Думка експерта
Основна функція кримінального права: підстави та умови реалізації
Євген Стрельцов, доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки і техніки України
Право формується в державно організованому суспільстві як ключовий нормативний регулятор суспільних відносин і виступає у вигляді системи загальнообов’язкових правил поведінки (правових норм), що встановлюються державою та спрямовані на врегулювання суспільних відносин і забезпечення задоволення загальносоціальних потреб. Соціальне призначення права найчіткіше проявляється через його функції, за допомогою яких здійснюється вплив на соціальні процеси та поведінку індивідів.
Основною функцією права є правове регулювання, що полягає в «упорядкуванні суспільних відносин за допомогою системи правових засобів», «з метою забезпечення певної сукупності соціальних інтересів, які вимагають правового гарантування» (Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; за ред. М. В. Цвіка, О. В. Петришина. Харків: Право. 2009. С. 207–208). У межах зазначених загальних положень звернемося до розгляду основної функції кримінального права.
Передусім слід зауважити, що поняття «кримінальне право» вживається в різних значеннях: як галузь законодавства, галузь права, як навчальна дисципліна, а також як науковий напрям. Така багатозначність, зрозуміло, вимагає уточнення предмета дослідження. В зв’язку з цим основну увагу в межах цієї публікації буде зосереджено на положеннях кримінального права та кримінального законодавства. Враховуючи, що нормативний припис є зовнішньою формою правової норми (Загальна теорія держави і права: підручник для студентів юридичних вищих навчальних закладів / М. В. Цвік, О. В. Петришин, Л. В. Авраменко та ін.; за М. В. Цвіка, О. В. Петришина. Харків: Право. 2009. с. 242), зазначені категорії розглядатимуться як взаємопов’язані та сумісні в контексті дослідження.
Необхідність виокремлення основної функції кримінального права зумовлена низкою суттєвих обставин. Передусім це зміни в соціальному житті, включно з окремими негативними процесами, які актуалізують звернення до положень кримінального права. Водночас саме кримінальне право не завжди спроможне «виправдати» покладені на нього очікування, що й зумовлює зростання кількості наукових дискусій щодо меж та потенціалу його впливу – від реальних до відверто «футуристичних» теорій. Це, в свою чергу, потребує критичного осмислення природи та призначення кримінального права в сучасних умовах.
По-друге, процес гармонізації національного кримінального законодавства з правовими стандартами Європейського Союзу, попри його об’єктивну необхідність, породжує й суто механічне «копіювання» норм, часто не лише ігноруючи вітчизняні правові традиції та наукові підходи, але й певною мірою підриваючи засади державного суверенітету, зокрема в сфері здійснення легітимного кримінального переслідування власних громадян. Окрім зазначеного, існують й інші чинники, що сприяють «розмиттю» сутності кримінального права, нівелюванню його ефективності та унікальності. Усе це зумовлює потребу в переосмисленні його функціонального призначення з позицій сучасного правового мислення (Стрельцов Є. Л. Основне завдання законодавства – регулювання чи регламентування регулювання суспільних відносин: деякі міркування. Вісник Південного регіонального центру НАПрНУ. 2016. № 9. С. 8–15). Слід також враховувати, що обсяг цієї публікації передбачає певний рівень лаконічності викладу, а тому подальші міркування матимуть тезовий характер.
У загальному контексті кримінальне право, як галузь національного права, поряд з іншими правовими галузями, виконує функцію правового регулювання суспільних відносин. Доктринальне тлумачення регулятивної функції права дозволяє розглядати її як цілеспрямований нормативно-правовий вплив, за допомогою якого визначаються чіткі правила поведінки учасників правовідносин, однозначно окреслюються межі допустимого державного втручання в сферу особистих прав і свобод громадян, а також встановлюються юридичні права та взаємні обов’язки суб’єктів з метою утвердження верховенства права, забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а також задоволення загальносуспільних потреб та інтересів (Дроботов С. А. Регулятивна функція права у правовій державі: поняття та ознаки. Держава і права. 2010. Випуск 50. С. 48 – 53). У цьому контексті саме регулятивна функція вважається основною, оскільки саме вона дозволяє праву виступати як нормативний інструмент формування засад суспільного правопорядку. Водночас функції кожної конкретної галузі права є формою конкретизації загальних функцій системи права з урахуванням предмета правового регулювання відповідної галузі.
З огляду на це, кримінальне право, як самостійна та профілююча галузь права визначає своє соціальне призначення шляхом конкретизації загальноправової регулятивної функції відповідно до «власного» предмета регулювання. Зазвичай встановлення функцій тієї чи іншої галузі права є суттєво «зручнішим», коли чітко визначено її завдання: в таких випадках стає більш чітко зрозумілим, що саме потрібно «здійснити» конкретній галузі права, через використання своїх функцій, для досягнення поставленого завдання. Так, у кримінальному праві його офіційна «місія» закріплена в ч. 1 ст. 1 Кримінального кодексу України (далі – КК України), де визначено, що його завданням є правове забезпечення охорони найважливіших суспільних цінностей та благ від кримінально-протиправних посягань, а також запобігання кримінальним правопорушенням.
Отже, завдання кримінального права полягає в створенні належної правової бази для охорони та запобігання (Стрельцов Є. Л. Раціональний дискурс про кримінальне право: монографія. Київ: Юрінком Прес, 2024. С. 57 – 71). При цьому доцільним видається використання поняття превентивна замість запобіжна, оскільки воно точніше відображає зміст цієї функції. У підсумку можна вести мову про єдину охоронно-превентивну функцію кримінального права або, ширше, охоронну функцію в загальному розумінні, яка в структурному аспекті включає дві взаємопов’язані складові – власне охоронну та превентивну.
Слід звернути увагу на те, що незважаючи на суттєві трансформації, яких зазнав КК України з моменту його прийняття в 2001 році, зокрема шляхом доповнення положеннями, які не завжди відповідають догмам класичного кримінального права (наприклад, запровадження заходів кримінально-правового характеру щодо юридичних осіб), його основні завдання залишилися незмінними, що, в свою чергу, дає змогу використовувати їх як підґрунтя для подальшого наукового аналізу. У зв’язку з цим міркування, викладені далі, не слід розцінювати як спробу спростити розуміння функцій кримінального права. Навпаки, по-перше, на мою думку, більш чітке та концептуально обґрунтоване визначення функції кримінального права сприятиме захисту цієї галузі від науково неперевірених або псевдонаукових підходів, які дедалі частіше «атакують» чинний КК. По-друге, саме такий підхід дозволяє аргументовано стверджувати, що охоронна функція кримінального права є ключовою та комплексною: вона становить його змістове «ядро», визначає місце цієї галузі в загальній системі права та має чітко окреслені підстави й умови реалізації.
Отже, охоронна функція становить основну ціль і призначення кримінального права. Основною формою (ключовим «механізмом») її реалізації виступає кримінальна відповідальність, яка предметно «пронизує» значну частину кримінально-правових інститутів (Панов М. І. Кримінальна відповідальність: поняття, принципи, основи. Щорічник українського права. 2013. № 5. С. 543 – 544). (Про погляди академіка М. І. Панова на зміст, сутність і значення кримінального права див. детальніше: Панов М. І. Вибрані праці з проблем правознавства /упоряд.: В. І. Борисов, С. О. Харитонов, О. О. Володіна; відп. за вип. С. О. Харитонов ; авт. вступ. ст.: В. І. Борисов, С. О. Харитонов, О. О. Володіна. Харків : Право, 2020. 1160 с.) і, по суті, є головною формою, через яку охоронна функція «матеріалізується» в правовій реальності. У свою чергу, підставою кримінальної відповідальності є вчинення особою суспільно небезпечного діяння, яке містить склад кримінального правопорушення, передбаченого КК (ч. 1 ст. 2 ).
Водночас реалізація охоронної функції є неможливою поза межами дотримання принципу законності, що надає їй справедливого та легітимного характеру. До умов, які забезпечують законність реалізації цієї функції, належать: чітке визначення складу кримінального правопорушення; врахування обставин, що виключають кримінальну протиправність діяння (необхідна оборона, крайня необхідність тощо); дотримання принципів індивідуалізації та пропорційності покарання; застосування механізмів звільнення від кримінальної відповідальності або покарання за наявності передбачених законом підстав тощо. Усе це дозволяє стверджувати, що охоронна функція кримінального права не є самодостатнім каральним інструментом: вона представляє собою складну правову конфігурацію, в межах якої поєднуються підстава та умови її реалізації, що в своїй сукупності забезпечують ефективне правове втілення саме цієї основної функції кримінального права.
Такий підхід не лише підкреслює комплексний характер охоронної функції, але й дозволяє уникнути необґрунтованого її деталізування через виокремлення додаткових функцій або підфункцій. Натомість доцільно зосередити увагу на тому, що реалізація охоронної функції можлива лише за наявності юридичної підстави, а її ефективність визначається умовами, за яких вона здійснюється. Адже без підстав функція не «працює», а без належних умов вона перетворюється на «сліпу кару», що суперечить фундаментальним засадам права й принципу справедливості.
Джерело: Юридичний вісник України
