Закордонна міграція, або Чому українці купують землю в Польщі, а не в Україні?

За повідомленнями ЗМІ в 2017 році наші співгромадяни стали лідерами з купівлі земель у Польщі, включаючи сільськогосподарські і лісові угіддя. В МВС Польщі зазначили, що в 2017 році іноземці отримали 224 дозволи на придбання 270 земельних ділянок загальною площею майже 23 га. «Серед фізичних осіб зберігається зростання зацікавленості купівлею землі на території Польщі громадянами України. У 2017 році вони отримали 134 дозволи, що становить майже 50% всіх дозволів на покупку земельної нерухомості, які видані фізичним особам (у 2016 році — 47%)», — повідомило польське міністерство.

Як відомо, для покупки землі громадянами країн, що не входять в ЄС, необхідно отримувати згоду в МВС Польщі. Сталося так, що нині саме українські заробітчани є однією з найпомітніших сил у польській економіці. Чи можна називати патріотами людей, які шукають можливості вижити в закордонні? Дискусії на цю тему стали постійними, адже життєва потреба виживання торкнулася практично кожної української родини. Заробітчани не протесту­ють на майданах, вони полишають свою землю і їдуть шукати щастя в інші країни. А якщо без мітинговщини подивитися на проблему відтоку робочої сили, то об’єктивно вийдемо на питан­ня патріотизму, тільки стосовно не мігрантів, а людей, чиї імена та прізвища стоять під документами, реалізація яких спричинила ерозію економічних підвалин державотворення. Задля виходу на системне відновлення засад економічного суверенітету потрібен справді проукраїнський проект.

Приклад такий показує саме Польща. Так, за даними Bloomberg, мільйон триста тисяч українських трудових мігрантів у Польщі допомогли сусідній країні стабілізувати її економіку, яка на по­чатку минулого року перебувала на межі кризи. Польський союз підприємців і роботодавців вважає, що їхня країна для збереження темпів зростання економіки потребуватиме декількох мільйонів нових працівників упродовж наступних десяти років. А щоб цього досягти, розробляються зміни до міграційного законодавства краї­ни, що спростить залучення робочої сили, зокрема й з України.

Тому Українська держава має визначити потенційні точки економічного зростання, якими є ті галузі, в яких створюється продукт з високою доданою вартістю, і, відповідно, спрямувати в ці галузі ресурси на створення робочих місць. «Нам треба зу­пинити трудову міграцію, створити нормальні умови, аби люди працювали в Україні. Такі умови почали створюватися. Я думаю, що за місяць—два це зробити неможливо. Та за декілька років нам цілком по силах вирішити дане питання, щоб люди почали повертатися в Україну», — сказав днями прем’єр Володимир Гройсман. Водночас НБУ прогнозує, що трудова міграція з Украї­ни продовжить зростати ще 2—3 роки, але почне знижуватися в середньостроковій перспективі. Адже низький рівень зарплат, тривалий конфлікт із Росією, що була країною, до якої традицій­но виїжджали на заробітки українці, девальвація гривні й стійка корупція складають той комплекс причин, що стали вирішаль­ними для сплеску трудової еміграції. У тій же Польщі понад 300 тисяч українців платять внески до фонду соціального страху­вання — це найвищий показник в історії, вказують у Bloomberg. Представники польських рекрутингових фірм стверджують, що після впровадження для України безвізового режиму, україн­ські працівники в Польщі отримують значно більші зарплати. Отже, наша держава має вступити в конкуренцію з цілою Євро­пою без перебільшення. Треба пам’ятати, що там ще на початку 1990-тих років закрилося так зване «демографічне вікно», коли співвідношення працюючого населення та утриманців — дітей і пенсіонерів перестало бути оптимальним для забезпечення еко­номічного зростання. Європейські країни зацікавлені в притоці наших мігрантів.

У нас «демографічне вікно» — теж проблема, яку потрібно вирі­шувати не підвищенням пенсійного віку. З іншого боку, це питан­ня має бути вирішено без надуманого фанатизму. Правові заходи стимулювання економічної активності можуть реально збалансу­вати зростання обсягів інвестицій у реальний сектор економіки, в аграрний сектор у тому числі. Експерти зазначають, що з відкрит­тям «земельного ринку» до країни прийдуть не менше 100 млрд доларів США інвестицій. Але ментально ми застрягли в ХХ столітті, тоді як Польща живе у ХХІ-му. Поляки не бояться, що українці їхню землю розкуплять. Бо із землю не можна емігрувати. Вона, як якір, що тримає корабель у своїй гавані. Але ж популістична риторика парламентських лідерів на кшталт Тимошенко—Ляшка не зміниться, а значить й економічні реформи щодо продажу землі до нас не дійдуть. На жаль, українська влада, ухвалюючи рішення для аграрного сектора, поводиться як апологет рентної економіки, коли держава отримує доходи не від виробництва, а від наявності ресурсів, не пов’язаних із результатами праці. У нашому випад­ку — це земля. Власне це той самий якір, що мав би втримати товаровиробника коло себе, якщо він є власником землі, а не утриманцем біля неї.

Віктор Ковальський

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути