В Україні
Старі біди правоохоронної системи
Що криється за нещодавнім убивством у Львові відомого політика, діючого народного депутата України від опозиційної партії «Європейська солідарність», коменданта революційного Майдану, екс-Голови Верховної Ради України Андрія Парубія?
Ті, хто розуміється на роботі з розслідування тяжких злочинів, відверто вам скажуть, що незадоволені станом справ із розкриттям умисних убивств. І це не дивина, бо за останні 10–15 років оперативна робота відверто погіршилася. На сьогодні є з десяток замовних убивств, які й досі не розкриті. Нескінченні реформи системи та зміни підслідності призвели до втрати досвіду, помилок у документуванні таких злочинів. На превеликий жаль, нинішні прокурори не в змозі забезпечити належний нагляд за додержанням законів під час проведення досудового розслідування резонансних кримінальних правопорушень. А про саму організацію досудового розслідування я вже мовчу. Координацією діяльності правоохоронних органів у зв’язку із вчиненням злочинів проти особи, зокрема умисних вбивств, прокурори практично не займаються. Їх зобов’язують бути прокурором громади, захисником інвестицій, захистом свідків і потерпілих тощо. Згадаємо показове шоу, вчинене тодішнім міністром внутрішніх справ А. Аваковим, який не мав жодних повноважень для організації оприлюднення будь-яких матеріалів досудового розслідування, за участі Президента України В. Зеленського, Генерального прокурора, який замість того, щоб заборонити проведення такого заходу, сам у ньому взяв активну участь. Ідеться про розслідування умисного вбивства журналіста Павла Шеремета, яке до сьогодні так і залишається нерозкритим.
Буду відвертим, я не дуже впевнений, що є ґрунтовні докази винуватості фігуранта, обличчя якого наразі демонструється в ЗМІ. Оприлюднені обставини дають більше питань, ніж відповідей. Наведу процесуальну істину: винуватість людини може бути визнана лише тоді, коли її вину доведено в установленому законом порядку і підтверджено обвинувальним вироком суду, який вступив у силу. Тому робити фінальні висновки зарано. Умисне вбивство А. Парубія в мене одразу викликало запитання й не одне, особливо після того, як у пресі активно заговорили про «російський слід», бо вона найлегша для сприйняття нашим суспільством, тим більше у Львові. Звісно, ця версія має право на життя, хоча не може залишатися єдиною. Тут може мати місце й політичний аспект, бо потерпілий перебував у складі опозиційної парламентської партії «Європейська солідарність», неодноразово критикував і нинішню владу. Можливий також аспект конфлікту з представниками бізнесу та криміналітету на Львівщині, де квітне контрабанда, нелегальне переправлення ухилянтів через кордон тощо. Можливо, треба дослідити нюанси особистого життя, старі конфлікти, які мали місце під час його ж перебування на посаді коменданта Майдану. Всі можливі версії, без винятку, повинні бути обов’язково відпрацьовані саме на початковому етапі слідства. Увагу треба приділити й мотивації вбивства, яку на себе взяв підозрюваний. Вона викликає багато запитань, адже є не зовсім природньою. Деякі міркування цієї особи неправдоподібні. Складно уявити, як він міг за вчинення вбивства А. Парубія отримати тіло свого сина, вбитого невідомо точно коли і де? Тим більше підозрюваний плутається в своїх показаннях, а в суді, скоріше за все, взагалі відмовиться від своїх показань, тим більше, що співпрацював із представниками фсб.
Наостанок хочу нагадати Президенту, хто в цій державі відповідальний за стан розкриття і розслідування злочинів? Бо він, чомусь, заслуховував міністра внутрішніх справ України, який не є має жодного відношення до розслідування умисних вбивств. А як зрозуміти його доручення керівнику СБУ долучитися до розслідування цього зухвалого вбивства? Пора вже зрозуміти, що головним серед органів правопорядку та їх очільників в частині розкриття й розслідування кримінальних правопорушень є саме Генеральний прокурор, а не голова СБУ, чи, тим більше, міністр внутрішніх справ, як би Глава держави їм не довіряв. Треба всім чітко усвідомити, що саме Генеральний прокурор має доступ до матеріалів досудового розслідування й лише в його компетентності доповідати про суть вчиненого злочину, а тим більше про наявність об’єктивних і достатніх доказів вважати особу підозрюваною, як і про перспективи доведення її винуватості в суді. Політичні посадовці чи керівники спецслужб, в яких є свої безпосередні функції, можуть, звісно, бути долучені до певних процесуальних дій, але вони не мають жодного відношення до проведення досудового розслідування. Так є у всьому світі…
Віктор Ковальський
Джерело: Юридичний вісник України
