Загадки справи «Гадячсиру» Лабіринти територіальної компетенції органів виконавчої служби

В адміністративних судах кілька років тривав спір між низкою молокопереробних підприємств і відділом примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України з приводу меж територіальної компетенції останнього: поширюється вона на всю країну чи обмежується лише Києвом і Київською областю. В цій дискусії думки служителів Феміди розділилися. Зокрема, Окружний адміністративний суд Києва разом із Шостим апеляційним адміністративним судом дотримуються першої з названих точок зору, а от Полтавський окружний і Харківський апеляційний адмінсуди — прямо протилежної. Всі чекали, що скаже з цього приводу Верховний Суд, але той своєю постановою від 20 травня вирішив поки що поставити лише кому.

Завод, який належить ТОВ «Гадячсир», так само як і ще кілька підприємств молокопереробної галузі, що входять до корпорації «Альміра», мав серед мешканців Полтавщини погану репутацію. Підприємство не розраховувалося з постачальниками молока, внаслідок чого ті організовували мітинги протесту, пікети перед будівлями органів місцевої влади й навіть перекривали дороги. Проте стягнути гроші з цього товариства виявилося важким завданням не лише для дрібних власників великої рогатої худоби, а й для найбільших банків країни.

У квітні 2013 р. «Укрсоцбанк» позичив «Гадячсиру» 16 мільйонів доларів США — тоді, як ви, можливо, пам’ятаєте, в сироварів були великі проблеми з експортом продукції до Росії, яка була для них основним зовнішнім ринком збуту, й тодішній уряд закликав фінансові установи підтримати галузь. Однак в обумовлений договором час гроші повернуті не були, кредитор і позичальник уклали низку угод про відтермінування строку погашення боргу, але станом на квітень 2016 р. завод перерахував банку лише 3,5 мільйонів доларів, які були зараховані ним як виплата процентів.

Ось тоді «Укрсоцбанк» і подав до Господарського суду Полтавської області позов про стягнення кредитного боргу. В ході судового процесу «Гадячсир» усіляко затягував справу, висував аргументи і подавав клопотання, які з точки зору здорового глузду не налазили ні на яку голову й врешті­решт договорився до того, що назвав меморіальні ордери неналежним доказом факту перерахування йому грошей. Однак ніщо не допомогло й суд ухвалив рішення про стягнення з сирзаводу 16 мільйонів, яке в наступних інстанціях було залишене без змін.

Втіленням цього вердикту в життя якраз і зайнявся відділ примусового виконання рішень департаменту ДВС Мін’юсту, який ми для зручності будемо в подальшому називати відділом МЮУ. В жовтні 2017 р. він виніс постанову про накладення арешту на кошти й майно боржника й навіть встиг стягнути з нього аж 619 гривень, але вже в листопаді того ж року ТОВ «Альміра», яке було одним із учасників та засновників «Гадячсиру», подало до Окружного адміністративного суду Києва позов, в якому вимагало скасувати цю постанову, мотивуючи свої вимоги тим, що відділ МЮУ порушив принцип територіальності. Про перебіг цього процесу розповімо нижче, поки ж зупинимося на тому, що 10.11.2017 р. ОАС Києва постановив у забезпечення цього позову ухвалу, яка до вирішення справи по суті забороняла відділу ДВС вчиняти будьякі дії в рамках відкритого ним виконавчого провадження.

Опинившись, так би мовити, біля розбитого корита, «Укрсоцбанк» недовго сумував і через кілька місяців зважився на хитрий маневр. так, у квітні вже наступного 2018 року його юристи подали до відділу МЮУ заяву про припинення виконавчих дій і в порядку її задоволення останнім була винесена постанова про повернення виконавчого документа стягувачу. Але вже наступного дня банк подав нову заяву про виконання рішення суду й виконавче провадження по стягненню з «Гадячсиру» 16 мільйонів гривень було відкрите вже під іншим номером. Таким чином, «Укрсоцбанк» і відділ МЮУ обійшли заборону, накладену ухвалою ОАС Києва від 10.11.2017 р. — в її тексті йшлося про одне виконавче провадження, а тут, начебто, було зовсім інше.

Мало того, одночасно з цією постановою, винесеною на вимогу банка–стягувача, відділ МЮУ вже за своєю ініціативою відкрив ще одне виконавче провадження про стягнення із завода–боржника на користь держбюджету 10 відсотків суми стягуваного боргу в розмірі 1,6 млн $. Цю постанову оскаржило в Полтавському ОАС уже безпосередньо ТОВ «Гадячсир», мотивуючи свої вимоги знову ж таки тим, що відділ МЮУ порушив принцип територіальної компетенції.

Таким чином і в Києві, і в Полтаві відділ МЮУ опинився в ролі відповідача, причому ключовим в обох процесах (справи № 826/14428/17 і № 816/1531/18) було одне й те ж питання географічних повноважень: поширюються вони на всю країну чи обмежуються лише Києвом і Київською областю.

На цей випадок слід зазирнути в Закон України «Про виконавче провадження», а саме його статтю 24, де написано, що виконавчі дії провадяться державним виконавцем за місцем проживання, перебування, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна. На той же випадок, коли всі перелічені вище чотири місця розташовані в межах різних адміністративно­територіальних одиниць, або навіть у межах одної, але при цьому обслуговуються різними держаними виконавцями, то право вибору між ними належить стягувачу.

Однак у ситуації з «Гадячсиром» права вибору немає, оскільки все, що було названо вище, знаходилося за однією адресою — Полтавська область, місто Гадяч. Дислокований у Києві відділ МЮУ тут, начебто, ні до чого. Але не поспішаймо з висновками, оскільки є ще така собі Інструкція з організації примусового виконання рішень, яка затверджена наказом Мінюсту № 512/5 від 02.04.2012 р., а в її пункті 4 написано, що відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби МЮУ підвідомчі рішення, за якими сума зобов`язання становить двадцять та більше мільйонів гривень або еквівалентну суму в іноземній валюті. Ось під це положення якраз і підпадав «Гадячсир», який був винний 16 млн $ «Укрсоцбанку» і 1,6 млн $ держбюджету. У зв’язку з цим ОАС Києва і Київський ААС вирішили, що державним виконавцем не було порушено правила територіальної підвідомчості.

У полтавчан і харків’ян виявилася з цього приводу інша точка зору. Вони в своїх вердиктах написали, що згадана вище норма Інструкції суперечить нормі статті 24 Закону України «Про виконавче провадження». Так, згідно закону, місце відкриття виконавчого провадження визначається за територіальним принципом, тоді згідно інструкції МЮУ воно визначається за величиною зобов’язання. І якому ж тоді Богу треба в такій ситуації молитися?

У пошуках відповіді судді Полтавського ОАС звернулися до частини 3 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, якою встановлено, що в разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов’язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту, суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України. В даному випадку вищу юридичну силу мав, безперечно, закон, а тому суд вирішив, що дії МЮУ були неправомірними, і його в цьому рішенні підтримав Харківський ААС.

Отже, два рівноправні апеляційні адміністративні суди, один дислокований у Києві, інший у Харкові, дійшли прямо протилежних висновків. Що ж вирішив Верховний Суд, який опинився в ролі арбітра між ними? А він знайшов помилку в рішеннях попередніх судів, яка дала йому цілком слушний привід поки що утриматися від відповіді на це запитання.

Доля розпорядилася так, що першим на перегляд Касаційного адміністративного суду потрапили полтавсько­харківські вердикти. Колегія його суддів, проаналізувавши низку законів і підзаконних актів, зробила висновок про те, що відділ примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби МЮУ взагалі є неналежним відповідачем. Таким, мовляв, можуть бути: на республіканському рівні — департамент ДВС МЮУ, на обласному — управління ДВС Головного територіального управління юстиції, на районному — відділи ДВС відповідних територіальних управлінь юстиції. А от відділ міністерського департаменту ДВС, як структурний підрозділ останнього, відповідачем у справі бути не може.

У зв’язку з цим рішення Полтавського ОАС і постанову Харківського ААС було скасовано, а матеріали справи направлено на новий розгляд до суду першої інстанції, аби той здійснив заміну первинного відповідача належним відповідачем. Тож найцікавіше ще попереду.

Костянтин ЮРЧЕНКО,
ЮВУ

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути