Давоське перехрестя. Світовий бізнес не любить балачок — потрібні конкретні ініціативи

Юрій Котнюк, ЮВУ

Швейцарське курортне містечко Давос, де нині проходить 48-й щорічний Всесвітній економічний форум, стало відоме кожному українцеві в січні 2011 року, коли тодішній президент Віктор Янукович закликав бізнесменів подивитися на Україну, «коли почнуть квітнути каштани й роздягатися жінки», й при цьому так і не зміг вимовити слово «увімкнути». Смішки смішками, але разом із тим він похвалився, що приріст міжнародних інвестицій за підсумками 2010 року становив 1,6 доларів США, що майже вдвічі більше показника 2009-го. Нинішньому Президенту Петру Порошенку, який прибув у Давос у середу, похвалитися було нічим, тому він у дуже розпливчатих фразах зазначив, що 2017-й рік став роком зростання інвестицій у нашу країну, але озвучувати конкретні цифри не став.

Проте ми й без цього розуміємо, що з інвестиціями справи кепські. Взагалі, якщо дивитися правді в очі, слід визнати, що протягом усіх років незалежності головним інвестором України були не США, не Великобританія, не Німеччина й навіть не Російська Федерація, а маленька держава під назвою Кіпр. Це означає, що насправді в Україну інвестувалися українські гроші, привезені олігархами через офшори. Замість того, аби зайти в країну у вигляді валютної виручки за продукцію українських заводів, вони приходили під виглядом іноземних інвестицій. Нині ж гіганти вітчизняної індустрії працюють напівсили, а ті, що на окупованих територіях, взагалі стоять, тож серйозних інвестицій немає й бути не може.

Якщо ж говорити про справжніх закордонних інвесторів, то вони, образно кажучи, всі ці роки допомагали нам не заробляти, а тратити гроші. Вони залюбки вкладали капітал у різноманітні інфраструктурні проекти, які щедро фінансувалися з держбюджету. Правда, іноземців дещо дратували корупційно-відкатні умови одержання замовлень й оплати виконаних робіт, але ті, хто заходив в Україну, знали, на що йшли, а тому залишали в своїх бюджетах витрати на «не підмажеш, не поїдеш». Що ж стосується тих галузей, де українці «заробляють гроші», то вони інвестувалися дуже скупо. Так, металурги як головні валютні годувальники країни, приділяли модернізації обладнання менше уваги ніж ті ж китайці, натомість вкладаючи кошти в будівництво торгівельно-розважальних комплексів. Єдине виключення становить низка новозведених у західній Україні електротехнічних заводів, тісно інтегрованих у німецьке автомобілебудування, але вони не цікаві ні чиновникам (бо не дають хабарі), ні журналістам (бо не замовляють рекламу). Там нічого особистого – тільки бізнес: німці отримують дешеву, але кваліфіковану, робочу силу, а місцеві мешканці – хай невеликий заробіток, але за яким не треба їхати на чужину.

За таких обставин найбільш значним реальним інвестором України є Міжнародний валютний фонд, але в нього, на відміну від німців, не «тільки бізнес», а й багато чого «особистого». Зокрема, найбільший вкладник цієї організації – Сполучені Штати Америки дуже зацікавлені в тому, щоб Україна в економічному плані вийшла з обійм Росії й потрапила в орбіту розвинутих країн заходу, а тому МВФ висуває низку вимог політичного характеру. Нині неначе світ клином зійшовся на створенні Антикорупційного суду. Сам по собі він не дуже цікавить наших західних партнерів: якби протягом чотирьох років після перемоги Революції Гідності правоохоронні органи України показали реальні результати в переслідуванні посадових злочинів, ніхто про цей суд би й не згадував. Але тепер вимоги стали жорсткішими: США вимагають від Порошенка не просто створити суд із визначеними повноваженнями, а й фактично призначити суддями тих людей, на яких вони вкажуть. Це як із підвищенням тарифів на газ для населення: від вас, мовляв, вимагалося зробити бездефіцитний бюджет, а якщо ви самі не знаєте, як це зробити, робіть те, що вам кажуть, – підвищуйте тарифи.

Зовні видається, що Петро Порошенко вів у Давосі витончені світські бесіди з директором-розпорядником МВФ Крістін Лагард, але за люб’язними посмішками цієї вихованої пані криється жорсткий ультиматум: або ви приймаєте наші умови, або не бачити вам чергового траншу на суму 800 мільйонів доларів. Ситуація, в якій знаходиться наш Президент, дуже скожа на листопад 2013-го року для Віктора Януковича: невірний вибір може обернутися черговою революцією і втратою крісла. А грудневі заворушення в центрі Києва показали, що в Україні знайдеться чимало рішучих людей, готових знову вийти на Майдан.

Юрій Котнюк

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути