В світі
Партійний каламбур: Або як українські «політичні проєкти» виглядають на тлі Вишеградської четвірки
Уявіть собі: в Україні найбільше зареєстрованих партій у Європі, але реальних «гравців» лише п’ять-шість. Решта — «сплячі» або «мертвонароджені» проєкти, які з’являються перед виборами і зникають, коли фінансування закінчується. А в країнах Вишеградської групи — V4 (Польща, Словаччина, Угорщина, Чехія) партії існують десятиліттями, мають ідеологію (нехай навіть популістську), фракції в Європарламенті та стабільні електоральні бази. Ось тут і починається каламбур: українські партії це не «партії», а саме проєкти. Як стартапи, що існують на венчурному фінансуванні олігархів. У V4 — це вже акціонерні товариства з історією.
«Слуга народу» — класичний проєкт-одноденка (але тримається вже шостий рік)
З’явився з телесеріалу та виграв 254 мандати в 2019-му, зараз фракція схудла до близько 126-228 (залежно від кількості реальних перебіжчиків). Ідеологія: «Проєвропейський центризм» і «антикорупція».
Читайте також: Вибори в Болгарії — висновки для України
Порівняймо: Чехія — ANO 2011 Андрія Бабіша. Теж «проєкт» мільярдера, але вже 15 років у грі.
Угорщина — Fidesz Віктора Орбана. Це не проєкт, а ціла імперія. З 2010 року Орбан будує «неліберальну демократію». Головування Угорщини у V4 в 2025 році під гаслом Competitive Visegrad («Конкурентний Вишеград») — це вже не жарт, а бренд.
Каламбур: український «Слуга» — це слуга одного коміка (Зеленського). А Fidesz — це «вірність» (від лат. fides), тільки вірність — Орбану, а не народу. Різниця між серіалом «Слуга народу» і довгограючим серіалом «Угорський Орбан-шоу» очевидна.
«Європейська солідарність» і «Батьківщина» vs польський РіЅ і словацький Smer
ПЄС (Порошенко) — це націонал-демократичний проєкт однієї людини з шоколадним минулим. Всього — 26 мандатів, але — «стабільна опозиція».
«Батьківщина»(Тимошенко) — вічна «мама», яка постійно «працює» на ліво-популістський електорат. Теж проєкт, тільки — довгожитель. Щось подібне має місце й у V4: Польща — PiS («Право і Справедливість»). Націонал-консерватори, які 8 років правили, і досі сильні. Президент від PiS, це не проєкт, це інституція.
У Словаччині — Smer («Напрямок») Роберта Фіцо. Соціал-демократи з проросійським ухилом. Фіцо — то прем’єр, то у в’язниці, то знову прем’єр. Класичний популістський бренд.
Каламбур: Українські «Солідарність» і «Батьківщина» — це сімейний бізнес. А в Польщі PiS — це «Право і справедливість», які реально змінювали країну (і суди, і медіа). Різниця: український проєкт живе, доки є телеефір і донатори. V4-партії живуть, доки є ідеології (навіть якщо їх ненавидить половина європейців).
Чому в Україні «проєкти», а в V4 — «партії»?
Україна: війна → відкладені вибори → Рада IX скликання, яка досі «править». 340 партій у реєстрі, але більшість — «політичні стартапи» під конкретного лідера чи олігарха. «Опозиційна платформа за життя» заборонена. Комуністи — теж. Залишилися лише проєвропейські та національні проєкти.
Читайте також: Нові правила для використання армії за межами країни
Країни V4: понад 30 років в ЄС і НАТО. Партії мають структуру, членство, молодіжні організації та фракції в Європарламенті. Навіть популісти повинні грати за правилами Європи, хоча й намагаються їх порушувати.
Фінальний каламбур
В Україні політична партія — це проєкт, як-от «Нова пошта» чи Rozetka: швидко зробили бренд, запустили, продаємо мрії, перемагаємо і правимо. У Вишеграді це скоріше франшиза McDonald’s: стандарт, історія, лояльність клієнтів й іноді скандали з регуляторами (Брюсселем).
Тому, коли хтось в Україні каже «нам потрібні нові політичні сили» (а за опитуваннями половина українців вважає, що так), то насправді треба не нові проєкти, а нормальні партії, як у сусідів по Вишеграду. Бо проект може зникнути за одну ніч, а партія — е вже інституція. І ось тут каламбур закінчується, а починається реальність: поки в Україні — «проєкти», V4 вже грає в дорослу лігу Європи, куди ніби прагнуть і українці. Так, з перемогами, поразками і, нехай, іноді зі справжньою конкуренцією.
Цікаво, а українці за який «проєкт» чи партію?
Вищевказаний текст, дещо в саркастичному тоні, зґенеровано з використанням даних із аналітичного огляду «Партійний каламбур або про українські політичні проєкти у порівнянні з країнами Вишеградської групи», підготовлений на підставі низки запитів на отримання публічної інформації, до НАЗК та чотирьох парламентських партій: ВО «Батьківщина», ПП «Голос», ПП «Європейська солідарність» та ПП «Слуга народу». В огляді автор зробив власні висновки та надається офіційна рецензія на огляд від професора кафедри міжнародних студій та суспільних комунікацій Ужгородського національного університету — Тодорова І.Я.
На завершення, перипетії подання запитів та очікування відповідей включно з численними спробами отримати інформацію від українських партій, практично всіма доступними способами (від направлення запитів кожному депутату) до телефонних дзвінків, висвітлено у матеріалі: «Запити до 4-х парламентських партій України та НАЗК».
Насамкінець, про ігнорування українськими Інтернет-ЗМІ цього огляду, який було надіслано більшості з них. Дивно, але партійне «життя» в Україні, включно з «розбудовами» політичних партій, за які кожні 5 років голосують українці, чомусь нікого не зацікавило. Можливо, це дійсно через те, що жодних партій в Україні немає, як і, відповідно, немає опозиції.
Підготував Ю. Ключівський,
Прага, квітень 2026 року.
Джерело: Юридичний вісник України
