Німецька відповідь Макрону: як наступниця Меркель бачить майбутнє ЄС

Заклик президента Франції Еммануеля Макрона поглибити європейську інтеграцію знайшов відгук і в Німеччині.

10 березня на сторінках Welt Am Sonntag вийшла стаття-відповідь нової голови німецького Християнсько-демократичного союзу (ХДС) Аннегрет Крамп-Карренбауер. І справді, готовність співпрацювати з Францією задля напрацювання нового бачення ЄС задекларувала у січні й канцлерка Меркель під час укладення з Макроном Аахенської угоди. Однак досі християнські демократи уникали конкретики з цього питання, яка виходила б за рамки коаліційної угоди. Тепер же, здається, для її появи в німецьких керівних партіях склалися всі передумови.

Жест подяки Макрону

Чому ці ініціативи з’явились саме зараз? По-перше, в обох політичних силах завершився процес зміни керівництва. Обрання Крамп-Карренбауер на пост лідерки ХДС у грудні 2018 року та прихід Маркуса Зьодера до керма Християнсько-соціального союзу (ХСС) в січні 2019 року завершили «зміну влади» в політичних силах «великої коаліції» — блоці ХДС/ХСС та Соціал-демократичній партії (СДПН).

По-друге, на партії «великої коаліції», як і на інші німецькі політсили, тисне передвиборча атмосфера.

Як відомо, 26 травня відбудуться вибори до Європарламенту. Паралельно з ними пройдуть вибори до міської ради в Бремені. Пізніше, 1 вересня і 27 жовтня, відбудуться вибори в трьох «східних землях» — Бранденбурзі, Саксонії та Тюрингії відповідно.

Тож партіям нового-старого альянсу треба терміново шукати теми й меседжі для роботи з виборцями. І майбутнє євроінтеграції — чи не найочевидніша тема напередодні перегонів до Європарламенту. Чим, власне, й скористалася очільниця ХДС.

Що ж пропонує Крамп-Карренбауер? Більшість тез, які вона викладає у власній колонці, так чи інакше змістовно близькі до тексту коаліційної угоди або взагалі повторюють окремі з її формулювань. До таких, зокрема, можна віднести апеляції до «європейського мирного проекту», «унікальної історії успіху ЄС» та «солідарності на базі цінностей демократії та правової держави».

Окрім того, з коаліційного договору до статті лідера християнських демократів перекочували прагнення до ширшого залучення громадян до прийняття рішень на рівні ЄС, прискорення самих процедур прийняття рішень та наміри про перетворення ЄС на «простір інновацій».

Більше того, Крамп-Карренбауер наголошує на необхідності таких задекларованих німецькими коаліціянтами кроків як розширення оподаткування великих корпорацій, розбудова спільних інвестиційних механізмів на рівні ЄС, поліпшення функціонування спільних зовнішньополітичних та безпекових механізмів ЄС і, зрештою, подальша розбудова спільної кліматичної політики.

Водночас голова ХДС деталізує викладені в угоді положення про зміцнення внутрішньої безпеки ЄС та солідаризується з твердженням французького президента про необхідність вироблення спільних механізмів управління зовнішніми кордонами Союзу.

Остання тема — чи не найактуальніша для Німеччини як у контексті внутрішніх наслідків міграційної кризи, так і поки що невдалих спроб напрацювання нових спільних механізмів управління міграцією на рівні ЄС.

Тому закономірно складається перше враження, нібито нічого екстраординарного або такого, що суттєво відрізнялося б від раніше задекларованого чи озвученого, у статті немає.

І загалом, це черговий поміркований жест однієї з німецьких правлячих партій у бік амбітних пропозицій Еммануеля Макрона. Але це тільки на перший погляд.

Диявол — у деталях

Якщо звернутися до деталей, складається дещо інакша картина. Вона відрізняється як від положень коаліційної угоди, так і підходів німецького канцлера. Адже в той час як канцлер з соціал-демократами апелюють до європейської солідарності, Крамп-Карренбауер критикує Європейський Союз за «централізм та європейський етатизм».

Тож не дивно, що низку кроків, котрі так чи інакше пропонує французький президент, голова християнських демократів прямо назвала неправильними. Передовсім це стосується традиційно чутливої для Німеччини фінансової тематики, адже очільниця ХДС вважає помилковими наміри з упровадження спільного управління боргами в рамках єврозони.

Іншою «помилкою» Крамп-Карренбауер вважає «європеїзацію» систем соціального забезпечення та мінімальних заробітних плат.

У цьому випадку новий лідер християнських демократів суперечить не лише главі французької держави. Вона прямо каже «ні» виконанню положень власного ж коаліційного договору.

Такий підхід не може не викликати низку закономірних запитань. По-перше, наскільки заяви АКК узгоджені з канцлером Меркель і чи не вплинуть вони на співпрацю з СДПН? Як відзначають оглядачі «Die Zeit», попри те, що між лідером ХДС та главою німецького уряду існують тісні робочі відносини, Крамп-Карренбауер все ж може дозволити собі певний рівень автономності, бо вона не зв’язана урядовою відповідальністю.

Новий лідер ХДС зацікавлена в тому, аби відійти від усталеного в суспільстві через медійні кліше та риторику опозиційних партій сприйняття її як «Меркель 2.0», особливо напередодні кампанії до Європарламенту.

Окрім того, такого роду обмін позиціями в ЗМІ між АКК та Макроном має створити в суспільстві враження про її здатність до спілкування на рівних з європейськими лідерами, готуючи тим самим підґрунтя для її потенційного висування на посаду канцлера.

По-друге, говорячи «ні» саме в питаннях соціально-економічного порядку денного ЄС, Крамп-Карренбауер робить ще один крок до зміцнення власних позицій у партії, окрім описаного вище підкреслення власної відносної автономії від Меркель.

Новий лідер ХДС цим частково сигналізує «економічному крилу» політсили, пов’язаному з її конкурентом на виборах голови християнських демократів Фрідріхом Мерцем і традиційно налаштованому проти поглиблення інтеграції в фінансових та фіскальних питаннях, про те, що його голос теж частково почутий.

І нарешті, по-третє, позиція Крамп-Карренбауер стосовно окремих положень, задекларованих у коаліційній угоді з есдеками, ставить їх у незручне становище. Адже ще під час завершення перемовин про укладення нової спілки між ХДС/ХСС та соціал-демократами їхній тодішній лідер Мартін Шульц вважав чи не найбільшою заслугою саме виписану в нинішньому вигляді главу коаліційного договору, присвячену ЄС, та її постановку на перше місце в змісті документа.

На окрему увагу заслуговує ще одне твердження АКК, а саме теза про неможливість знаходження нових підходів до євроінтеграції без залучення національних держав. Адже вони, на її думку, пов’язані з «демократичною легітимністю».

Без згадок про розширення ЄС

Наостанок хотілося б звернутися до тих тез, котрі можуть стати предметами додаткових дебатів. По-перше, в цьому випадку слід згадати про відображене в статті прагнення Крамп-Карренбауер до перетворення французького постійного місця в Раді безпеки ООН на відповідну позицію для Європейського Союзу в цілому.

Реалізація такої ідеї видається складною не лише через те, що для цього необхідно буде провести реформу в системі ООН, але явно виходить за «червоні лінії», котрі для себе в плані європейської інтеграції накреслила Франція. Навряд чи в осяжній перспективі офіційний Париж зважиться на відмову від такого важливого інструмента як постійне членство в Радбезі, бо воно має безпекову, іміджеву та інші складові.

По-друге, в статті не вистачає бачення підходів до взаємодії з країнами, в яких при владі перебувають популістські політичні сили. Натомість популізм пропонується вгамовувати економічними методами.

По-третє, українським спостерігачам та оглядачам з інших держав-сусідів ЄС може впасти в око практична відсутність згадок у статті голови ХДС про Східне партнерство чи пов’язані з ним теми.

Побіжно приділяється увага й країнам Центральної та Східної Європи. Натомість майже абзац приділений баченню підходів ЄС до африканської політики.

З іншого боку, не можна не зауважити, що стаття починається зі згадки про спроби Росії дестабілізувати сусідні з нею простори. Втім, пропозицій стосовно спільних підходів ЄС до Росії в цих умовах, чи щодо напрацювання відповідного бачення в діалозі між офіційними Берліном і Парижем Крамп-Карренбауер уникла.

Завершується стаття взагалі констатацією того факту, що «навіть у путінській Росії люди бажають жити за європейськими стандартами».

Віктор САВІНОК,
аспірант Інституту міжнародних відносин
КНУ імені Тараса Шевченка

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути