Керманичі органів внутрішніх справ ЗУНР (ЗОУНР) (1918–1920 рр.)

Володимир Чисніков, доктор юридичних наук, доцент, головний науковий cпівробітник ДНДІ МВС України

Першого листопада цього року виповнилося 100 років із дня проголошення у Львові Західно-Української Народної Республіки. Це сталося після розпаду Австро-Угорської імперії, до складу якої входили території західних областей України. Першого листопада 1918 року було утворено Українську Державу, яка пізніше отримала офіційну назву Західно-Українська Народна Республіка (ЗУНР). Створений у Львові тимчасовий український парламент — Українська Національна Рада 11 листопада сформувала виконавчий орган влади, свій перший коаліційний уряд — Раду державних секретарів (Державний секретаріат) на чолі з головою Костем Левицьким. Державний секретаріат об’єднував 14 державних секретаріатів, серед яких найважливішим вважався державний секретаріат внутрішніх справ. За період існування ЗУНР (ЗОУНР) його очолювали правники Л. М. Цегельський, І. І. Макух та С. Т. Голубович.

Перший керманич внутрішніми справами ЗУНР

Лонгин Михайлович Цегельський народився в містечку Камінка-Струмилова (тепер Кам’янка-Бузька Львівської області) в сім’ї греко-католицького священика. Він був нащадком двох відомих священицьких родів Цегельських і Дзеровичів, які прославилися своїм патріотизмом і жертовністю до українського народу й Української Церкви. Початкову освіту Лонгин отримав в Камінці-Струмиловій. Потім він навчався у Львові в Першій державній академічній гімназії. Після її закінчення в 1894 році поступив на юридичний факультет Львівського університету. Навчаючись в університеті, проявив себе талановитим, здібним до наук студентом. Тому не випадково, що після закінчення в 1898 році університету, його як перспективного й подаючого надії молодого юриста відряджаують до Відня для правничо-адміністративної практики при міністерстві закордонних справ. Після її закінчення він протягом року продовжував стажування в австрійському посольстві в Стокгольмі. Повернувшись до Львова, Лонгин Михайлович захистив дисертацію, отримавши вчену ступінь доктора міжнародного права.

Після захисту дисертації молодий вчений кілька років працював адвокатом, але згодом вирішив присвятити себе журналістській і громадсько-політичній діяльності. Справа в тому, що Цегельський, ще будучи студентом, був одним з активних учасників українського студентського руху. В складі австрійської делегації він побував на студентському конгресі в Англії, де виступив з промовою, в якій відстоював самостійність і неподільність українських земель. За цю промову, в якій він образив російського царя за зазіхання на українські землі, студента Цегельського вигнали з конгресу й відправили до Австрії. У Відні його заарештували за «образу маєстату іншого монарха» й лише дякуючи, клопотанням ректора і сенату Львівського університету, він був звільнений.

У 1899 році Лонгин Цегельський став членом нелегального проводу української організації «Молода Україна», яка започаткувала боротьбу за українізацію Львівського університету та однією з перших серед навчальних закладів кинула гасло боротьби за самостійну Україну. В тому ж році він організував з’їзд українських студентів у Львові й був одним з ініціаторів виступів студентів Львівського університету (1901 р.) та страйків селян Галичини (1902 р.).

У 1908 році доктор Цегельський обирається членом австрійського парламенту від Української національно-демократичної партії (УНДП). В парламенті він став секретарем Української парламентської репрезентації, плідно працював у комісії закордонних справ. Будучи депутатом австрійського парламенту й одночасно Галицького сейму (з 1913 р.), Лонгин Михайлович був одним з організаторів Всеслов’янського з’їзду послів, на якому обговорювалася тема про реформування устрою Австро-Угорської імперії та про надання більших прав слов’янським народам.

У 1914–1918 роках доктор Цегельський був членом усіх провідних українських організацій у Галичині — Головної української ради, Загальної української ради, Бойової управи Українських січових стрільців, Союзу визволення України. Під час Першої світової війни він разом зі сім’єю виїхав до Відня, де працював у комісії з питань біженців, а також у комітеті допомоги біженцям, а коли до Відня перебралася Бойова управа УСС, Лонгин Михайлович долучився до її роботи.

Вісімнадцятого жовтня 1918 року у Львові була створена Українська національна рада, до складу якої увійшли депутати австрійського парламенту, крайових сеймів Галичини та Буковини, представники українських політичних партій. До керівної ланки УНРади входив і доктор Лонгин Цегельський, який у першому складі уряду ЗУНР отримав відповідальну посаду державного секретаря внутрішніх справ.

В яких умовах створювався і працював державний секретаріат внутрішніх справ Л. Цегельський згадує в своїх спогадах. Найважливішим завданням, яке постало перед ним після призначення на цю посаду, було «негайне налагодження адміністративної машини». Своїм заступником він запропонував адвоката й колишшнього депутата Галицького сейму Романа Перфецького, на що члени уряду дали згоду. Йому він доручив організацію внутрішнього апарату секретарства, а сам взявся за налагодження адміністративного апарату краю. Доктор Перфецький підібрав помічників із колишніх політичних урядовців, призначив технічних працівників (канцеляристів, писарів, друкарок тощо) і вже через два дні, як згадує Цегельський, «наше «Міністерство» мало вже свій персонал та поділ праці — і функціонувало».

Мемуарист також зазначає, що державні службовці центрального апарату перші три місяці не отримували платню (державна скарбниця була порожньою) й працювали безоплатно. Першу платню вони отримали лише в січні 1919 року. Цікаво, що місячна платня державного секретаря складала 500 корон (125 доларів).

Державному секретарю внутрішніх справ Цегельському довелося займатися формуванням місцевих органів влади та органів правопорядку (жандармерії та міліції). Одним із перших його розпоряджень був циркуляр про організацію влади на місцях, адресований повітовим комісарам. В ньому, зокрема вимагалося: 1) всіх урядовців державних установ залишити на своїх посадах лише після складання ними присяги на вірність Українській державі. Тих, хто такої присяги не складе, як і тих, хто вороже відноситься до нової влади, «… безпроволочно усувати»; 2) урядування в державних установах повинно відбуватися «…виключно на язиці українському»; 3) у всіх громадах провести вибори комісарів громад та їх прибічних рад на засадах рівного й безпосереднього виборчого права. Виборцями мали право бути особи, які досягли 24 років «…без різниці пола»; 4) скласти на окремому папері перелік установ, які повинні функціонувати в повіті та їх керівників. Цей список необхідно було прислати до секретарства внутрішніх справ «можливо як найскоріше осібним кур’єром»; 5) провести якнайскоріше мобілізацію та організацію харчових припасів у повіті. В циркулярі також повідомлялося, що державним секретарством внутрішніх справ розроблена докладна інструкція повітовим комісарам, яка днями буде їм направлена.

На перших порах керування місцевими органами влади доктор Цегельський здійснював… по телефону. В будинку намісництва, де розташувалося секретарство внутрішніх справ, знаходилась телефонна станція, за допомогою якої він по черзі зв’язувався з повітами й «по телефону затверджував кожного комісара, давав загальні директиви, читав звіти про стан у повітах, інформував коротко, що сталося у Львові, який склад влади тощо». Але підтримувати телефонний зв’язок вдавалося не з усіма повітами, тому доводилося направляти зі Львова «комісарів Української Республіки», а інколи й самому виїзжати на місця. Так, наприклад, вже через декілька днів після свого призначення доктор Цегельський виїхав у відрядження в північно-західну смугу ЗУНР, де були «найменш свідомі та найслабше зорганізовані повіти (Рава, Белз,,Чесанів, Любачів, Синява тощо)». Усі спроби державного секретаря з’єднатися з ними по телефону виявилися безуспішними і тому влада не знала , що там діється.

У кінці листопада 1918 року державний секретар внутрішніх справ Л. Цегельський брав участь у переговорах з Директорією, а 1 грудня підписав у м. Фастові від імені ЗУНР так званий «Передвступний договір» про злуку. Пізніше Лонгин Михайлович був безпосереднім учасником підготовки історичної «Ухвали Української Національної Ради з дня 3 січня 1919 р. про злуку Західно-Української Народної Республіки з Українською Народною Республікою», яка об’єднала схід та захід України.

Четвертого січня 1919 року в тодішній столиці ЗУНР — Станіславі був сформований новий склад уряду, який очолив Сидір Голубович. Посаду Державного секретаря зовнішніх справ отримав доктор Цегельський, який 16 січня у складі державної делегації ЗУНР відбув до Києва, де йому особисто було вручено від імені уряду УНР Універсал Директорії про злуку з ЗУНР.

У 1920–1921 роках Лонгин Михайлович перебував послом ЗУНР у США, а після падіння ЗУНР залишився в еміграції. Останні роки проживав у Філадельфії, де працював редактором популярного журналу «Америка». Помер він 13 грудня 1950 року в своєму робочому кабінеті, на 76 році життя.

Його літературний спадок містить значну кількість наукових та публіцистичних праць, в тому числі спогади «Від легенди до правди» (1960), в яких висвітлюються події, що відбувалися в Західній Україні в 1918–1920 роках. Як справедливо зазначають дослідники, спогади Лонгина Цегельського «становлять важливе джерело для вивчення історії української державності і заслуговують на перевидання та наукове дослідження».

(Далі буде…)

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути