В світі
Самозаспокоєння Лукашенка: чому білоруська влада змінює тактику?
Чи чекають на Білорусь конституційна реформа та дострокові вибори? Важко сказати. Кілька місяців тому такі очікування були мейнстримом як у білоруських, так і в російських політологів. Стартом змін зазвичай вважався черговий з’їзд Всебілоруських народних зборів (пройшли 11—12 лютого). Відкриття цього зібрання та промова на ньому самопроголошеного президента Лукашенка показали: влада змінила свої плани й більше не збирається йти на поступки ані протестувальникам, ані Кремлю. Спробуємо розібратися, що це означає і які наслідки може мати?
В очікуванні транзиту
Про те, що Лукашенко розмірковує про транзит влади, говорили вже давно — задовго до президентських виборів минулого року й масштабних протестів у Білорусі. Й значне місце у цих планах відігравали Всебілоруські народні збори (ВНЗ) — шосте засідання цього дещо специфічного органу, вперше скликаного Лукашенком у 1996 році, на початку його правління, для боротьби із тоді опозиційним парламентом. Завдяки цьому Лукашенко тоді зміг отримати розширенні повноваження, монополізувавши всю владу в країні. Тому наступні збори мали більше декоративний характер — раз на п’ять років представники «громадськості» збиралися в Мінську, схвалювали дії влади та запропонований нею курс на наступні роки.
Проте початок протестів та потреба у форсованій реформі влади знову повернули інтерес до ВНЗ. Вважалося, що Лукашенко піде на реформу за казахстанським сценарієм, створивши при зібранні постійно діюче політбюро та ставши його головою. Тим самим на новій посаді він зберіг би значну частину президентських повноважень, що відкривало шлях і до дострокових парламентських та президентських виборів.
До останніх самопроголошеного президента активно спонукала й Росія, яка бачила в білоруських протестах шанс на створення альтернативних центрів влади в Білорусі та можливість просування політиків, більш схильних до подальшої інтеграції, аніж Лукашенко. Тож невипадково тези про потребу якомога швидших конституційних змін та дострокових виборів лунали під час кожної розмови Лукашенка з росіянами. По суті це стало умовою російської підтримки, без якої самопроголошений президент міг би і не втримати владу. Тож ще в листопаді—грудні минулого року такий сценарій вважався найімовірнішим. Проте за останні місяці ситуація докорінно змінилася.
Новий план Лукашенка
Про те, що не варто очікувати швидких змін, було відомо ще напередодні ВНЗ. Зокрема, його організатори вже заявляли, що на адресу зібрання від громадян надійшло понад 6 тисяч пропозицій про конституційні зміни. А це означало, що цю тему збираються «заговорити» без ухвалення конкретних рішень. Проте всі крапки над «і» розставила кількагодинна промова Лукашенка на початку зібрання. Він дав зрозуміти, що не піде ані на швидкі політичні зміни, ані на поступки РФ.
Зокрема, перерозподіл влади буде можливий не раніше наступного року. «Протягом цього року проект конституції буде готовий, і він буде протягом цього часу обговорений всенародно. А на початку наступного року, як мінімум, ми винесемо його на референдум», — пообіцяв Лукашенко, при цьому не згадавши про можливість дострокових виборів, які він раніше обіцяв провести одразу після конституційної реформи. Швидше за все, цю обіцянку він просто вирішив «забути». Тим більше, що в своїй промові Лукашенко озвучив умови, за яких він «готовий віддати владу», й виконання цих вимог найближчим часом навряд чи можливе.
«Головна умова: в країні мир, порядок, жодних протестних дій, висловлювати думку — в рамках закону… Друга умова. Якщо складеться так, що до влади прийдуть не «ті», то другим пунктом запишемо, що жодна волосина з прихильників нинішнього президента впасти не може», — заявив Лукашенко. При цьому самопроголошений президент підтвердив, що транзит влади призведе до збільшення повноважень ВНЗ — зібрання має перетворитися на конституційний орган, який і стане стабілізатором на перехідний період.
Так само Лукашенко пішов на розворот свого курсу щодо інтеграції з РФ. Точніше, повернувся до звичайної стратегії «багато обіцянок — мало реальних кроків». «Уся система органів Союзної держави створена, й вона ще не відпрацювала своє, вона життєздатна, вона не може бути викинута на звалище. Ось і вся відповідь. Давайте пройдемо цей шлях і подивимося, що скажуть народи. Може вони скажуть, що мало цієї інтеграції, підемо далі. Але не можна перестрибувати через етапи, не можна перенапружувати обстановку ні в Росії, ні, тим більше, в Білорусі», — заявив він.
Що стало причиною такої зміни риторики Лукашенка? Експерт незалежної ініціативи «Мінський діалог» Дзяніс Мельянцов пояснює це тим, що білоруський режим наразі почувається набагато безпечніше, аніж ще кілька місяців тому. «Хоча протестні настрої нікуди не поділися, народна активність взимку суттєво впала. А на додачу протести всередині Росії відвертають увагу Кремля від Мінська і, як наслідок, зменшують зовнішній тиск на Лукашенка», — пояснює він. Таким чином, вважає експерт, Лукашенко вирішив відмовитися від нав’язаної йому моделі термінового транзиту влади. «Проте, і зібрання це підтвердило, від самої ідеї диктатор не відмовився. Він розраховує стабілізувати ситуацію в країні і за таких умов провести щось схоже на казахтанський транзит — звільнити президентську посаду, проте зберегти за собою ключові повноваження», — додає Мельянцов.
В очікуванні весни
При тому офіційний Мінськ доклав досить багато зусиль, аби показати збори 11—12 лютого як своєрідний «з’їзд переможців». Зібрання мало створити картинку перемоги не лише над протестами всередині країни, а й над Заходом. Показово, що, згадавши ЄС, Лукашенко розповів, що й там уже відійшли від жорсткої політики й, нібито, готуються визнати його президентом. А як доказ розповів про «недавній лист» голови Єврокомісії Урсули фон дер Ляєн, де він названий «его превосходительство президент Республики Беларусь». «Пишуть одне, а на Заході вітають інших. Могли написати «екс-президенту», «колишньому президенту» або «білоруському народу». Проте я вдячний, що вони розуміють, хто в домі господар», — зазначив Лукашенко. В Єврокомісії оперативно відреагували на цю заяву. Там повідомили, що вказаний лист присвячений перенесенню саміту Східного партнерства і його датовано 9 червня минулого року — часом, коли Лукашенко ще вважався президентом.
Так само сумнівно виглядає й перемога над протестами. Напередодні білоруські державні медіа оприлюднили результати опитування, проведеного на замовлення держагентства БЕЛТА, згідно з яким рівень підтримки Лукашенка зріс до 66,5%, а протести в країні не підтримують 72,4%. На результати цього опитування й спирається влада, говорячи про перемогу над протестами. Втім підстав довіряти такій соціології небагато. Зокрема, нещодавнє опитування британського Chatham House засвідчило, що Лукашенка підтримують всього 27,4% білорусів, що менше результати ув’язненого кандидата в президенти Віктора Бабарико (28,8%). Ще чверть білорусів не бачать політиків, гідних довіри, а решта — підтримують інших опозиційних Лукашенку політиків.
Уже за місяць ці переможні заяви Лукашенка можуть бути спростовані відновленням навесні масових протестів. Наразі вважається, що вони будуть менш масовими, аніж восени — значна частина активних протестувальників або ув’язнена, або за кордоном. Проте білоруські протести вже не раз дивували скептиків. А головне — західні санкції посилили залежність Мінська від фінансової допомоги РФ. Наразі наступний російський кредит — на суму понад 3 млрд доларів — Мінськ планує отримати наприкінці лютого. Проте чи надовго вистачить цієї допомоги, й чи готова Росія й надалі фінансувати Лукашенка без зустрічних поступок з його боку? Тож про перемогу Лукашенка говорити явно зарано. І не виключено, що його виступ на Всебілоруських народних зборахі був лише сеансом самозаспокоєння.
Джерело: Юридичний вісник України
