«Мюнхенський зговір», або Дванадцять ідей про те, як зруйнувати Україну

Леся ВАСИЛЕНКО,
народний депутат, фракція «Голос»

Документ, який спочатку з’явився, а потім, завдяки реакції України та її друзів, зник із сайту та роздаткових матеріалів Мюнхенської безпекової конференції, офіційно має назву «Дванадцять кроків для більшої безпеки України та євроатлантичного регіону». Хоча насправді він мав би називатися «Дванадцять ідей про те, як перемогти Україну».

У мене до цього документа є два запитання: звідки та чому він з’явився? Також є потреба зрозуміти, що маємо робити після його появи?

План без України

На запитання Звідки, відповісти найпростіше. Автором документа стала так звана Група лідерів із питань євроатлантичної безпеки — об’єднання, одним із засновників якого є сама Мюнхенська безпекова конференція. Та цього разу головну роль серед учасників цієї групи зіграла Російська рада з міжнародних справ. А сам зміст документа свідчить про те, що готували його в Москві.

Про суть «кроків» трохи далі, важливо розуміти його структуру: кілька корисних для України речей для того, аби він виглядав нормально для західної аудиторії, й кілька речей, які множать Україну на нуль. Дана технологія апробована КДБ ще під час «холодної війни». Нічого нового.

Інше запитання — Чому? Ще перед вильотом у Мюнхен ми з колегами обговорювали ризики того, що питання України не стоятиме на порядку денному. Цю ж думку поділяв і Курт Волкер, який у своїй колонці для Foreign Policy написав, що Україна раптово опинилася в тумані міжнародної політики. Поза увагою — бо всі втомилися. Але також через те, що РФ набирає впливу.

Уже під час наших дискусій у Мюнхені стало очевидним: основною метою України мало би бути: повернути міжнародний безпековий дискурс до Украї ни як наріжного каменя міжнародної безпеки; порушити питання ПДЧ до членства в НАТО і прямої військової співпраці і допомоги, а ще питання посилення санкцій.

Із цим Україна мала їхати на ключову світову конференцію. Але ця позиція не пішла далі обговорень депутатів та експертів, її не представила українська влада. Та й вона взагалі нічого не представила наперед.

І тут виникають запитання вже до Офісу Президента, який готувався до Мюнхена. Україна їхала туди слухати та коментувати, не задекларувавши наперед свого бачення того, як потрібно обговорювати проблематику війни. А тому рамки обговорення задали за нас. Так працює російська дипломатично-­пропагандистська машина.

Завдяки реакції наших партнерів, у тому числі США й того ж Atlantic Council, документ був знятий з офіційного сайту конференції, але й досі його привид повертається до цих 12 кроків, явно придуманих Кремлем, або ж створених за його натхненням.

І саме тому непоганий, загалом, спіч Президента України Володимира Зеленського, в якому, щоправда, не було нічого ані нового, ані проривного, сприймався блякло і непевно. Хоча, якщо ми вже проґавили цей план, або не змогли попередити його публікацію, можна було б, напевно, підготуватися до його появи з відповідними реакціями дипломатичними каналами.

Небезпеки російського плану

Інша річ — що написано в «кроках», які намагалися нав’язати в Мюнхені. Нам це важливо проаналізувати. Ворога треба знати в лице. Вже сама назва документа викликає сумніви. «Конфлікт в і навколо України» — це термінологія Кремля, яка не називає справжній корінь проблеми: російську збройну агресію. А якщо проблема визначена неправильно, то й рішення навряд чи буде вірним.

Зупинюсь на деяких резонансних пунктах. Сьомим пунктом пропонувалося створення, по суті, зони вільної торгівлі між ЄС, Україною та Росією. Але це не працює, бо це не інтегровувані речі. Це красива приманка для бізнесу, яка ніколи не стане реальністю, або ж стане, але в спотвореному вигляді. Восьмий пункт припускає часткове зняття санкцій за часткову імплементацію Мінських домовленостей. Нехай навіть сьогодні. І це при тому, що Росія не виконує Мінські домовленості взагалі.

Тут варто нагадати: за чинними рішеннями ЄС, починати зняття санкцій із Росії можливо лише після повного виконання Мінська. А санкції США і Канади взагалі прив’язані не до Мінська, а до порушення територіальної цілісності, до збиття літака, до окупації України. Натомість тут бачимо єзуїтську спробу прив’язати санкції до невигідних Україні мінських угод, які треба взагалі перегорнути та забути. Єдине, що тут варто переглянути — це зняти будь­яку прив‘язку санкцій до Мінська. Санкції мають зніматись тільки у випадку припинення агресії, повернення Криму й деокупації Донбасу.

Одинадцятий пункт — теж, власне, про санкції, цього разу про політичні. Передбачалася можливість «вибіркової взаємодії» ЄС та РФ, в разі, знову­таки, навіть часткового виконання Мінська.

Найцікавіший і найнебезпечніший — останній пункт. В ньому пропонувалося якнайшвидше розпочати новий національний діалог про ідентичність. Це — абсолютний нонсенс та явне втручання у внутрішні справи України. З іншого боку, це чергова спроба зробити те, що роз’єднає Україну. Як Росія допомагатиме Україні та українцям «самоідентифікуватись», можна легко уявити. Результат такої «допомоги» агресора також передбачуваний.

Дивно, як взагалі можна погоджувати власну національну ідентичність з будь­якою іншою країною? Це справа самої країни. Ми самі доволі чітко дали відповідь на питання національної ідентичності. Ще під час Майдану, який зняв усі проблемні питання в дискурсі про національну ідентичність. Наші цінності: воля, свобода, незалежність та єдність. Більше питань немає і бути не може. Не тягніть нас у штучні, нав’язані дискусії з сумнівною метою. У цьому плані погоджуюсь тільки з тим, що, дійсно, державна політика і стратегія мали б бути більш консолідованими в питаннях національної ідентичності.

Автори шедевра

Отже, ці 12 пунктів — це пропозиція цілої низки «незалежних» експертів, серед яких, до речі, вказувалися й кілька українців, які й до того були відомі своєю причетністю до п’ятої колони Кремля й роботою над розвалом України. Це Василь Філіпчук, Олександр Чалий, Олексій Семеній. Хоча серед співавторів є й дійсно шановані люди, що найцікавіше. Всього документ підписали 46 осіб — представники європейських аналітичних центрів, колишні високопосадовці, дипломати тощо. Автори ініціативи — ексміністр оборони Великої Британії Дес Браун, голова Мюнхенської конференції з безпеки Вольфганг Ішингер, екс­сенатор США Сем Нанн, колишній міністр енергетики США Ернест Моніз та колишній міністр закордонних справ РФ Ігор Іванов. Серед інших авторів — колишній командувач Об’єднаними силами НАТО в Європі Філіп Брідлав, екс­глава МЗС Нідерландів Берт Кундерс тощо. Те, що росіянам так легко вдалося їх чи то «переконати», чи то обдурити, — окрема проблема.

Як діяти Україні?

Що ми можемо протиставити таким російським дипломатичним нападам? Підходи, описані в документі, неприпустимі. Це сигнал диктатурам: приходьте, дестабілізуйте, захоплюйте території, а ми організуємо, по факту, для вас платформу для діалогу, щоб визначити, як легітимізувати ваші дії. І в Україні та за її межами має бути єдине розуміння: РФ — агресор і порушник міжнародного права. Україна і Європа — постраждалі. Потурання агресору дорівнює підриву безпеки України в регіоні, в Європі, у світі. Також думаю, що настав час і Україні говорити про нашу втому. Ми втомились від лицемірства, від неспроможності великої Європи відстояти свої ж принципи та поставити в куток одного неслухняного кремлівського хлопчиська. Ми стомилися від примусу нас до діалогу з людиною, яка не здатна чути нічого, крім слів про велику імперію.

З іншого боку, ми стомилися від того, що нам 6 років ставлять вимоги і малюють 12­крокові плани дій — намалюйте їх краще для Путіна. Ми втомилися, що на різних платформах під Росію міняють правила гри та правила притягнення до відповідальності. Але при всій цій втомі ми стоїмо міцно й тримаємо оборону навколо європейської демократії. Саме Україна стала оплотом європейської та світової безпеки. Й хотілося б, щоб про це не забували ті держави, які називають себе друзями та партнерами України.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути