Мова — це більше ніж ознака культур

У четвер Україна і світ відзначали День вишиванки, що є дійсною ознакою української культурної традиції і ментальності. А напередодні Верховна Рада і Президент нарешті узаконили Закон «Про українську мову».

Подія, як на мене, досить значима. Не беручи до уваги перипетії розгляду та прийняття цього закону, мусимо визнати його загальний культурологічний та політичний, а також і правовий вплив на суспільство. Адже чомусь банально вважалося, що вільне володіння українською мовою — це пріоритет чиновництва, а сама мова, нібито, є лише вхідною ознакою успішної кар’єри в держустановах. І чомусь не згадувалося про загальнокультурологічні нюанси, що притаманні статусу державної мови. За прикладами далеко ходити не треба. Ще понад двадцять років тому у Казахстані прийняли аналогічний закон, згідно з яким державна мова — це елемент «державного управління, розвитку законодавства, судочинства і діловодства, а обов’язком кожного громадянина є володіння державною мовою, що визначається як фактор консолідації народу». І, відповідно, казахський уряд, державні і місцеві представницькі та виконавчі органи зобов’язуються всіляко розвивати державну мову, зміцнювати її міжнародний авторитет, а також створювати всі необхідні умови для вільного й безкоштовного оволодіння нею всіма громадянами республіки. Діаспорі, виходячи з цього закону, має надаватися допомога в збереженні й розвитку рідної мови.

Такі ж закони діють і в країнах Балтії, інших європейських державах. При цьому там законодавчо встановлено обов’язок всіх громадян володіти державною мовою, а в Україні — в першу чергу як кваліфікаційну вимогу. І хоча противники цього закону повсюдно заявляють, що українська мова спеціально нав’язується й це створює незручності в повсякденному спілкуванні, та ніхто не забороняє вільно володіти українською, але думати своєю рідною мовою.

Тож усе це — надумані проблеми. Бо як тільки починаємо розбирати механізм застосування цього закону, то все стає на свої місця. І ні про яку турбулентність говорити в даному разі не доводиться. Дійсно, більшість держуправлінців будуть зобов’язані довести володіння державною мовою — від президента і прем’єра до армійських офіцерів, нотаріусів, адвокатів, суддів, слідчих, прокурорів і навіть медпрацівників. І це — правильно.

Один рік дають особам з визначними заслугами перед Україною на вивчення української мови після отримання громадянства. Всі решта кандидатів на наш паспорт мусять скласти іспит з української мови до отримання громадянства. При тому передбачається шість рівнів володіння мовою — від А1 (початкове розуміння) до С2 (вільне володіння). У системі культурної комунікації допускається десята частина реплік у фільмі — це може бути максимальний відсоток іноземної мови або суржику, які допустимі в знятих в Україні фільмах, а дев’ять десятих ефіру телеканалів повинно вестися державною мовою. І при цьому ця норма набуде чинності лише за 5 років. Десяту частину сеансів у кінотеатрі можуть складати фільми, які демонструються в оригіналі із субтитрами. Решта фільмів — мусять бути дубльовані чи озвучені державною мовою. На фестивалях можна показувати фільми в оригіналі із субтитрами. На місцевих та регіональних каналах квота мовлення державною мовою має складати 80 відсотків, а на каналах з ефіром мовами корінних народів тижнева частка мовлення українською мовою має бути не менше однієї третини від загальної кількості контенту.

Друковані ЗМІ повинні видавитися виключно державною мовою, але якщо видання має іншомовну версію, то тиражі української та іноземної версій повинні бути однаковими. До речі, це не стосується видань, які друкуються виключно мовами корінних народів, англійською чи іншою офіційною мовою ЄС. І в точках продажу не менше половини видань мають бути україномовними, як і частина книг у книгарнях. Вказана квота не застосовується до іншомовних та спеціалізованих книгарень. Так, вітчизняні видавці мусять не менше половини назв своїх книг видавати державною мовою, але на продукцію, що видається мовами корінних народів та національних меншин, які здійснюються за державний кошт, така квота не поширюється. Щодо сайтів, мобільних додатків і сторінок у соцмережах органів держвлади чи підприємств та зареєстрованих в Україні ЗМІ і фірм, то вони повинні мати версію державною мовою.

Для координації процесу оволодіння державною мовою КМУ має призначити Національну комісію зі стандартів державної мови, яка й затверджуватиме відповідні стандарти мови, правопису, методів та процедур перевірки рівня володіння державною мовою.

Досить ліберальною в цьому законі є й процедура відповідальності за його порушення стосовно мови за результатами перевірки чиновників, держорганів чи компаній. Це — штрафи, проте процедура їх накладання є тривалою. Адже перед виписуванням штрафу уповноважена особа мусить ще зробити зауваження, а потім попередження щодо усунення недоліків.

Такий він є на самому ділі цей закон про українську мову — досить лояльний, потрібний, системний. І хоча декому він може й не подобатися, але й для кожного бажаючого оволодіти державною мовою він не зайвий.

Прорахувалися й ті, хто кричав, що це розділить країну, внесе сум’яття в суспільство. Не розділило і не внесло, як би не хотіли цього деякі проросійські політики. Навпаки, закон про українську мову стане об’єднавчим і згуртує не лише суспільство, а й розрізнений у своїх орієнтирах політикум.

Віктор КОВАЛЬСЬКИЙ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути