Думка експерта
Коментар директора Центру пробації Олега Янчука: «Пробація у дії: як в Україні реалізується альтернативна тюремному ув’язненню система відбування покарань»
Щоб сформувати уявлення серед широкого кола громадян про достатньо нову для України систему відбування покарань, розкажіть, будь ласка, що таке пробація?
Ні у кого не виникає сумнівів, що наслідком кримінального злочину повинно бути кримінальне покарання. Більше того кримінальне покарання у свідомості пересічних громадян має стійку асоціацію з місцями позбавлення волі.
Разом з тим, якщо продовжити бесіду на цю тему і задати декілька “питань для роздуму”, то причини такої асоціації виявляються значною мірою підсвідомими. Чи варто запроторювати у в’язницю людину, яка не чинила шкоди життю і здоров’ю інших? Чи є впевненість, що під час перебування у в’язниці правопорушник компенсує збитки, завдані злочином? Але якщо не в’язниця, то яким чином буде здійснюватися покарання без ізоляції, чим це краще і наскільки небезпечно це буде для громади?
Саме у відповіді на ці питання полягає суть пробації, яка виникла більше 200 років тому і продовжує вдосконалюватися в усьому світі як система кримінально-правового реагування не лише альтернативна позбавленню волі, але й більш ефективна з точки зору реабілітації правопорушників та створення у них готовності жити, не вчиняючи правопорушень.
Пробація є системою, яка починає працювати з особою на досудовому етапі (у нас – на етапі судового розгляду) і після винесення покарання, яке відбувається без ізоляції від суспільства. При цьому система пробації забезпечує не лише контроль за виконанням обов’язків, покладених судом, але й надає необхідні консультації та допомогу для створення готовності особи жити, не вчиняючи правопорушень. Діяльність пробації базується на індивідуальному аналізі проблемних питань кожного правопорушника, розробці для кожного з них індивідуальної системи мотивації, контролю та допомоги. “Таким чином пробація сприяє забезпеченню безпеки суспільства і справедливому здійсненню правосуддя” – це цитата з Правил Ради Європи про пробацію (2010 року), яка відображає головну мету пробації.
Закон України “Про пробацію”, який був прийнятий у лютому 2015 року, розроблявся з урахуванням європейських стандартів пробації. Тому він визначає, що пробація – це система наглядових та соціально-виховних заходів, що застосовуються за рішенням суду до засуджених, виконання певних видів кримінальних покарань, не пов’язаних з позбавленням волі, та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинуваченого.
Метою пробації є забезпечення безпеки суспільства шляхом виправлення засуджених, запобігання вчиненню ними повторних кримінальних правопорушень та забезпечення суду інформацією, що характеризує обвинувачених, з метою прийняття судом рішення про міру їхньої відповідальності.
Чи можна оцінити наскільки ефективним є впровадження інституту пробації для українського суспільства? Що є критерієм успішності пробації?
Сьогодні можна говорити про те, що система пробації демонструє хороший рівень ефективності. Кількість клієнтів пробації за чисельністю на сьогодні перевищує кількість осіб, які відбувають покарання в установах виконання покарань. Пробація державі обходиться в 10-12 разів дешевше, ніж позбавлення волі. Так, вартість утримання одного засудженого в день з витратами на персонал становить 271 грн., для порівняння – вартість утримання одного суб’єкта пробації на день становить лише 23 грн.
З початку 2019 року через систему пробації пройшло 96636 осіб, які відбували кримінальні покарання, не пов’язані з позбавленням волі. Повторні злочини під час відбування покарання вчинили 1249 осіб (1,4%).
З початку 2019 року на виконання уповноваженим органам з питань пробації надійшло 21,3 тис. ухвал, складено 19 тис. досудових доповідей і сьогодні майже всі суди запрошують цей документ У майже 90% випадків думка персоналу пробації збігається з рішенням суду щодо доцільності застосування альтернативних видів покарань. Такі показники свідчать про сприйняття служби пробації як повноцінного гравця кримінального процесу.
Крім досудової доповіді упроваджено пенітенціарну пробацію – надання підтримки та допомоги у вирішенні соціально-побутових питань засуджених, які готуються до звільнення з місць позбавлення волі, для підвищення результатів їх соціальної реабілітації та попередження повторних злочинів. Так, у 2019 році надано сприяння у вирішенні питань підготовки до звільнення: у пошуку місця проживання – 4304 (81 %) осіб; працевлаштування – 1341 (92 %) осіб; соціального патронажу – 969 (77 %) осіб; влаштування до спеціальних установ для звільнених засуджених віком старше 35 років після звільнення – 281 (64%).
Нині розроблено, проведено пілотування та затверджено наказами Міністерства юстиції України пробаційні програми для роботи з суб’єктами пробації, обов’язок пройти які може покладатися судами на осіб, звільнених від відбування покарання у виді позбавлення (обмеження) волі з іспитовим терміном («Попередження вживання психоактивних речовин», «Подолання агресивної поведінки», «Зміна прокримінального мислення»). Це ефективний, але складний інструмент, якій потребує спеціальної підготовки та навичок. Для отримання знань з реалізації пробаційних програм вже пройшли навчання 877 працівників пробації (кураторів пробаційних програм). На сьогодні до пробації надійшли на виконання 544 судових рішень з обов’язком виконувати заходи, передбачені пробаційною програмою, із них вже проведено 195 програм.
У рамках проєкту «Заради життя» (Serving Life, PATH) при 12 органах пробації у різних містах України створено та облаштовано консультативні кабінети для надання якісних інтегрованих послуг з ВІЛ, туберкульозу та вірусного гепатиту С для людей у конфлікті із законом. 4673 суб’єктів пробації отримали консультації фахівців зазначених кабінетів. 3882 суб’єктів пробації пройшли скринінгове анкетування, з числа яких виявлено підозру (направлено на подальше обстеження та необхідне лікування) на ВІЛ-інфекцію – 2574 осіб, туберкульоз – 719 осіб, вірусний гепатит С – 1442 осіб.
Ефективність демонструє і система ювенальної пробації, спрямована на якнайкраще забезпечення інтересів дитини, яка перебуває у конфлікті із законом. За моделлю центра ювенальної пробації, розробленого та відпілотованого спільно з канадськими фахівцями, в Україні створено 14 центрів ювенальної пробації, 9 з яких облаштовано за підтримки Уряду Канади. По обліку центрів ювенальної пробації у 2019 році пройшло 296 підлітків. У цілому по обліку пробації 2019 року пройшло 1847 неповнолітніх, з яких 1,7 % вчинили повторні злочини під час перебування на пробації. Серед тих, що перебували на обліку у центрах ювенальної пробації цей показник становив лише 1%, що свідчить про ефективність моделі центрів ювенальної пробації.
Я пишаюся тим, що в Україні прийнято закон «Про пробацію», адже інститут пробації є у всіх європейських країнах. І саме тому 29 листопада 2018 року у Стокгольмі під час засідання Ради Конфедерації європейської пробації (CEP – Confederation of European Probation) одностайно схвалено заявку Державної установи «Центр пробації» на членство у складі CEP. Прийняття такого рішення стало можливим за підтримки NORLAU Проекту Пробації. Центр пробації стане 61-им членом CEP. Повноправне членство вже надає їй повний доступ до всіх можливостей CEP, в тому числі гарантує участь у міжнародних заходах та навчальних візитах для вивчення досвіду діяльності служби пробації в різних державах, підвищення довіри міжнародних партнерів до української пробації у наданні експертної і матеріально-технічної допомоги.
На усіх етапах розвитку пробація України отримує підтримку і серйозний аудит результатів з боку партнерів міжнародних проєктів Канади, Норвегії, Нідерландів, Європейського Союзу, Ради Європи.
Які на сьогодні є виклики у впровадженні системи пробації?
На сьогодні Центр пробації має статус державної установи, повноважень якої не вистачає для подальшого ефективного розвитку та забезпечення міжнародних стандартів діяльності. Для подальшого розвитку пробація повинна отримати статус служби, визначений статтею 16 Закону України “Про центральні органи виконавчої влади”. В усьому світі пробація має статус служби. До речі, створення у сфері відання Міністерства юстиції України Служби пробації – це досі не реалізоване положення чинного Указу Президента України від 8 квітня 2008 року №311″Концепція реформування кримінальної юстиції України”.
Існуюча організаційно-правова форма діяльності державної установи «Центр пробації» значно ускладнює можливості доступу до державних реєстрів, укладання міжнародних міжвідомчих угод для поглиблення впровадження пробації, навчання цивільного персоналу, який працює із суб’єктами пробації та складає майже половину персоналу (персонал, який має спеціальні звання, навчається у навчальних центрах Державної кримінально-виконавчої служби), децентралізацію управління пробацією на рівні регіонів для розвантаження апарату Центру пробації і делегування деяких адміністративних функцій в регіони (нині більшість адміністративних функцій виконується апаратом Центру пробації, що неефективно впливає на менеджмент і управлінські рішення) .
Існує нагальна потреба врегулювання питань статусу персоналу пробації. На сьогодні половина штату працівників працюють за трудовим договором, при цьому щоденно працюють із правопорушниками – тобто здійснюють роботу, пов’язану з певним ризиком, але не мають жодних соціальних гарантій, які мають працівники інших правоохоронних органів (прокуратури, СБУ, поліції). Так не має бути, оскільки у вимогах європейських стандартів передбачено, що особи, які здійснюють тотожні функції або займаються аналогічною діяльністю, повинні мати однаковий соціальний захист. Тож ми очікуємо, що новий уряд підтримає наші законодавчі ініціативи, які дозволять нам працювати як службі і подолати ті прогалини, які перешкоджають нам у ефективному здійсненні покладених функцій та подальшому сталому розвитку пробації як задекларованої успішної державної політики відповідно до міжнародних стандартів ООН і Ради Європи.
Потребує покращення питання фінансування реформи пробації. Нині фінансування покриває лише половину розрахункових потреб розвитку пробації – комунальні платежі, заробітну плату працівників та мінімальну частину потреб організаційно-технічного забезпечення діяльності. Відсутні кошти на повне матеріально-технічне забезпечення, виконання робіт, пов’язаних із запровадженням захисту персональних даних, роботою з реєстром засуджених, впровадженням програм роботи з суб’єктами пробації та надання їм необхідних соціальних й інших послуг, навчанням персоналу.
Реформа у сфері пробації вимагає змін до чинних нормативних актів, зокрема, законів. Впровадження нових форм роботи, їх апробація та аналіз прогалин зумовлює потребу в нормативних змінах. Натомість законодавець не завжди оперативно реагує на ці потреби. Приміром, значна кількість змін, пов’язаних з ефективним виконанням функції пробації, включена до проєктів Законів України “Про пенітенціарну систему”, “Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виконання кримінальних покарань та організаційно-правового забезпечення діяльності органу пробації”, які знаходяться у Верховній Раді України кілька років, проте дотепер не прийняті. Такий стан справ призводить до створення в різних регіонах різної практики роботи з суб’єктами пробації та реагування на їх поведінку (приміром, судові органи та органи прокуратури по-різному трактують закон і заповнюють прогалини в ньому).
Робота з уразливою категорією громадян, до якої належать в більшості й суб’єкти пробації, вимагає надання їм необхідної допомоги та послуг сторонніх інституцій – служб у справах дітей, центрів соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, служби зайнятості, спостережних комісій, закладів освіти, медичних установ тощо. Натомість доволі часто ці структури не мають фінансового забезпечення усіх необхідних послуг або створення певних систем допомоги (приміром, система соціальної адаптації засуджених і звільнених протягом тривалого часу не створена). У підсумку суб’єкти пробації не отримують необхідних послуг, що не дозволяє здійснити їх ефективну соціальну адаптацію та вплинути на поведінку. Більшість органів місцевої влади та самоврядування, на жаль, вважають процес виконання кримінальних покарань та адміністративних стягнень виключною прерогативою загальнонаціональних структур, самоусуваючись від вирішення наявних проблем.
