«Я знаю грамоту свободи, її підписують мечі…»

Чогось іншого до цих слів мудрої Ліни Костенко додавати не треба. Все зрозуміло й так. Та, на жаль, уже чотири роки пам’ять рве наші серця від подій лютого 2014 року — кулі, рвані рани, обм’яклі тіла, гнів і віра нескорених. … Першими, як відомо, загинули 26-річний білорус, журналіст і член самооборони Майдану Михайло Жизневський та 21-річний український вірменин Сергій Нігоян, учасник Революції Гідності й один із бійців 3-ї сотні самооборони Майдану. Обом посмертно присвоєно звання Героя України.

Інтернаціональний склад учасників Майдану просто вражає. І він ішов через усю країну від села Іванівці і Тячева в Закарпатській області, через Луцьк, Рівне, Вінницю, Житомир, Київ, Запоріжжя, Полтаву, Харків і до Херсона, Миколаєва, Одеси та Криму. Водночас День вшанування героїв Небесної сотні це ще й постійне нагадування та урок для всіх нас, а чи все ми робили так, як слід, і чи не помилялися під час Майдану? Бо ж трапляються з-поміж нас люди, які не хочуть «жити, як усі», і, звісно, що один у полі – не воїн. Але якщо докупи їх зібрати, то й виходить, що ідеї оволодівають людським загалом, створюється та критична маса, що стає осердям великих і значимих дій та подій. Іноді – й ціною власних життів.

Таке трапляється, мабуть, раз на століття. Такими були дії героїв Крут, такою стала Небесна сотня, зробивши для нації більше ніж усі політики разом узяті.

Як відомо, після першої нічної «зачистки» Майдану «Беркутом», коли жорстоко побитим і скаліченим людям довелося ховатися від переслідування у Михайлівському соборі, Майдан змінив євроінтеграційні гасла на жорсткі вимоги «Ката — на нари!». Тієї ночі з різних куточків країни, а передусім із заходу, поспішали автобусами, машинами, потягами тисячі людей. А ті, хто виїхати не зміг, штурмували ОДА, управління міліції, СБУ й прокуратури. Вся країна була на гарячому Майдані, де вже полягли 25 героїв. А попереду були ще кілька днів жорстоких протистоянь. Та коли саме 20-го лютого о 15-й годині міністр МВС В. Захарченко офіційно визнав, що силовикам видали бойову зброю, на Майдані нарахували вже 60 убитих, а їх кількість за весь час протестів наближалася до сотні.

Хочеться нагадати також, що коли на бруківці вже лежали гарячі трупи активістів, то опозиційні лідери все ще намагалися владнати справи таким чином, аби укласти угоду з Віктором Януковичем, який ще не втік. І в цій угоді йшлося про кілька речей, а саме: протягом 48 годин мав бути сформований «уряд національної єдності» з числа Партії регіонів, «Батьківщини», «Удару» і «Свободи»; в парламенті мала з’явитися змішана коаліція; обмеження диктаторських повноважень Януковича мало б розтягнутися до вересня, а самі вибори нового президента мали б бути проведені до грудня 2014-го. І взамін за ще один рік «для Януковича» опозиція отримувала б квоти в змішаному уряді, зобов’язувалася за одну добу здати МВС зброю майданівців, звільнити захоплені адмінбудівлі й повернути туди людей президента. Ці лідери, а йдеться про Арсенія Яценюка, Віталія Кличка та Олега Тягнибока, щиро вважали, що Майдан робить фатальну помилку, вимагаючи негайної відставки диктатора.

І це — також частина сьогодення й історія Майдану. А парадокс у тому, що 21 лютого Майдан з тріском прогнав усіх трьох, а вже 22 лютого, коли не стало Януковича, підписанти «Угоди про мир» стали владою. Майдан привів до влади тих, хто був готовий зрадити його. І сьогодні до них усіх немає претензій, бо всі вони «при справах». Лише Віктор Янукович по скайпу тролить країну, яка не може толком оговтатися після Майдану, відбиваючи одночасно російську агресію, викриваючи терористів і сепаратистів, втрачаючи кращих своїх синів і дочок на фронті і тих, що покидають її в пошуках кращої долі на чужині. Адже жити по-новому, чесно, торгуватися з Європою, домовлятися, захищати себе ми лише вчимося.

Та треба вміти й робити висновки. Й один із них полягає в тому, що в День героїв Небесної сотні важливо не лише розстріляних активістів згадувати і вшановувати, але й нагадувати новій владі, що саме ці люди провели її на владний Олімп. Загалом же висновків дуже багато. Ми ж здобули не лише ворогів в особі кремлівських лідерів, але й набагато більше — ми отримали нових прихильників і друзів. Бо акції із вшанування героїв Небесної сотні проходили в ці дні і в тій же Росії, і в США, і в десятках інших країн. То ж ми всеодно перемогли на Майдані, хоча важко, із кров’ю й жертвами.

На жаль, розслідування злочинних дій тодішньої влади поки не дає відповіді на багато питань, зокрема щодо того, хто давав команди, хто координував дії силовиків, хто вбивав, хто розставляв снайперів?.. Завершити ці справи й покарати винних — обов’язок сьогоднішньої влади. Це ми повинні зробити, в тому числі, і в пам’ять про героїв Небесної сотні.

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути