Думка експерта
«Товари та послуги гріха»: «Фільтри» правового регулювання
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 серпня 2026 року № 855-р схвалено Стратегію державної політики у сфері організації та проведення азартних ігор щодо мінімізації їх негативного впливу, запобігання виникненню та боротьби з ігровою залежністю (лудоманією) до 2035 року. Передбачена Стратегією система заходів має сприяти обмеженню та подоланню негативних наслідків, пов’язаних із певними проявами в цій сфері. Водночас заходи щодо обмеження організації та проведення азартних ігор є лише складовою значно ширшого комплексу питань, пов’язаних із функціонуванням сектору послуг, зокрема сфери розваг. Ця сфера потребує більш системного аналізу та формування комплексного підходу до відповідного державного реагування.
Свої міркування з цього приводу висловлює доктор юридичних наук, доктор теології, професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, заслужений діяч науки й техніки України Є. Л. Стрельцов.
Ігроманія та гемблін
Легальний гральний бізнес є складним соціально-фінансовим явищем, що має як позитивні аспекти, так і певні проблеми, тому потребує належної державної уваги та контролю за його організацією і діяльністю. Поряд із позитивними сторонами цей вид бізнесу має й очевидні ризики, значною мірою пов’язані з негативним психологічним впливом на людей, які більш-менш систематично беруть участь у таких заходах. У низці випадків це може спричиняти серйозні психічні розлади, що, своєю чергою, породжують істотні труднощі у житті їхніх родин, близьких та оточення. У ширшому соціальному вимірі таке явище нерідко стає джерелом конфліктних ситуацій та створює додаткові соціальні проблеми. Тому діяльність державних і недержавних установ та організацій, спрямована на ці процеси та їх контроль, є цілком актуальною й необхідною. Умовно ці процеси можна визначити як «соціально-психологічні проблеми людини у сфері грального бізнесу». У цій публікації спробуємо проаналізувати зазначені процеси та висловити власне бачення проблем і складнощів, пов’язаних насамперед із прагненням до їх правового впорядкування, відповідними спробами держави та вже отриманими результатами.
Почати цей аналіз варто з понятійного уточнення термінів, які зазвичай використовуються під час розгляду цього питання. Таких термінів декілька, досить часто їх уживають як синоніми. Водночас вони мають певні змістовні відмінності й не є взаємозамінними. Передусім, це ігроманія (або ігрова залежність) — загальний, переважно побутовий термін, яким позначають патологічну тягу людини до ігор різних видів. Йдеться не лише про азартні ігри, а й, наприклад, про комп’ютерні чи відеоігри. Інший термін — гемблінг (від англ. gambling — гра на гроші). Ним позначають азартні ігри — казино, ставки, лотереї, ігрові автомати — як окремий вид діяльності та індустрію відповідних послуг, а не власне психологічну залежність. Водночас у повсякденному мовленні цим терміном нерідко характеризують і схильність людини до систематичної участі в азартних іграх, навіть за відсутності очевидних ознак патологічної залежності. Ще один термін — лудоманія (від лат. ludus — гра та грец. mania — пристрасть, безумство). Це медичний і науковий термін, яким позначають патологічну залежність від азартних ігор як психічний розлад, офіційно визнаний Всесвітньою організацією охорони здоров’я (ВООЗ). У зв’язку з цим звернемо увагу на те, що у згаданій Стратегії Кабінету Міністрів України йдеться саме про лудоманію, тобто конкретну форму патологічної залежності від азартних ігор.
Варто зазначити, що певне реформування легального грального бізнесу та державний вплив на організацію його діяльності здійснювалися в Україні й раніше. Це дозволило запровадити важливі зміни, зокрема принципи відповідальної гри та механізми самообмеження, посилити вимоги до легального бізнесу, обмежити рекламу азартних ігор, активізувати боротьбу з нелегальним гральним бізнесом тощо. Такі заходи мали чітку спрямованість. Показовим прикладом є Постанова Кабінету Міністрів України від 17 червня 2026 року № 804 «Про затвердження Порядку обмеження військовослужбовців у відвідуванні гральних закладів та участі в азартних іграх», якою запроваджено спеціальні обмеження щодо відвідування гральних закладів та участі в азартних іграх для цієї категорії осіб.
Тому прийняття нової Стратегії Кабінету Міністрів України — це не просто крок вперед, без перебільшення, йдеться про так званий унікальний прецедент, коли на найвищому рівні виконавчої влади визнано, що ігрова залежність (лудоманія) вже вийшла за межі суто приватної медико-психологічної проблеми й може становити реальну загрозу національній безпеці. Саме тому Стратегія передбачає значно масштабніший підхід до впливу на цю проблему. Зокрема, вона передбачає координацію зусиль різних державних інституцій — від установ охорони здоров’я та освіти до організацій соціального захисту та правоохоронної системи, а також удосконалення заходів щодо більш реальної організації цього виду бізнесу, посилення заходів щодо запобігання та припинення його негативних проявів. Реалізація Стратегії розрахована до 2035 року та передбачає постійну та цілеспрямовану взаємодію широкого кола державних інституцій. Такий комплексний підхід до впливу на функціонування цього складного сегмента бізнесу заслуговує на підтримку, особливо з огляду на необхідність забезпечення його легальної діяльності.
Стисло про «азарт»
Виходячи на більш загальний рівень аналізу, варто насамперед чітко визначити сферу послуг, яка функціонує в Україні, та визначити її основні складові та їх ієрархічну систему. Умовно, на макроекономічному рівні сферу послуг становить сукупність різноманітних видів діяльності, спрямованих на надання як платних, так і безоплатних послуг, зокрема у сферах охорони здоров’я, освіти, права тощо.
Читайте також: Гонорар успіху не є оплатою послуг адвоката
У межах цієї сфери можна виокремити низку напрямів, одним із яких є сфера розваг, дозвілля та відпочинку, покликана задовольняти широкий спектр нематеріальних потреб людини. У межах цього напряму, своєю чергою, можна виокремити окремі галузеві сегменти, серед яких — так звана індустрія «товарів і послуг гріха». Йдеться про специфічний сектор економіки, орієнтований на задоволення потреб, які традиційно вважаються «шкідливими» або етично суперечливими. Одним із сегментів цієї індустрії є «підіндустрія» — гральні азартні послуги, ключовими ознаками яких є ставка, грошовий ризик і можливість отримання виграшу. Такі послуги надають казино, букмекери, лотереї, ігрові автомати тощо. Окремим сегментом такої підіндустрії є онлайн-казино, які являють собою цифрову форму організації та надання азартних послуг.
Розуміння цього дає змогу глибше й різноплановіше дослідити сутність та основні ознаки індустрії, яка надає азартні послуги у широкому розумінні. Її принципова особливість безпосередньо пов’язана саме з азартом, який є однією з визначальних характеристик такої діяльності. Азарт можна розглядати, зокрема, як своєрідну «плату за емоцію» (досвід), що вказує на те, що клієнт купує не матеріальний товар у звичному розумінні, а можливість пережити специфічний емоційний стан (наприклад, азарт, дофаміновий сплеск, відчуття ризику тощо). Саме тому організації, що працюють у цій сфері, значною мірою конкурують із кінотеатрами, концертними майданчиками, спортивними змаганнями та іншими сегментами індустрії розваг за, образно кажучи, «гаманець» споживача. Отже, залучення споживача тут відбувається не стільки завдяки змісту конкретного фільму, популярності актора чи відомості спортсмена, а саме для намагання «отримання» за свої гроші, вірогідного сплеску власного задоволення. Необхідно також звернути увагу на високу маржинальність цієї індустрії: вона здатна генерувати значні фінансові потоки за відносно низької собівартості створення самого «продукту», особливо в онлайн-сегменті, що дозволяє їй активно функціонувати.
Не менш важливим є дослідження особистості споживач, який користується відповідними послугами, його психологічних особливостей, мотивації та моделей поведінки. Цьому аспекту буде присвячено подальший розгляд.
Необхідний перехід на більш загальний рівень
З’ясування системи та процесу надання платних послуг та маючи певне уявлення про сутність азарту, можливо перейти на більш загальний рівень і зосередити увагу вже на рівні індустрії надання таких послуг, яку умовно називають індустрією «товарів і послуг гріха». Так традиційно в економічній теорії та фіскальній політиці називають специфічну категорію товарів і послуг, які суспільство загалом вважає шкідливими, неетичними або «руйнівними» для особистості, однак попит на які залишається стабільно високим навіть за складних соціально-економічних умов і в періоди криз.
Традиційно у світовій практиці формування переліку таких «товарів і послуг» ґрунтується на двох основних складових. Перша — історико-культурна, відповідно до якої первісні визначення таких «товарів і послуг» формувалися під впливом релігійних догм, суспільної моралі та багатовікових традицій. Тому те, що релігія визначала як порок або гріх (надмірне споживання, азарт, уживання одурманювальних речовин) первісно формувало етичне несприйняття відповідних явищ у суспільстві. Держава, в свою чергу, перевела, умовно кажучи, абстрактний релігійний «гріх» у свою градацію встановивши чіткі, з точки зору державної політики, «орієнтири» для визначення цього, в першу чергу, фінансові та правові.
Одним із найхарактерніших показників офіційного визнання певного «товару» (у широкому розумінні) «гріховним» є встановлення щодо нього жорстких правил ліцензування, контролю та особливого податку на «гріх» (англ. sin tax — податку на товари та послуги, споживання яких вважається небажаним або потенційно шкідливим). За великим рахунком, держава, мабуть «міркує» так: ці товари та послуги є небажаними з точки зору суспільної моралі, але оскільки ми не можемо її викорінити фізично, ми накладемо на неї спеціальний грошовий тариф». В усякому разі, сьогодні вже існує певна класифікація таких «товарів та послуг» на традиційні та новітні.
До традиційних «товарів і послуг гріха» зазвичай відносять алкогольну продукцію — один із найдавніших об’єктів акцизного регулювання у світі; тютюнові вироби; азартні ігри, зокрема казино, букмекерську діяльність, ігрові автомати, лотереї тощо; а також «послуги» для дорослих, насамперед порнографію та проституцію. Правове регулювання діяльності у цих сферах характеризується чи не найбільшою «амплітудою» у світі — від повної заборони та криміналізації відповідних діянь до їх легалізації, ліцензування й оподаткування. Показовими прикладами останнього підходу є, зокрема, Нідерланди та Німеччина.
До новітніх видів таких «товарів», значною мірою породжених технологічним та соціальним розвитком, можна віднести, зокрема, електронні системи доставки нікотину — вейпи, системи на кшталт IQOS та інші подібні продукти. Спочатку вони позиціонувалися як нібито безпечніша альтернатива традиційним тютюновим виробам, однак у багатьох державах поступово були прирівняні до «класичного» тютюну з накладанням відповідних акцизів. До нових об’єктів фіскального регулювання дедалі частіше відносять також продукти з високим вмістом цукру та так звану «швидку їжу». На перший погляд, їх віднесення до категорії «товарів гріха» може видатися незвичним, однак у сучасній фіскальній політиці низки держав уже простежується тенденція до використання податкових інструментів для обмеження споживання продуктів, які вважаються потенційно шкідливими для здоров’я. Наприклад, через глобальну епідемію ожиріння та діабету такі країни, як Велика Британія та Мексика, а також низка штатів США запровадили спеціальний «податок на цукор» для солодкої газованої води. Ще одним видом такого «товару» є канабіс, ставлення до якого зазнало значної трансформації. Наприклад, у Канаді та деяких штатах США канабіс перейшов із категорії «кримінал» у категорію класичного «товару гріха» з дуже високими податками.
Україна у 2024 році теж ухвалила відповідне рішення, легалізувавши канабіс виключно в медичних та наукових цілях (Закон України № 3528-IX «Про внесення змін до деяких законів України щодо державного регулювання обігу рослин роду коноплі (Cannabis) для використання у навчальних цілях, освітній, науковій та науково-технічній діяльності, виробництва наркотичних засобів, психотропних речовин та лікарських засобів з метою розширення доступу пацієнтів до необхідного лікування»), утримуючи інші види споживання у протиправному полі. До новітніх таких «товарів» відносять криптовалюту та цифрові активи, оскільки сучасні фінансові регулятори все частіше розглядають спекулятивні дії з криптоактивами не як інвестиційний інструмент, а як різновид високоризикового «цифрового азарту», намагаючись «помістити» цей ринок у жорсткі рамки ліцензування. Тобто ми повинні розуміти, що сьогодні в Україні, та інших державах існують відповідні індустрії, які надають саме азартні послуги, що потребує ретельної уваги до представників такої діяльності.
Дещо про ігрову залежність та «лудомана-зомбі»
Це дослідження, незважаючи на його стислість, буде неповним без відповіді на екзистенційне питання, яке стосується, образно кажучи, саме основ людського існування, сенсу життя, смерті, свободи вибору та відповідальності за власну долю, а в цьому випадку — спроби з’ясувати, що саме змушує мільйони дієздатних громадян добровільно ставати споживачами «товарів та послуг гріха»? Чому людина обирає саме ескапізм, тобто добровільний відхід від реальної соціальної діяльності, та занурюється у штучну, віртуальну реальність? Взагалі, це складне питання, але первинними передумовами для цього вважаються розлади самооцінки, проблеми у міжособистісних відносинах, складні стани збудження, що виникають через нерегулярні проміжки часу тощо. У свою чергу, накопичення цих проблем породжує/може породжувати хронічний стрес, певну соціальну відчуженість, пошук «дешевого дофаміну» тощо, що зумовлює ситуацію, коли людина «тікає» у віртуальну дійсність «гріха». Взагалі, таке уразливе становище особи може, з урахуванням напрямку дослідження, мати різні визначення. Наприклад, з позиції соціології та кримінології таку людину можна вважати деструктивним девіантом; з позиції психіатричної та клінічної оцінки її можна вважати патологічним адиктом, тобто особою, яка має клінічну, важку форму залежності (адикції) від певних речовин або шаблонної поведінки; з позиції публіцистики та метафоричного фокуса — доцільно вживати поняття «лудоман-зомбі», тобто людини, яка перебуває, умовно кажучи, на останній стадії залежності, втратила сон, фінансовий контроль і соціальні зв’язки та існує, образно кажучи, лише в екрані смартфона.
Так, сьогодні ми однозначно не можемо визначити причини такого вразливого становища особи. Проте, аналізуючи це явище, не можна оминути увагою і так званий «хижацький маркетинг» з боку бізнес-структур, спрямований на свідоме використання психологічних вразливостей людини з метою послаблення її волі та перетворення на того самого «лудомана-зомбі».
Правове упорядкування
Правове упорядкування такого бізнесу та його окремих видів є достатньо складним і не має єдиного підходу. Наприклад, вибірковий аналіз практики США як одного зі світових лідерів, європейських лідерів — Німеччини та Франції, а також східноєвропейської держави, нашої сусідки Польщі, демонструє певні відмінності у цьому питанні. Наприклад, у США такий підхід базується на децентралізації та ринковій компенсації. Штати, у яких такий бізнес розвинений, отримують значні податкові надходження від цієї діяльності, тоді як витрати, наприклад, на пенітенціарну систему (оскільки у низці випадків гравці, засуджені за злочини, пов’язані з борговими зобов’язаннями, потрапляють до в’язниць) частково покладаються на інфраструктуру приватних в’язниць. Витрати на лікування таких осіб та надання їм психологічної підтримки також значною мірою покриваються через систему приватного медичного страхування, що зменшує відповідне навантаження на державний бюджет. У Німеччині, у свою чергу, існує так званий бюрократичний ліміт, тобто держава, яка має потужну систему соціального забезпечення, захищає свій бюджет від ризику «посадити гравця на шию платників податків». Система LUGAS обмежує максимальні щомісячні витрати на азартні ігри до 1000 євро, щоб у громадян, умовно кажучи, залишалися фінансові можливості для самостійної оплати базових життєвих потреб та оренди житла. У Франції, у свою чергу, існує так званий селективний протекціонізм, який полягає у диференційованому підході до правового регулювання різних видів азартних ігор. Уряд цієї країни виходить із того, що соціальні та медичні наслідки найбільш ризикових видів такої діяльності можуть перевищувати податкові надходження від них. Як наслідок — законодавча заборона онлайн-казино (слотів) для цивільних при збереженні легального статусу для менш «імпульсивних» видів азартних ігор (покер, ставки). Польща обрала свій шлях у цьому напрямку, запровадивши так звану фіскальну монополію, за якої держава фактично націоналізувала ринок онлайн-азарту через єдиного оператора — Totalizator Sportowy, сконцентрувавши прибуток від реалізації «товарів та послуг гріха» у державному секторі. Безумовно, складно визначити, чому зазначені держави, які були спонтанно обрані для аналізу, мають різні підходи до правового упорядкування такого бізнесу. Це суспільна мораль, суспільна правосвідомість, державна політика, певні «міркування» чи щось інше? Але, незважаючи на таку неоднаковість, потрібно зазначити, що є два основних напрямки, які потребують правового упорядкування: це загальне функціонування цієї сфери та участь людини в її діяльності.
Певні «контратаки»
Зрозуміло, що «товари та послуги гріха» не будуть пасивно чекати, поки держава «затисне» цю індустрію у жорсткі рамки правових обмежень. Цей бізнес має значні фінансові ресурси, «настирний» характер і веде активну, високотехнологічну боротьбу за простір для подальшої діяльності та розвитку. Вагомим інструментом цієї «контратаки» стала цифрова реклама, тобто заздалегідь спрямований механізм впливу на людську психологію, ефективність якого здатна «перетворити» офіційні обмеження та заборони на певну формальність. Наприклад, сучасні онлайн-казино використовують алгоритми соціальних мереж (Meta, TikTok, Google) для надточного націлювання реклами на певні категорії людей. Наприклад, така система виявляє вразливих користувачів — молодь, людей у стані фінансової скрути чи стресу та інших подібних категорій — і «бомбардує» їх персоналізованими оголошеннями, а часто й персональними запрошеннями. Держава може забороняти таку рекламу «на вулицях», але вона не здатна повною мірою контролювати приватну стрічку новин, наприклад, у смартфоні громадянина. Ще один вид такої реклами реалізується через так званий інфлюенс-маркетинг, коли для її поширення використовуються блогери, стримери, навіть відомі актори або політичні лідери. Коли популярний інфлюенсер у прямому ефірі «легко виграє мільйон» у слот-машині, це сприймається аудиторією як стиль життя, якому хочеться слідувати. Тому, в першу чергу для підлітків та молоді, такий формат повністю нівелює будь-які застереження уряду, перетворюючи лудоманію на ознаку успішності. Достатньо поширеним є так званий «партизанський маркетинг» із використанням «дзеркал». Так, у разі спроб блокування бізнес-сайтів ця індустрія миттєво створює тисячі «дзеркал», використовує VPN, маскує казино під мобільні ігри-головоломки в App Store чи Google Play або інтегрує рекламу в піратські онлайн-кінотеатри. Такий, без перебільшення, цифровий «опір» доводить, що індустрія «товарів та послуг гріха» завжди намагається бути на крок попереду державного бюрократичного апарату. Саме тому державна протидія має поряд із формальним регулюванням «тексту оголошень» звертати увагу на технологічне блокування самих механізмів цифрового маркетингу.
Щодо прагматики
Взагалі, аналізуючи цю складну проблему з правових позицій, потрібно визначити ще одну проблему, яка не завжди обговорюється, але, безумовно, цього заслуговує. Функціонування індустрії «товарів та послуг гріха» зримо демонструє так званий «сухий» математичний розрахунок державної системи, яка виступає тут у ролі прагматичного бухгалтера, оцінюючи ситуацію через призму фіскального балансу. Тому є дебет (пряма вигода), який полягає у генерації «товарами та послугами гріха» миттєвих мільярдних надходжень до державного бюджету через придбання ліцензій та сплату значних податків з обігу. В умовах функціонування перехідної економіки, а тим більше в сучасних умовах дефіциту коштів, у першу чергу для фінансування оборонного сектору, ці гроші є критично важливими для виживання держави.
Водночас кредит (приховані збитки) демонструє й інші показники. Наприклад, ці «гроші» можна вважати певною мірою деструктивними у так званій довгостроковій перспективі. Психологічне, без перебільшення, «руйнування» людського капіталу, яке при цьому відбувається, принаймні щодо певних соціальних груп, призводить до того, що така «залежна» особа або група таких осіб «випадає» з реального сектору економіки, тому що перестає працювати і тим самим створювати додану вартість, сплачувати ПДВ із звичайних покупок та генерувати інновації. Вона, за великим рахунком, стає економічним «баластом», який додатково «покладається» на «плечі» держави. Ба більше, держава змушена нести значні незаплановані соціальні витрати на ліквідацію наслідків цього «бізнесу». Наприклад, медична та соціальна інфраструктура, яка забезпечує надання психіатричної допомоги, реабілітації, лікування не тільки прямих, а й «супутніх» хвороб, виплату соціальних допомог родинам, що втратили майно чи зіткнулися із самогубством через борги, зазнає різнопланового суттєвого навантаження. Відчуває такий «тиск» і судова та правоохоронна система, що, наприклад, проявляється у розслідуванні крадіжок, шахрайства, насильницьких посягань проти власності та вбивств, скоєних з метою покриття ігрових боргів або усунення кредиторів тощо. Тому, кажучи загалом, організація роботи поліції, проведення експертиз, судових засідань, утримання кожного засудженого у пенітенціарних закладах коштують бюджету значно більше, ніж сумарний податок, сплачений казино з «цього» конкретного гравця. Тому таке співвідношення так званих політичного та соціально-економічного «дебету» і «кредиту» завжди повинно враховуватися владою при прогнозуванні та прийнятті відповідних рішень. Як уже зазначалося, кожна країна робить це з урахуванням власних особливостей, що свідчить про необхідність такого загального рішення.
Висновки та пропозиції
Виходячи з того, що в умовах проголошеної особистої свободи та ринкової економіки держава не піде на повну заборону цієї індустрії через імперативне небажання втрачати значні миттєві доходи та розширювати тіньовий ринок, основним ефективним шляхом вирішення цієї проблеми є розуміння необхідності більш чіткого правового унормування функціонування всієї індустрії «товарів та послуг гріха», встановлення правових правил, які відображатимуть продуману державну політику в цьому напрямку. Це необхідно не тільки для реалізації так званих ідеологічних цілей. Держава цим повинна захистити, в першу чергу, своє організаційне та фінансове «життя», зокрема мінімізувавши кількість осіб, які не тільки «випадають» із суспільного життя, а й чиє лікування та реабілітація, а нерідко й кримінальне переслідування згодом обходитимуться бюджету занадто дорого.
Для цього потрібно розробити на рівні всієї цієї індустрії низку так званих «фільтрів», які повинні отримати правову форму та наявність яких, враховуючи їх нормативний характер, допоможе надати практичного виміру таким намірам. Саме нормативні положення, які виступатимуть умовами організації, відбору, контролю та обмеження, потрібно розглядати як, образно кажучи, правові «фільтри», необхідні для продуктивного функціонування цієї індустрії. Потрібно враховувати, що, за великим рахунком, такі «фільтри» повинні забезпечувати два напрямки: для суб’єктів бізнесу та для споживачів таких послуг. Саме це дозволить запровадити превентивний механізм так званої селекції та обмеження, який на нормативному рівні буде, в одному випадку, блокувати доступ недобросовісного капіталу до ринку, а в другому — блокувати участь вразливих верств населення в такому бізнесі. Якщо казати більш конкретно, то такими «фільтрами» можуть бути економічний (у широкому розумінні), психологічний, який повинен бути погоджений із медичним, інформаційно-технологічний, організаційний, більш цілеспрямований фіскальний та інші (за необхідності ці фільтри можливо деталізувати. У будь-якому разі, правове упорядкування індустрії «товарів та послуг гріха» передбачає/повинно передбачати створення «для неї» спеціального, високорегульованого правового режиму, сутність якого полягає в інституціоналізації ринку, де легалізація бізнесу супроводжується відповідним фіскальним навантаженням (акцизи, цільові податки) та необхідними обмеженнями (вікові цензи, ліцензування тощо). Головною метою такого упорядкування є/має бути мінімізація соціальних ризиків (адикцій, лудоманії, кримінальних проявів тощо), сприяння виведенню капіталу з тіні та спрямування отриманих ресурсів, у першу чергу, на компенсацію шкоди суспільному здоров’ю в його загальному розумінні.
Джерело: Юридичний вісник України
