Київ проти Нафтогазу. Мирову угоду укладено, судові тяжби продовжуються

Позаминулого тижня завершилася багатомісячна «гаряча» фаза битви за газ для столиці: 10 жовтня Господарський суд Києва затвердив тристоронню мирову угоду між Національною акціонерною компанією «Нафтогаз України», Комунальним підприємством Київської міськдержадміністрації «Київтеплоенерго» і Публічним акціонерним товариством «Київенерго». Якщо дивитися на ситуацію із суто юридичної точки зору, то слід визнати, що в київської міської влади була безнадійна доказова база і вона із самого початку давила на жалість. Вчинки соратників Віталія Кличка з одного боку можна розцінити як правове невігластво, але з іншого вони діяли відповідно до східного прислів’я «Якщо хочеш ішака — проси верблюда».

Нагадаємо, що предметом спору було укладення договору про поставки дешевого соціального газу на дві теплоелектроцентралі і дві сотні котелень, які належать київській територіальній громаді, але з осені 2001-го по літо 2018-го перебували в господарському управлінні ПАТ «Київенерго». Головним їхнім завданням є опалення житлових будинків і їх теплопостачання, а вже другорядним — виробництво електроенергії. Відповідно до чинного законодавства вони наділені правом придбавати у Нафтогазу паливо за зниженими цінами, але при цьому на них покладено обов’язок також за пільговими цінами надавати свої послуги населенню.

У 2001 році власником «Київенерго» була держава, але за часів президентства Януковича більшість її акцій скупив Рінат Ахметов в особі своїх численних компаній, у назві кожної з яких присутня абревіатура ДТЕК, що в перекладі означає Донецька паливно-енергетична компанія. І ось тут постає цікаве питання. Всім відомо, що цей чоловік є власником низки експортоорієнтованих металургійних підприємств, які хоча й формально вважаються збитковими, але дають можливість багатьом можновладцям жити як вареник у сметані. Тож навіщо йому, успішному бізнесмену, знадобилася ця морока з комунальною теплоенергетикою, з котрою крику багато, а шерсті мало, як сказав чорт обстригаючи кішку. Тут можливі два варіанти відповіді: або він сподівався, що в недалекому минулому кияни настільки розбагатіють, що його придбання стане золотим дном, або (що більш ймовірно) певна частина соціального газу замість ТЕЦ і котелень якимись потаємними каналами потрапляла на металургійні підприємства, які би мали платити за нього високу ринкову ціну. Правда, прокурори й судді досі не встановили факт наявності подібних махінацій, але з цього радше належить зробити висновок про те, що ці посадові особи отримують від Ахметова ще одну зарплату.

Отже, станом на середину 2018 року, коли КМДА вирішила забрати своє майно в «Київенерго» й передати його спеціально для цього нею створеному комунальному підприємству «Київтеплоенерго», борги «Київенерго» перед Нафтогазом за паливо, поставлене на саме ці дві ТЕЦ і дві сотні котелень, сягнули близько п’яти мільярдів гривень. Причому три з них заборгували мешканці міста, які не дуже дисципліновано платили за опалення і гаряче водопостачання, один мільйон був на рахунку уряду, який не дуже дисципліновано перераховував субсидії і субвенції, а ще мільярд складали хвости від основного тіла боргу, якими умовно можна назвати пеню, три відсотки річних, а також інфляційні втрати. Передаючи свої теплогенераційні потужності іншому користувачу, міська влада, очевидно, сподівалася, що новий управлінець виявиться більш ефективним, аніж менеджери Ахметова, але на заваді цим прекраснодушним планам  стала стаття 22 Закону України «Про теплопостачання».

Відповідно до чинного законодавства Нафтогаз може постачати паливо тому чи іншому підприємству теплоенергетики лише за умови, що між ними укладений договір про купівлю-продажу газу. Причому Нафтогаз не має права відмовити в укладенні такого договору, за винятком кількох випадків. Один із них якраз і прописаний у згаданій вище статті. Але перед тим, як розповісти про викладені в ній положення, варто згадати про те, що протягом першого десятиріччя нинішнього століття муніципальні органи широко практикували схеми ухилення від оплати газу, поставленого на їхні теплоенергетичні підприємства. Одна з них полягала в зміні користувача. Наприклад, певний міськвиконком передавав свою котельну в оренду якому-небудь ним же створеному фіктивному товариства з обмеженою відповідальністю. Воно споживало газ, але не платило за нього, а коли сума боргу сягала критичного рівня, міська влада забирала в нього котельню й передавала її в оренду іншому фіктивному ТОВ. У результаті Нафтогаз не міг навіть у судовому порядку стягнути борги за поставлений газ, оскільки в боржника не було й гроша за душею, але разом із тим він також не міг відмови- ти в укладенні договору про поставку газу новому користувачу.

Аби припинити це неподобство в березні 2011 року Верховною Радою були ухвалені поправки до статті 22 Закону України «Про теплопостачання», відповідно до яких Нафтогазу фактично заборонялося укладати договори про постачання газу з новими власниками або користувачами котелень чи теплоелектроцентралей, якщо ті не вирішили питання з боргами попередників. Тобто нові господарі одночасно з набутим майном автоматично набували і його борги, отримуючи при цьому офіційний статус правонаступників за борговими зобов’язаннями з оплати спожитих енергоносіїв, що виникли в суб’єкта господарювання, який раніше використовував ці об’єкти теплогенерації. Причому закон не вимагав від нових власників і користувачів негайного погашення усіх боргів попередників: словосполучення «вирішити питання» в даному випадку означало визнати їх і своє визнання письмово викласти в документі, який потім стане підставою для примусового стягнення коштів компетентними органами.

Саме це й пояснили очільники Нафтогазу керівникам КП «Київтеплоенерго», але в столичній міській раді вирішили, що для них закон не писаний, та відмовилися визнавати борг ПАТ «Київенерго». Нафтогаз у відповідь відмовився уклади договір про поставку газу, «Київтеплоенерго», в свою чергу, подало до суду згаданий на початку нашої розповіді позов і так почалася війна нервів, яка тривала все літо й частину осені. Опоненти погодилися на мирову угоду, оскільки в них, власне, не було іншого виходу. Наближався опалювальний сезон, з початком якого Нафтогаз, відповідно до того ж самого закону «Про теплопостачання», не мав права відмовити в поставках газу комунальним теплогенеруючим підприємствам, причому незалежно від того, укладений договір, чи ні, платять вони за паливо, чи ні. Але тоді увесь спожитий обсяг буде офіційно вважатися як несанкціоновано відібраний, за який платити доведеться за подвійним тарифом, а такий варіант не дуже влаштовував КМДА.

Таким чином, обидва основних опоненти в цьому спорі опинилися в патовій ситуації, а тому 9 жовтня підписали мирову угоду, за яким КП «Київтеплоенерго» визнавало борг у сумі 2 мільярди 389 мільйонів гривень, який утворився у ПАТ «Київенерго» перед Нафтогазом за 41-м договором про поставку газу, укладеним між ними в період з 2011 по 2016 роки. Нафтогаз у свою чергу письмово погодився укласти з КП «Київтеплоенерго» договір про купівлю-продаж газу й почати поставки газу на відповідні об’єкти. Третій учасник угоди — ПАТ «Київенерго» погодилося відступити своєму наступникові право вимоги цих майже двох з половиною мільярдів із тих киян, які недисципліновано платили за послуги опалення й гарячого водопостачання, через що й заборгували такі великі гроші.

Зазначимо, що вказана вище сума в 2,4 млрд доларів охоплює лише тіло боргу, а питання з його хвостами сторони погодилися вирішувати в судовому порядку, якщо «Нафтогаз» подасть відповідні позови до «Київтеплоенерго». Тож коли заступник глави КМДА Петро Пантелеєв повідомляв на брифінгу про те, що Нафтогаз нібито списав Києву штрафні санкції та пеню, то це він, м’яко кажучи, сказав не подумавши. Інша справа, що в листопаді 2016 року було прийнято Закон No 1730-VIII, який дозволяє в окремих випадках списувати хвости за боргами теплопостачальних і теплогенеруючих організацій, котрі обслуговують житловий сектор, але ця норма буде застосовуватися лише до тих договорів, які були укладені до набрання чинності цим законом і лише за рішеннями судів.

Костянтин Юрченко,

спеціально для ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути