Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити іншому прокурору вручення прийнятого (складеного) та підписаного ними повідомлення про підозру судді

11 грудня 2019 р. Велика Палата Верховного Суду розглянула касаційну скаргу прокурора у справі № 536/2475/14-к за обвинуваченням судді у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 Кримінального кодексу України та адвоката у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.

Вироком Кременчуцького районного суду Полтавської області від 27 листопада 2015 р. суддю визнано невинуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України (в редакції Закону № 3207-VI від 7 квітня 2011 р.), і виправдано у зв`язку з недоведеністю того, що вчинено кримінальне правопорушення, в якому він обвинувачувався. Суд першої інстанції дійшов висновку, що як в ході досудового розслідування, так і в ході судового розгляду не доведено те, що вчинено кримінальне правопорушення, інкриміноване судді.

Цим же вироком дії адвоката кваліфіковано за ч. 1 ст. 190 КК України та звільнено його від кримінальної відповідальності за цей злочин на підставі п. 2 ч. 1 ст. 49 КК України у зв`язку із закінченням строків давності, кримінальне провадження щодо нього закрито. Місцевий суд дійшов висновку про винуватість адвоката у вчиненні злочину, але за інших обставин, та кваліфікував його дії як шахрайство.

Апеляційний суд Полтавської області залишив вирок суду без змін.

У касаційній скарзі прокурор наполягав на тому, що суди зробили помилковий висновок про те, що вручення слідчим повідомлення про підозру судді , яке складене та підписане заступником Генерального прокурора України за дорученням останнього, суперечить вимогам кримінального процесуального закону, бо КПК України такої заборони не містить.

Ухвалою від 12 червня 2019 р. колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду передала кримінальне провадження на розгляд Великої Палати Верховного Суду на підставі ч. 5 ст. 434-1 КПК України як таке, що містить виключну правову проблему – аналіз судової практики вказує на неоднакове застосування судами першої, апеляційної та касаційної інстанцій норм кримінального процесуального закону щодо визначення суб`єктного складу здійснення повідомлення про підозру судді.

Розглянувши справу, Велика Палата Верховного Суду звернула увагу, що припис п. 3 ч. 1 ст. 481 КПК України є додатковою гарантією незалежності суддів, їхньої професійної діяльності, оскільки забезпечує ефективне виконання ними службових функцій шляхом встановлення ускладненого порядку кримінального переслідування щодо них. Таким чином, наділення лише Генерального прокурора або його заступника повноваженнями щодо погодження і наступного підписання письмового повідомлення про підозру судді сумнівів не викликає, оскільки саме перевіркою наявності підстав для вчинення такої процесуальної дії виключно цими суб’єктами забезпечуються гарантії незалежності судді. Адже, за таких умов контроль за  дотриманням законності повідомлення про підозру здійснюють представники прокуратури найвищого рівня.

Письмове повідомлення про підозру судді, яке передбачає погодження та наступне підписання такого процесуального документа, може здійснювати лише Генеральний прокурор або його заступник. Це повноваження Генерального прокурора або його заступника є винятковим і не може бути передоручене іншим прокурорам чи слідчим. Для реалізації цього повноваження ані Генеральний прокурор, ані його заступник не повинні обов’язково здійснювати процесуальне керівництво у відповідному кримінальному провадженні щодо судді, оскільки чинне кримінальне процесуальне законодавство такої вимоги не встановлює.

Вручення процесуального документа (повідомлення про підозру), а також повідомлення і роз’яснення (за необхідності) прав підозрюваному є кінцевим етапом, яким завершується процедура здійснення повідомлення про підозру судді. Однак саме по собі вручення тексту повідомлення про підозру судді іншим суб’єктом за умови, що його було прийнято, перевірено, складено та підписано уповноваженим на це ст. 481 КПК України суб’єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності.

Подальше вручення такого документа не дає підстав вважати, що суб’єкт його вручення якимось чином впливає на реалізацію цієї гарантії. Колегія суддів вважає, що мета забезпечення відповідних гарантій для судді є досягнутою на попередніх етапах виконання комплексу дій щодо здійснення повідомлення про підозру судді, про які йшлося вище. Особливих вимог щодо вручення як до акту передання особисто, безпосередньо «з рук в руки» судді складеного Генеральним прокурором або його заступником тексту повідомлення про підозру не встановлює ані загальна норма ст. 278 (єдина, що регулює саме порядок вручення цього повідомлення), ані спеціальна норма ст. 481 КПК України (в редакції до набрання чинності Закону № 187-IX від 4 жовтня 2019 р.), ані відповідні норми Закону «Про судоустрій і статус суддів» № 1402-VIII.

Таким чином, Велика Палата дійшла висновку, що вручення повідомлення про підозру судді іншою уповноваженою особою за умови, що рішення було прийняте та підписане визначеним на це ст. 481 КПК України суб’єктом, не порушує гарантії суддівської незалежності.

Тому Генеральний прокурор або його заступник можуть доручити слідчому або іншому прокурору вручити судді повідомлення про підозру (в редакції ст. 481 КПК України до прийняття Закону № 187-IX від 4 жовтня 2019 р.). Водночас, відповідне доручення Генеральний прокурор або його заступник могли надати лише тій уповноваженій особі, яка здійснювала досудове розслідування або входила до групи, яка призначена для здійснення цього кримінального провадження відповідно до ст. 37 КПК України.

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути