Судова практика
Мотиви умисного невиконання судового рішення можуть бути різними та для кваліфікації цього злочину значення не мають
10 грудня 2019 р. Верховний Суд у справі № 701/340/17 скасував ухвалу суду апеляційної інстанції, якою скасовано вирок суду першої інстанції та закрито кримінальне провадження за обвинуваченням керівника юридичної особи в ухиленні від виконання судового рішення шляхом відкриття нових рахунків і ведення господарської діяльності з їх використанням.
Особу було визнано винуватою у тому, що вона, будучи керівником підприємства, умисно не виконала рішення районного суду, за яким було стягнуто борг на суму 239 774 грн.
На підставі зазначеного рішення було видано виконавчий лист, відкрите виконавче провадження, накладено арешт на кошти підприємства, про що його було повідомлено. Незважаючи на це обвинувачений, будучи обізнаним про накладений арешт на кошти на розрахункових рахунках підприємства, відкрив нові розрахункові рахунки, через які підприємство здійснювало фінансово-господарські операції (реалізовано продукції на суму 23 876 938,13 грн.). Таким чином обвинувачений, маючи фактичну можливість виконати вищезазначене судове рішення та повернути борг, умисно вчинив дії, направлені на ухилення від виконання судового рішення.
Вироком суду першої інстанції особу було засуджено за ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 382 КК. Судом апеляційної інстанції зазначене рішення скасовано, а кримінальне провадження закрите на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК за відсутності в діяннях обвинуваченого складів кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 367, ч. 3 ст. 382 КК.
В касаційній скарзі прокурор посилався на те, що апеляційний суд безпідставно закрив кримінальне провадження на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК, усупереч вимогам ст.ст. 23, 94, 370, 374 КПК надавши іншу оцінку доказам, ніж суд першої інстанції без їх безпосереднього дослідження. У свою чергу цивільний позивач звертав увагу на те, що апеляційний суд необґрунтовано взяв до уваги свідчення підсудного про те, що він діяв у стані крайньої необхідності, зокрема намагався забезпечити виплату заробітної плати працівниками підприємства, при цьому відкривав нові рахунки для здійснення господарської діяльності державного підприємства.
Верховний Суд з’ясував, що висновки апеляційного суду було мотивовано тим, що орган досудового розслідування не довів, а суд першої інстанції – не встановив наявності істотної шкоди охоронюваним законом правам громадянина як кваліфікуючої ознаки ч. 3 ст. 382 КК.
Апеляційний суд вказав, що наявні у матеріалах кримінального провадження докази підтверджують факт ведення державним підприємством фінансово-господарської діяльності, однак зважаючи на те, що отримані підприємством кошти використовувались виключно для забезпечення виробничого процесу, в тому числі на оплату праці працівників та погашення по ній заборгованості, не було підстав вважати, що відкриття відповідних рахунків у банківських установах та проведення по них фінансових операцій свідчить про наявність в обвинуваченого прямого умислу на непогашення заборгованості та намір перешкодити виконанню судового рішення.
Колегія суддів ВС визнала такий висновок необґрунтованим і зазначила, що об’єктивна сторона злочину, передбаченого ст. 382 КК, полягає в одному з таких, альтернативно зазначених у диспозиції діянь, як невиконання (ухилення від виконання) вироку, ухвали, постанови, рішення суду або перешкоджанні їх виконанню. За цією нормою матеріального права склад злочину є формальним, адже його об’єктивна сторона вичерпується вчиненням одного із зазначених у законі діянь – дії (перешкоджання) чи бездіяльності (невиконання). І саме з цього моменту злочин визнається закінченим.
Перешкоджання виконанню судового акта – це активні дії, які становлять протидію реалізації вимог, що містяться в цьому акті, вчинювану з метою недопущення його виконання.
Однією з форм (способу) перешкоджання виконанню судового рішення є відкриття нових рахунків у банках чи інших фінансових установах незважаючи на накладений державним виконавцем арешт на кошти боржника-юридичної особи (ч. 6 ст. 65, ч. 4 ст. 52 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно у старій та новій редакції вказаного закону).
Обвинувачений під час розгляду кримінального провадження не заперечував, що був обізнаний про відкрите виконавче провадження щодо державного підприємства, зокрема і про накладений державним виконавцем арешт на рахунки підприємства, незважаючи на що відкрив інші рахунки для здійснення господарської діяльності.
Таким чином, колегія суддів ВС зробила висновок, що апеляційний суд не врахував зазначеного, не зважив на те, що мотиви вчинення злочину, передбаченого ст. 382 КК, можуть бути різними, однак на кваліфікацію не впливають, унаслідок чого дійшов передчасного висновку про необхідність закриття кримінального провадження щодо обвинуваченого за ч. 3 ст. 382 КК.
Підготував Ярослав Степанніков
