Судово-реєстраційні парадокси

Юрій Котнюк, ЮВУ

У червні Касаційний адміністративний суд знову порадував любителів вишукувати в його практиці приклади подвійних стандартів і вибіркового правосуддя. Один із них, зокрема, був пов’язаний з позовами державних реєстраторів до Міністерства юстиції з приводу скасування наказів останнього про притягнення їх до дисциплінарної відповідальності.

Халепа харківського аграрія

Три з половиною роки тому до Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Міністерства юстиції України, з-поміж багатьох інших, надійшли й повідомлення про неправомірні дії двох державних реєстраторок, одна з яких працювала в департаменті реєстрації Харківської міської ради, друга — в Дніпропетровській дирекції Українського державного підприємства поштового зв’язку «Укрпошта». Стисло розповімо про причини, які спонукали звернутися до Мін’юсту кожного із скаржників.

У першому випадку ним був Микола Обора — один із засновників підприємства агарного профілю ТОВ «Ботік», досить відомого на Слобожанщині своїми корпоративними конфліктами за право оренди земель сільськогосподарського призначення з іншими фірмами даного профілю. Як витікає з текстів судових рішень, у січні 2017 року його конкуренти вкупі з перевербованими менеджерами провели великомасштабну шахрайську операцію по заміні керівництва «Ботіка» та ще двох належних Оборі товариств. Для цього вони сфальсифікували документи про, нібито, проведені загальні збори, на яких, буцімто, було обрано нових директорів, а вже потім на підставі підроблених протоколів 12 січня були внесені відповідні записи до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб–підприємців і громадських формувань (далі — ЄДР).

Це, судячи з усього, той випадок, коли про класичне рейдерське захоплення бізнесу не йдеться — зловмисникам потрібні були кілька днів для того, щоб від імені новоспечених керівників швиденько укласти з власниками паїв угоди про дострокове розірвання договорів оренди, щоб потім укласти їх з конкурентами. Однак поліцією та прокуратурою з цього приводу все одно було порушено кримінальну справу за фактами скоєння шахрайства (ст. 190 ККУ) та підроблення документів (ст. 358 ККУ), а до згаданої вище комісії МЮУ, яку в журналістських колах прозвали «антирейдерською», полетіла скарга на неправомірні дії державної реєстраторки департаменту реєстрації Харківської міськради Наталії Кравченко, яка і внесла сумнівні відомості до ЄДР. А вже на підставі її висновків Міністерство юстиції видало наказ, яким, по-перше, відновило в реєстрі статус-кво, який існував до того, як у ньому скаламутила воду ця пані, а по-друге, в порядку дисциплінарного стягнення їй було заблоковано доступ до ЄДР на 6 місяців. От правомірність саме цього блокування й стала предметом розгляду спочатку Харківського окружного, потім Харківського апеляційного, а зрештою, й Касаційного адміністративного суду.

У ході процесу позивачка не намагалася довести, що її реєстраційні дії були правильними: з її показань витікало, що вона сама стала жертвою обману, а от на чому реєстраторка зосередила увагу, так це на порушенні передбаченої законом і підзаконними актами процедури розгляду подібних скарг, яка полягала в неналежному повідомленні її про час і місце проведенні засідання «антирейдерської комісії». Так, повідомлення по електронній пошті було відправлено у п’ятницю 27 січня 2017 року о 16:08 годині, в той час як саме засідання мало відбутися в понеділок 30 січня о 10:30 годині. На її думку, 66 годин було замало для того, аби прибути з Харкова до Києва й при цьому підготувати все необхідне для захисту своєї позиції. Суди попередніх інстанцій з нею погодилися й визнали наказ Мін’юсту протиправним, а Верховний Суд своєю постановою від 18 червня залишив їхні рішення без змін.

Фастівські пригоди австрійських каменярів

Інакше розвивалися події у випадку з держреєстраторкою «Укрпошти» Діаною Тимошенко, яка в жовтні 2016 р. здійснила в тому самому ЄДР чотири неправильні реєстраційні дії, за які їй наказом МЮУ було не те що тимчасово заблоковано, а взагалі анульовано доступ до реєстрів. Цього разу в ролі скаржника виступило зареєстрована в Австрії фірма Алас Бауштофф-Холдінг ГмбХ. Ця компанія напару з колишнім депутатом Фастівської районної ради від Партії регіонів Дмитром Брагіним володіла ТОВ «Каменяр», яке займалося видобуванням граніту з родовища Ярошівське-2, що на Київщині. Причому автрійська частка складала 97 відсотків, а брагінська, відповідно, три відсотки. Так от у жовтні 2016 року зазначене товариство стало жертвою злочину, який Кримінальним кодексом України кваліфікується за статтею 206-2 — «Протиправне заволодіння майном підприємства, установи, організації», простіше кажучи, рейдерством.

За даними слідства, досі не засуджені зловмисники підробили рішення загальних зборів «Каменяра» та інші документи, відповідно до яких воно змінило засновників, керівників і навіть назву на ТОВ «Будгруп Інжиніринг». Але підробка — то ще півділа, а от проблеми для справжніх власників почалися після того, як усі зазначені зміни були внесені в ЄДР, і зробила це одна з держреєстраторок ДП «Укрпошта». Воно, звичайно, дивно, що поштарі в порядку підробітку стали займатися ще й реєстрацією бізнесу, але такою була політика тодішнього міністра юстиції Павла Петренка, який понароздавав цих акредитацій на держреєстраторську діяльність аби кому, що й досі суди розгрібають наслідки того «атракціону нечуваної щедрості».

Утім у цьому випадку про класичне рейдерство також не йшлося, оскільки фізичних спроб заволодіти Ярошівським кар’єром помічено не було. Швидше за все ці фіктивні «каліфи на годину» хотіли протягом нетривалого часу взяти в якомусь банку чималий кредит під заставу, нібито, належного їм майна, а потім зникнути разом із грошима в невідомому напрямку. Але, як би там не було, справжні власники «Каменяра» відреагували доволі оперативно й оскаржили в Міністерстві юстиції неправомірні реєстраційні дії.

Комісія з розгляду скарг МЮУ, розглянувши матеріали скарги, зробила висновок про те, що внесені до ЄДР зміни треба скасувати, а тій реєстраторці, яка їх туди внесла, анулювати доступ до реєстрів. Міністр із такими пропозиціями погодився і втілив у життя своїм наказом від 24 листопада 2016 року. Й ось тут починаються дуже смішні речі. З одного боку зловмисники через підставну особу, яка вдавала із себе добросовісного набувача, оскаржила наказ Мін’юсту в частині скасування реєстраційних дій в Окружному адміністративному суді Києва. А з іншого боку, покарана держреєстраторка оскаржила цей же наказ, тільки вже в частині анулювання їй доступу до реєстру, в Дніпропетровському окружному адміністративному суді.

Рішення остаточне, але справа не остання

Як ви вже здогадалися, повної одностайності в рішеннях обох судів з цього приводу не було. Так, постановою ОАС Києва від 27.07.2017 р., залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 7.11.2017 р., в задоволенні позову про скасування наказу МЮУ було відмовлено. Зате постановою Дніпропетровського ОАС від 23.02.2017 р., залишеною без змін постановою Дніпропетровського ААС від 7.02.2018 р., позовні вимоги позивачки були задоволені, а той самий наказ, тільки вже в іншій його частині, було скасовано.

Такий вердикт дніпровських суддів був мотивований, знову ж таки, порушенням процедури з боку Міністерства юстиції. Як свідчили матеріали справи, засідання було призначене на 24 листопада 2016 року рівно об 11 годині, а повідомлення про це на особисту електронну адресу Д. Тимошенко надійшло напередодні, 23 листопада, о 17:02 год. Судді першої та другої інстанцій вирішили, що 17 годин було замало, аби подолати п’ять сотень кілометрів, а крім того, ще й належним чином підготуватися для того, щоб довести поважним членам комісії, що, мовляв, «не винувата я, він сам прийшов!»

Й ось у березні 2018 року до Верховного Суду надійшла касаційна скарга Міністерства юстиції. Розглядалася вона довго й неспішно, а через самовідвід неодноразово мінявся склад колегії суддів. Й ось нарешті 18 червня судді Мирослава Білак, Олена Губська, Олена Калашнікова ухвалили постанову, якою касаційну скаргу було задоволено, рішення попередніх судів скасовано, а наказ МЮУ про анулювання доступу Діані Тимошенко визнано чинним. Можна сказати, справедливість перемогла, тільки щось із математикою не в’яжеться: 66 годин для харків’янки Н. Кравченко — недостатньо, а 17 годин для дніпровчанки Д. Тимошенко — цілком досить. Видно справа не у відстанях і не в тяжкості вчиненого порушення закону, а в тому, що в першому випадку постраждалим був наш український бізнесмен, а в другому австрійська фірма. Тож буде наука всім держреєстраторам: своїх дурити можна — зійде з рук, а от з іноземцями краще не зв’язуватися.

А в тому, що наука ця ще може знадобитися, сумнівів немає. Як відомо, нове керівництво Мін’юсту переформатувало дискредитовану «антирейдерську комісію» в таку собі «антирейдерську колегію», але проблеми лишилися ті ж. Ось один з останніх прикладів: того ж самого дня, 18 червня, Запорізький окружний адміністративний суд задовольнив позов Державного реєстратора виконавчого комітету Комишуваської селищної ради Оріхівського району Запорізької області Юлії Коломієць до Міністерства юстиції та скасував його наказ від 19 березня 2020 р. про анулювання їй доступу до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Це — одна з тих персон, про яких заступниця міністра Ольга Оніщук в одному зі своїх інтерв’ю говорила, що таким доступ до реєстрів буде анульовано довічно.

До речі, про правильність чи неправильність проведених нею реєстраційних дій у цьому судовому рішенні не йдеться — світ знову зійшовся клином на питанні процедури. На думку судді Дмитра Татаринова, в ході розгляду справи Мін’юстом не було надано доказів оприлюднення повідомлення про засідання колегії на сайті міністерства — звернення в інтернеті за вказаною представниками відповідача адресою визначає помилку, позначену міжнародним символом «404», що означає «не знайдено». Втім, це ще тільки перша інстанція, а років через три—чотири суд останньої інстанції ухвалить свій остаточний з цього приводу вердикт. Якщо, звичайно, справи розглядатимуться з такими ж темпами, як і в минаючому десятилітті.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути