Судова драма «Кіровоградгазу»: кадрова контрреволюція не пройде

Юрій Котнюк, ЮВУ

Наприкінці грудня інформаційний простір країни облетіло дивне повідомлення, з якого можна було зрозуміти, ніби НАК «Нафт огаз України» втратила контроль над єдиним облгазом, який перебував у її підпорядкуванні, а саме над Відкритим акціонерним товариством «Кіровоградгаз». Приводом запустити в ефір подібну нісенітницю стала постанова Верховного Суду від 27 листопада 2018 року, якою були залишені без змін вердикти судів нижчих інстанцій, що визнали недійсними рішення позачергових загальних зборів акціонерів, котрими 29 червня 2017 року було обране нове керівництво правління цього ВАТ, його наглядова рада й ревізійна комісія. Насправді ж Нафтогаз як володів, так і продовжує володіти контрольним пакетом акцій «Кіровоградгазу» в розмірі 51 відсотка його статутного капіталу, і керує ним та сама команда: згадані вище судові акти ніяк не зможуть змінити її склад хоча б тому, що 31 травня минулого року нові (й цього разу чергові, а не позачергові) загальні збори акціонерів переобрали на керівні посади тих самих людей, які були туди обрані в червні 2017-го. Але ситуація, що склалася на цьому підприємстві, потребує детальнішої розповіді.

Махінації попереднього керівництва

Півтора роки тому «Кіровоградгаз» обіцяв стати полігоном запровадження прозорого капіталізму в газовій галузі України. Це єдине підприємство з газопостачання й газифікації, котре якимсь дивом пройшло через епоху великої приватизації, залишившись при цьому під контролем держави. Правда, цей контроль був формальним, оскільки насправді товариством заправляв менеджмент, наближений до російського Газпрому і його українських партнерів на чолі з Дмитром Фірташем. Нові люди очолили «Кіровоградгаз» у червні 2017-го, а вже у вересні того ж року вони порадували публіку повідомленням про виявлені ними схеми системних розкрадань дешевого соціального газу. Так, проведена ними перевірка встановила, що за колишнього керівництва ПАТ у період з 2009 року до червня 2017 року до автоматизованої інформаційної системи газорозподілу було внесено 384 фіктивні адреси абонентів, на які було списано десять мільйонів кубічних метрів газу.

Заява про це надійшла до Головного управління поліції в Кіровоградській області, але відкрите ним кримінальне провадження досі не дало жодних конкретних результатів, якщо таким у даній ситуації вважати обвинувальний вирок. Попри це виявлені факти стали залізним аргументом на користь того, що приватні облгази, яким Нафтогаз зобов’язаний продавати паливо за заниженими цінами (яке вони, в свою чергу, зобов’язані продавати за заниженими цінами житлово-комунальному сектору), значну частину ресурсу перепродує промисловим підприємствам за ринковою ціною, а різницю списує на «мертві душі».

Таким чином, початок діяльності нової команди був доволі обнадійливим, але своїми жорсткими капіталістичними методами поводження з недисциплінованими платниками вона нажила собі ворогів не лише серед олігархів, а й серед простих людей. Її перший опалювальний сезон нагадував війну з місцевим населенням: працівники «Кіровоградгазу» припиняли за борги подачу газу теплопостачальним організаціям, внаслідок чого без опалення в холоди залишалися житлові будинки, школи й дитячі садочки. Міський голова Кропивницького Андрій Райкович намагався «викликати на килим» голову правління «Кіровоградгазу» Олександра Гладкого, а потім їздив на нього скаржитися у Київ, але це йому нічим не допомогло. Розлючені громадські активісти навіть намагалися брати штурмом офіс підприємства, але з цього також не вийшло нічого путнього. Прокуратура на вимогу міськради почала кримінальне переслідування Гладкого за підозрою в самоправстві (ст. 356 ККУ), але Кіровський районний суд міста доволі скептично оцінив аргументи сторони обвинувачення.

Отже, свою першу зиму нові менеджери «Кіровоградгазу» витримали, а про підсумки нинішнього сезону можна буде говорити лише навесні. Проте війна велася й на інших фронтах, в тому числі й по лінії господарського судочинства, свідченням чого є згадані вище судові вердикти.

Важка боротьба за контроль над власним підприємством

Предметом судового розгляду стали рішення позачергових загальних зборів акціонерів «Кіровоградгазу», які пройшли 29 червня 2017 р. і здійснили таку собі «кадрову революцію», в ході якої, зокрема, Олександр Гладкий змінив на капітанському містку Ігоря Вороніна. Останній є доволі колоритною фігурою в українському газовому бізнесі: у 2002 році він став заступником голови правління НАК «Нафтогаз України», а в 2006 році перейшов на більш хлібну посаду голови правління закритого акціонерного товариства «Укргаз-Енерго», яке було таким собі спільним творінням українського Нафтогазу і російського Газпрому. Його «подвиги» в цій ролі — тема окремого дослідження, але 2017-й рік Воронін зустрів на порівняно скромній посаді очільника «Кіровоградгазу», статутний фонд якого налічував сотню мільйонів простих іменних акцій, нерівномірно розподілених між двадцятьма тисячами акціонерів, найбільшим з яких був Нафтогаз із його 53 мільйонами акцій, які складали 51% статутного капіталу товариства. Але його влада була номінальною, оскільки насправді справами товариства заправляв менеджмент, інтереси якого різнилися з інтересами керівництва Нафтогазу. Така неприродна ситуація була припинена після проведення згаданих вище позачергових загальних зборів акціонерів 29.06.2017 р. З одного боку, здавалося б, якщо головний акціонер тримає контрольний пакет акцій, він має повне право проголосувати за будь-яке рішення, яким би дурним воно не було. Але, виявляється, навіть розумне рішення може в судовому порядку бути визнане недійсним, якщо при цьому не було дотримано процедуру, прописану в Законі України «Про акціонерні товариства».

Згідно із законом й статутом вищим органом «Кіровоградгазу» є загальні збори акціонерів і тільки вони можуть змінити склад його керівних органів — правління, наглядової ради й ревізійної комісії, словом тих, кого коротко називають «менеджмент». Нафтогаз протягом тривалого часу ініціював скликання загальних зборів, але ці спроби щоразу блокувалися саботажем з боку того ж менеджменту. Але законодавством передбачено, що робити в таких ситуаціях. Так, у статті 47 Закону України «Про акціонерні товариства» написано, що акціонер чи кілька акціонерів, які одноособово чи сукупно володіють не менш як десятьма відсотками акцій товариства, мають право вимагати скликання загальних позачергових зборів у будь-який час і з будь-якого приводу. Таку вимогу Нафтогаз направив 6 лютого 2017 р. Далі в цьому Законі сказано, що після одержання вимоги наглядова рада повинна протягом 10 днів прийняти одне з двох рішень: про скликання зборів чи про відмову в їх скликанні, причому якщо вона прийме друге з названих рішень чи взагалі протягом відведеного їй 10-денного терміну не прийме жодного рішення, невдоволений акціонер має право скликати ці збори сам.

Але, виявляється, не таке це вже й просте діло скликати збори акціонерів. Відповідно до статті 35 того ж самого Закону письмове повідомлення про проведення загальних зборів акціонерного товариства разом із проектом порядку денного надсилається акціонерам персонально особою, яка скликає загальні збори, причому в строк не пізніше 30 днів до дати їх проведення. Аби зробити все так, щоб комар носа не підточив, Нафтогаз звернувся за допомогою до спеціалізованої установи під назвою Публічне акціонерне товариство «Національний депозитарій України», з яким 25 травня 2017 р. уклав договір про надання послуг з інформаційного та організаційного проведення позачергових загальних зборів «Кіровоградгазу». І, звичайно, уявити не міг, яку йому там підкладуть свиню.

Підкачав Національний депозитарій?

Позов про визнання недійсними рішення зборів подали два акціонери «Кіровоградгазу», один з яких — приватна особа, інший — ТОВ «Інвестиційна компанія «Фінлекс Інвест», котре володіє 28 відсотками. Сліди реальних власників останнього ведуть в якісь офшори Гонконгу, але, врешті-решт, виводять на згаданого вже Ігоря Вороніна. Головна претензія позивачів, яку суди визнали обґрунтованою, полягала в тому, що вони були неналежним чином повідомлені про час і місце проведення зборів, що позбавило їх можливості вчасно подати свої пропозиції до порядку денного й проекту рішення. Правда, вони знали, де й коли проводитимуться збори. Мало того — вони були на них присутніми й брали участь у голосуванні, але, як то кажуть, у даному випадку процедура понад усе.

А процедура полягає ось у чому. Відповідно до статті 38 Закону України «Про акціонерні товариства» кожний акціонер має право внести пропозиції щодо питань, включених до проекту порядку денного загальних зборів акціонерного товариства, а також щодо нових кандидатів до складу його керівних і контрольних органів. Але свої пропозиції вони можуть вносити не пізніше ніж за 20 днів до дати проведення зборів, а в питаннях щодо кандидатів до складу органів товариства — не пізніше ніж за сім днів.

З одного боку, Нафтогаз начебто потурбувався, щоб акціонери були повідомлені вчасно про всі необхідні подробиці майбутніх зборів, адже договір з Національним депозитарієм було укладено ще 25 травня, тобто за місяць із хвостиком до критичної дати. Та коли судді попросили надати докази того, що повідомлення були відправлені, виявилося, що доказів немає. Мається на увазі, тих доказів, які можна визнати належними у світлі вимог Правил надання послуг поштового зв’язку, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 5 березня 2009 р. № 270. Втім, законом передбачені випадки, що підкачати може навіть така солідна установа як Національний депозитарій. Як написано в тексті судових рішень, акціонери вважалися би належно повідомленими, якби повідомлення про скликання зборів було опубліковане на сайті «Кіровоградгазу», але такого повідомлення там опубліковано не було. Правда, при цьому судді віртуозно обійшли питання про те, що тоді, у травні 2017-го, всі клерки цього підприємства, в тому числі й адміністратори сайту, були підпорядковані менеджменту Вороніна, який жодним чином не був зацікавлений у скликанні позачергових зборів.

Зваживши на ці обставини, Господарський суд у своєму рішенні від 8 травня 2018 р. написав, що порушення прав акціонерів, передбачених у статті 38 Закону України «Про акціонерні товариства», є достатньо суттєвими для визнання недійсними рішень зборів акціонерів. Згодом цей вердикт було підтверджено постановами Дніпропетровського апеляційного господарського суду і Верховного Суду. Даними актами опонентам Нафтогазу, звичайно ж, не вдасться повернути назад «кадрову революцію» в «Кіровоградгазі», оскільки легітимність його команди була закріплена рішеннями наступних загальних зборів його акціонерів, які відбулися вже 31 травня 2018 р. Але не варто виключати ймовірність того, що газпромівські наймити спробують використати ці судові рішення для того, аби придумати ще якусь капость Нафтогазу.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути