Запорізький титано-магнієвий: кримінальне провадження завершене, господарські тривають

Юрій Котнюк,
ЮВУ

Двадцять восьмого січня Апеляційна палата Вищого антикорупційного суду цілком прогнозовано залишила без змін виправдувальний вирок Заводського райсуду м. Запоріжжя, винесений ще 29.05.2019 р., колишньому генеральному директору ТОВ «Запорізький титано-магнієвий комбінат» Володимиру Сиваку, якого Спеціалізована антикорупційна прокуратура обвинувачувала в розтраті 492 мільйонів гривень державних коштів. Підсумок даної судової епопеї полягає в тому, що діяльністю цього чоловіка державі, можливо, й були завдані значні збитки, але саме в тому, в чому йому було пред’явлене обвинувачення, складу злочину немає.

Виробництво відродила світова кон’юнктура

Розповідаючи про Запорізький титано-магнієвий комбінат (далі — ЗТМК), яке налічує 3,6 тисяч працівників, усі неодмінно згадують, що дане підприємство — єдиний в Європі виробник титанової губки. Це дійсно так, але з цього ще не витікає, що європейським виробникам готового титану, окрім як у Запоріжжі, ніде більше придбати даний напівфабрикат. До 1991 році в ЗТМК був, так би мовити, гарантований покупець — військово-промисловий комплекс СРСР, після розвалу якого раптом виявилося, що продукція комбінату, за таку ціну і з такою якістю нікому не потрібна — ні всередині країни, ні, тим більше, за кордоном, тому в 1993 році підприємство припинило випуск основного свого виробу — губчастого титану й зайнялося зовсім не тим, для чого будувався цей гігант радянської індустрії.

Проте наприкінці минулого століття попит на титан на світовому ринку почав зростати й виробляти його стало вигідно навіть на Запорізькому ТМК, і з того часу комбінат надовго став дійною коровою для осіб, наближених до «імператорів». До найбільшого ступеню досконалості схема його доїння була доведена за часів Віктора Януковича, який подарував цю годівничку Фірташу. Формально ЗТМК перебував у статусі державного підприємства, але в 2010 році його директором було призначено вже згаданого вище Володимира Сивака, який до того був комерційним директором належного Фірташу акціонерного товариства «Кримський содовий завод».

Цікаво, що далеко не всім представникам оточення Януковича сподобався цей атракціон нечуваної щедрості. Так, у грудні 2012 року не будь-хто, а парламентська газета «Голос України» опублікувала статтю про те, як менеджмент комбінату продає його готову продукцію з великою знижкою підконтрольним Фірташу посередницьким фірмам, які потім збувають її на світовому ринку вже за реальними цінами, внаслідок чого Фірташ має з цього прибуток у десятки мільйонів доларів, а ЗТМК — сотні мільйонів боргів перед постачальниками електроенергії й податковими органами.

Попри неоднозначне ставлення до такої практики навіть серед правлячих кіл держави, Януковичу закортіло взагалі подарувати Фірташу це підприємство. За розробленим урядом планом замість Державного підприємства «ЗТМК» створювалося товариство з обмеженою відповідальністю з такою ж назвою, в якому частка розміром 51 відсоток належала державі в особі Фонду державного майна України (далі — ФДМУ або Фонд), а право придбати решту (49%) надавалося приватній структурі, яка виграє конкурс. Його було проведено в кращих традиціях першої приватизації «Криворіжсталі»: за його умовами претендент повинен був довести свою здатність знаходити ринки збуту за кордоном, а головне — джерела сировини в межах України, для чого необхідно було надати копії довгострокових контрактів. Виграти його, звичайно, не міг ніхто, крім Фірташа, який заздалегідь придбав блокуючий пакет акцій одного італійського заводу з виробництва титану, а головне — взяв в оренду два належних державі гірничо-збагачувальних комбінати — Вільногірський та Іршанський, які в Україні видобували левову частку титанових руд.

Оцінку вартості комбінату на замовлення Фонду ДМУ проводила кишенькова структура під назвою Приватне підприємство «Бюро Маркуса», яка видала на гора цифру 1,466 млрд грн, хоча, як запевняли опоненти Фірташа, на відкритому прозорому конкурсі у кращих зразках другої приватизації «Криворіжсталі» його можна було би продати й за 5 млрд грн. Як і слід було очікувати, конкурс виграв один із належних Фірташу кіпрських офшорів — компанія «Толексіс Трейдінг Лімітед», яка відповідно до урядового плану мала внести до статутного фонду половину названої суми, що в перерахунку за тодішнім курсом валют становило 90 мільйонів доларів США.

Приватизацію було проведено, а модернізацію — ні

Таким чином, у державну казну від приватизації половини комбінату не надходило ні копійки — хіба що сподіватися на 51 відсоток дивідендів від майбутніх прибутків новоствореного ТОВ «ЗТМК», проте якби підприємством і надалі б керувала людина Фірташа, на ці прибутки надії не було жодної. Ось тоді, аби попередити вибух невдоволення, в інформаційний простір було запущене гасло про те, що у невдачах винний не підконтрольний олігарху менеджмент, а застаріле обладнання. За великим рахунком це так і було: на момент запуску в експлуатацію в 1956 році на комбінаті було найсучасніше в Радянському Союзі устаткування, порівняно з аналогічними підприємствами галузі, але через півстоліття воно стало найзастарілішим. Аби замінити його новим була придумана стратегічна програма розвитку й технічної модернізації виробництва, в рамках виконання якої фірташевський «Толексіс» повинен був потратити 110 млн $ на будівництво сучасних рудотермічних печей, ректифікаційних колон, електролізних ванн і багато чого іншого. Названа вище сума включала в себе ті $ 90 млн, які мали бути внесені в статутний капітал товариства, до яких необхідно було додати ще 20 мільйонів у тій же валюті суто на модернізацію. Крім того, відповідно до умов договору, підписаного 22.02.2013 р. між ФДМУ і «Толексісом», останнє брало на себе зобов’язання погасити за свій рахунок всі борги за електроенергію, податки й заробітну плату, накопичені попереднім власником — ДП «ЗТМК».

На різноманітні узгодження й погодження пішов без малого рік, тож установчі збори товариства, обрання його керівних органів і призначення В. Сивака директором відбулися аж у листопаді 2013 р., а 110 мільйонів доларів надійшли на рахунки ТОВ «ЗТМК» аж у наступному, 2014-му році. Але цей рік, як відомо, вніс великі корективи в раніше намічені плани. Так, Фірташ з особи, «наближеної до імператора», перетворився на віденського в’язня американської юстиції, яка з усіх українських олігархів саме його призначила на роль свого «ворога номер один». Зате Запорізький ТМК вперше за багато років почав декларувати неабияку прибутковість і платити державі чималі дивіденди: якщо в 2013 році його офіційний прибуток становив лише 9 мільйонів гривень, то в 2014-му аж 350 млн грн, з яких до державного бюджету в рамках виплатити дивідендів було перера хо вано 90 мільйонів.

А от з модернізацією виробництва не склалося — аудитори Державної фінансової інспекції потім порахували, що на зведення нових печей, колон і ванн з січня 2014 р. по травень 2015 р. пішло всього на всього 20 млн грн. Саме ця обставина спричинила те, що з одного боку, Спеціалізована антикорупційна прокуратура і Фонд держмайна подали до «Толексісу» спільний судово-господарський позов щодо розірвання договору про заснування ТОВ «ЗТМК» і повернення державі 49 відсотків його майнового комплексу, а з іншого боку Національне антикорупційне бюро почало кримінальне розслідування за фактом розтрати Володимиром Сиваком 492 мільйонів гривень. Детективи порахували, що саме таку суму зловмисник витратив на те, щоб заплатити борги попередника — ДП «ЗТМК» — перед «Запоріжжяобленерго» за електричний струм, перед банком «Надра» за непогашені раніше кредити, та перед іншими особами, хоча всі ці борги мала би погасити власним коштом кіпрська компанія «Толексіс». Тож на думку прокурорів САП, які підтримували обвинувачення в суді, в ці 492 мільйони оцінювався завданий державі в особі Фонду збиток і отримана «Толексісом» неправомірна вигода.

У рамках даного кримінального провадження 23 вересня 2016 року Сивак був затриманий, а ще через два дні Солом’янський районний суд Києва обрав йому запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу в сумі 5 мільйонів гривен, які й були за нього сплачені ще через два дні. Що ж до клопотання про відсторонення від посади на час розслідування, то в його задоволенні суд відмовив, зазначивши, що це питання мають вирішувати збори учасників очолюваного ним товариства, тобто Фонд держмайна, якому належить контрольний пакет у розмірі 51%.

Сивак свою вину заперечував, пояснюючи це тим, що не міг вчинити інакше для забезпечення безперебійної роботи ввіреного йому підприємства, специфікою якого є безперервність виробництва. Так, якби він не заплатив за електроенергію, «Запоріжжяобленерго» могло припинити її подачу, що загрожувало техногенною катастрофою, оскільки для безпечного зберігання наявних на комбінаті хімічних речовин, необхідно було підтримувати спеціальний температурний режим. Тобто навіть якщо підприємство нічого б не виробляло, йому все одно потрібно постачати струм, аби не отруїти половину міста. Що ж стосується банку «Надра», то в нього в заставі перебувала велика кількість титанової руди, розпоряджатися якою комбінат не мав права без дозволу банка, який, у свою чергу, вимагав погашення заборгованості. Тож у цьому випадку екологічне лихо Запоріжжю не загрожувало, проте який смисл затівати модернізацію, якщо комбінат може зупинитися через відсутність сировини.

Детективи «перестаралися» з кваліфікацією злочину

Розглядаючи цю справу, обидві судові установи — і Заводський районний суд Запоріжжя, й Апеляційна палата ВАКС зійшлися в тому, що детективи НАБУ «перестаралися» з кваліфікацією, оскільки те, що вчинив Сивак, є не розтратою майна шляхом зловживання службовим становищем, що підпадає під дію ч. 5 ст. 191 Кримінального кодексу України, а більше схоже на нецільове використання коштів. Нагадаємо, що нецільове використання бюджетних коштів карається статтею 164-12 Кодексу України про адміністративні правопорушення, а теж саме, тільки вчинене в особливо великих розмірах, — статтею 210 ККУ. Проте в даному випадку обвинувачений оперував не бюджетними коштами, а коштами, належними ТОВ «ЗТМК», на які не поширювався передбачений бюджетним законодавством принцип цільового використання. Цікаво, що в ході судового слідства представник Фонду держмайна, якому САП відвела роль потерпілого, заявив, що претензій до обвинувачення не має і цивільний позов про стягнення завданих йому збитків не подавав. Виходячи з цього суди обох інстанцій визнали Володимира Сивака невинуватим у вчиненні інкримінованих йому злочинів.

Більш результативним для САП був судовий процес по лінії господарського судочинства за вже згаданим вище позовом її тодішнього керівника Назара Холодницького до «Толексісу» про розірвання договору про заснування ТОВ «ЗТМК» і повернення державі 49 відсотків його майнового комплексу. Так, Господарський суд Запорізької області визнав, що відповідач порушив умови договору і власним коштом не погасив борги ДП «ЗТМК», а відтак рішенням від 9.07.2018 р. задовольнив позовні вимоги. З цим рішенням повністю погодився Центральний апеляційний господарський суд, який своєю постановою від 12.12.2018 р. залишив його без змін, але в суді касаційної інстанції позивача спіткала прикра невдача: суддя Верховного Суду Ганна Вронська, погодившись із тим, що з боку «Толексісу» мало місце порушення умов договору, разом із тим дійшла висновку, що суди попередніх інстанцій не встановили істотність цього порушення, що, відповідно до положень статті 651 Цивільного кодексу України є обов’язковою умовою для розірвання подібних договорів. Тобто, на її думку, позивач мав ретельно порахувати, яку шкоду було завдано державі непогашенням «Толексісом» боргів ДП «ЗТМК», а суди мали перевірити правильність цих розрахунків і встановити, що шкода була значною, а порушення істотним. Виходячи з цього постановою ВС від 22.03.2019 р. рішення судів попередніх інстанцій були скасовані, а справа направлена на новий розгляд до Господарського суду Запорізької області.

Найцікавішим у цій історії була поведінка керівництва Фонду держмайна. В ході кримінального процесу воно не мало претензій до керівника ТОВ «ЗТМК» Сивака, але, разом із тим, погодилося виступити в ролі другого позивача у справі за позовом САП до «Толексісу». Проте, вигравши справу в судах перших двох інстанцій, воно не поставило питання про заміну Сивака іншим, менш лояльним до Фірташа й більш відповідальним за інтереси держави менеджером. Володіючи контрольним пакетом комбінату в розмірі 51 відсоток, ФДМУ мав повну можливість зробити це, але в тому то й справа, що Сивак цілком його влаштовував, оскільки попри невиконання стратегічної програми модернізації комбінат отримував прибутки й платив дивіденди. Але це тривало недовго. Як уже було згадано, в 2014 році прибутки ТОВ «ЗТМК» сягнули 350 млн грн, з яких державі було сплачено 90 млн грн дивідендів. Але це був пік, після якого почався спад: так, у 2015 році прибутки зменшилися до 113 млн грн, у 2016 — до 6 млн грн, у 2017 — до 2,6 млн грн, а у 2018-му і 2019-роках комбінат взагалі пішов у мінус, оскільки збитки становили, відповідно, 787 млн грн і 656 млн грн.

За даними журналістських розслідувань, причиною таких результатів господарювання було те, що Сивак, як і раніше, продавав продукцію комбінату підконтрольним Фірташу посередникам за цінами нижчими за ринкові, про що керівництво Фонду держмайна прекрасно знало, але нічого не робило, оскільки вважало, що так і треба.

Ситуація змінилася лише після того, як у 2019 році було обрано нового Президента України, сформовано новий склад Кабінету Міністрів і призначено нового голову ФДМУ. В останнього не одразу дійшли руки до Запорізького титано-магнієвого комбінату, але навесні 2020 року ним нарешті було проведено збори учасників ТОВ «ЗТМК», на яких замість Володимира Сивака його керівником було призначено Сергія Лубенникова. Правда, рішенням Господарського суду Запорізької області від 9.11.2020 р., ухваленим за підсумками розгляду позову компанії «Толексіс», це призначення було визнано недійсним, але оскільки даний вердикт оскаржено в суді апеляційної інстанції, то чинності він поки що не набрав.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути