Судова практика
Державний виконавець у своєму поданні послався на норму, якої на час звернення ще не було у ЦПК
Подання органу державної виконавчої служби про обмеження громадянина України у праві виїзду за кордон має розглядатися за правилами адміністративного судочинства.
4 вересня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу у справі № 6-23/08 за поданням ВДВС Дубенського МУЮ (стягувач – ПАТ «Ощадбанк», боржник – фізична особа), про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України громадянина України.
ВДВС Дубенського МУЮ звернувся до суду з поданням, у якому просив постановити ухвалу про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України фізичну особу до виконання нею своїх боргових зобов’язань. Станом на час розгляду вказаного подання на виконанні у ВДВС Дубенського МУЮ перебувало п’ять виконавчих документів, у яких особа була боржником.
Ухвалою Дубенського міськрайонного суду Рівненської області особу тимчасово обмежено у праві виїзду за межі України до виконання нею своїх зобов`язань. Апеляційним судом рішення скасовано, провадження у справі закрито з посиланням на п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України та висновком, що подання не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства, оскільки спірні правовідносини регулюються Законом № 3857-XII і дії відповідних органів щодо обмеження виїзду ґрунтуються не на судовому рішенні, а на нормах цього Закону і можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства.
ПАТ «Ощадбанк» подав касаційну скаргу, в якій наполягав, що апеляційний суд не взяв до уваги положення ч. 1 ст. 377-1 ЦПК України та Закону України від 21 квітня 1999 р. № 606-XIV «Про виконавче провадження» (далі – Закон № 606-XIV), який був чинним на час розгляду справи в суді першої інстанції, а тому помилково встановив, що справа підлягає розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Велика Палата завернула увагу на те, що законом № 3857-XII «Про порядок виїзду з України і в’їзду в Україну громадян України» не передбачено можливості у цивільному судочинстві тимчасово обмежувати виїзд за кордон боржника у виконавчому провадженні до виконання рішення суду саме як забезпечення виконання рішення суду, ухваленого за правилами цивільного судочинства, відповідно до ст. 383 ЦПК України.
Дії відповідних органів державної влади щодо обмеження виїзду ґрунтуються на нормах ст. 6 Закону № 3857-XII і можуть перевірятися в судовому порядку за скаргою особи, яка зазнала обмеження, в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України у редакції, чинній на час звернення до суду з поданням та розгляду справи в суді першої інстанції, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Оскільки подання державного виконавця щодо тимчасового обмеження виїзду за межі України боржника у виконавчому провадженні до виконання зобов’язань за рішенням суду не підлягало розгляду в порядку цивільного судочинства, то апеляційний суд правильно закрив провадження у справі на підставі п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України.
Водночас, Велика Палата Верховного Суду визначила як безпідставне посилання у касаційній скарзі на ст. 377-1 ЦПК України з огляду на таке. Статтею 377-1 (вирішення питання про тимчасове обмеження у праві виїзду за межі України) доповнено ЦПК України на підставі Закону України від 4 листопада 2010 р. № 2677-VI «Про внесення змін до Закону України «Про виконавче провадження» та деяких інших законодавчих актів України щодо вдосконалення процедури примусового виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб)». Указаною статтею передбачалося, що питання про тимчасове обмеження боржника – фізичної особи або керівника боржника – юридичної особи у праві виїзду за межі України при виконанні судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) вирішується судом за місцезнаходженням органу державної виконавчої служби за поданням державного виконавця або за місцезнаходженням виконавчого округу за поданням приватного виконавця. Суд негайно розглядає подання, зазначене в частині першій цієї статті, без виклику чи повідомлення сторін та інших заінтересованих осіб за участю державного виконавця, приватного виконавця (у редакції зі змінами 2016 р.).
Однак у справі, що розглядається, державний виконавець звернувся з поданням до суду і воно розглянуто судом першої інстанції у липні 2008 р. У ЦПК України у редакції, чинній на час розгляду справи в суді першої інстанції, була відсутня ст. 377-1.
Підготував Леонід Лазебний
You must be logged in to post a comment Login