників садиб. По-перше, можливість застосовувати цю норму практично до необмеженого кола суб’єктів. По-друге, внаслідок цього преференції, передбачені Законом про ОСББ, в тому числі й у системі оподаткування, будуть використані нечистими на руку ділками, що істотно погіршить ситуацію з надходженням податків до державного бюджету, адже набагато вигідніше наплодити в приватному секторі ОСББ, отримати статус неприбуткової організації та не сплачувати податки, замість того, щоб будувати відносини з надання послуг з обслуговування з власниками садиб на договірних засадах та бути платником і податку на прибуток, і ПДВ.
У зв’язку з цим набуває особливої актуальності питання щодо доцільності в імперативному порядку використання судами висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду.
Аналізуючи «висновки за результатами розгляду касаційної скарги» по зазначеній справі доходимо того, що такий висновок (щодо застосування конкретних норм права у спірних правовідносинах) відсутній. У зв’язку з чим відсутня навіть теоретична можливість щодо реалізації положень ч. 4 ст. 263 Цивільного процесуального кодексу України «При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду».
(Далі буде…)
Джерело: Юридичний вісник України
