Застосування додаткових обмежень, передбачених у разі звільнення від відбування покарання з випробуванням, є правом, а не обов’язком суду

17 липня 2018 р. Верховний Суд у справі № 756/2962/17 відмовив у задоволенні скарги прокурора на ухвалу апеляційного суду, якою було знято із засудженого обов’язок не виїжджати за межі України.

Згідно з вироком, обвинувачений підняв із землі згорток з порошкоподібною речовиною та поклав його до кишені куртки, тим самим придбав та зберігав без мети збуту особливо небезпечний наркотичний засіб – діацетилморфін (героїн), масою 0,036 г, який був того самого дня вилучений працівниками правоохоронних органів.

Вироком районного суду його було засуджено до 1 року позбавлення волі та на підставі ст. 75 КК звільнено від відбування покарання, з іспитовим строком в 1 рік з покладенням обов’язків згідно зі ст. 76 КК.

Ухвалою апеляційного суду вирок змінено та виключено з резолютивної частини вироку певні обов’язки за ст. 76 КК України, залишено лише зобов’язання періодично з’являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації і  повідомляти його про зміну місця проживання, роботи або навчання.

У касаційній скарзі прокурор зауважив, що апеляційний суд не застосував один із додаткових обов’язків, передбачених положеннями ст. 76 КК України, чим безпідставно покращив становище засудженого.

Верховний Суд встановив, що прокурор оскаржує рішення суду апеляційної інстанції, яким не застосовано ч. 3 ст. 76 КК України, а саме: не покладено на засудженого додаткового обов’язку – не виїжджати за межі України без погодження з уповноваженим органом з питань пробації.

Згідно зі ст. 413 КПК неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є:

• незастосування судом закону, який підлягає застосуванню;
• застосування закону, який не підлягає застосуванню;
• неправильне тлумачення закону, яке суперечить його точному змісту;
• призначення більш суворого покарання, ніж передбачено відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність.

З огляду на цю норму, Верховний Суд з доводами прокурора не погодився через те, що обов’язки, передбачені ч. 3 ст. 76 КК не є обов’язковими, та їх застосування є правом суду, а не обов’язком.

Отже, Верховний Суд залишив у силі рішення суду апеляційної інстанції.

Підготував Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути