Нові «правила гри» в секторі безпеки. Закон про національну безпеку України: ключові моменти

Михайло Самусь, військовий експерт

Насправді, новий закон несе більше радикальних змін ніж може здаватися на перший погляд. Цивільний міністр оборони та декларування вступу до НАТО і ЄС є лише найбільш політично помітними аспектами. Суть змін — у деталях.

Насамперед, новий Закон про нацбезпеку нарешті формує інтегральну систему безпеки та оборони, до якої чітко й безумовно входять оборонно-промисловий комплекс та добровольчий компонент. Центр досліджень армії, кон- версії та роззброєння (ЦДАКР) із самого свого заснування ще наприкінці 90-х років минулого століття принципово виступав за розбудову ефективної вертикалі управління оборонно-промисловим комплексом. Вертикалі управління, в якій буде зрозуміла відповідальність Президента, Верховної Ради, уряду, кожного підпри-
ємства, незалежно від форми власності, за реалізацію оборонно-промислових проектів в інтересах обороноздатності силових структур держави. До останнього часу реальність різко відрізнялася від цієї, начебто простої та природної, моделі. Розбалансованість оборонно-промислового середовища в умовах війни призвела до того, що «Укроборонпром», який є лише підприємством, а не владною структурою, почав перебирати на себе функції виконавчої влади, намагаючись керувати оборонно-промисловим простором далеко за межами свого функціоналу.

Насправді, в Україні на цей час не існує оборонно-промислового комплексу — тобто, єдиного організму з відповідальним керівником від уряду. Існує кілька векторів розвитку, велика кількість життєздатних підприємств, маса чудових проектів та проривних технологій, однак відсутнє керівництво та координація з боку уряду. Ситуацію може змінити створення центрального органу виконавчої влади, який нестиме повну відповідальність за розбудову єдиного ОПК, котрий буде включати і державні, і приватні підприємства, а також забезпечувати супроводження ключових оборонних проектів (на кшталт створення ракетних систем,
систем ППО, систем розвідки, зв’язку та управління, авіаційних систем, корабельної техніки) та військово-технічне співробітництво із зарубіжними державами.

Нарешті, створення такого центрального органу виконавчої влади передбачено новим законом про нацбезпеку. За оцінкою ЦДАКР, реалізація на практиці лише цього пункту нового закону може радикально підвищити ефективність функціонування сектора безпеки і оборони, суттєво посилити обороноздатність ЗСУ та інших силових відомств, а також надати імпульс для розвитку високотехнологічних інноваційних галузей української науки та промисловості.

Ще пару аспектів нового закону, які можуть суттєво посилити здатність України до протидії агресору та забезпечити просування інтересів України в умовах сучасної неспокійної обстановки в світі. Законопроект визначає можливість створення Президентом України координаційного органу з питань розвідувальної діяльності. Суперечка про доцільність створення структури, яка б координувала діяльність вітчизняних розвідувальних органів, триває, мабуть, із моменту набуття Україною незалежності. Начебто, доведеним є той факт, що для ефективної діяльності українських розвідок потрібен координатор, який зможе узагальнювати розвідувальну інформацію з різних джерел, оцінювати її, ставити завдання на уточнення, формувати інтегральний аналіз для доповіді вищому державному керівництву. У всякому разі так відбувається в провідних країнах світу і саме такий формат роботи розвідувального співтовариства довів свою ефективність. Новий законопроект дає зелене світло формуванню такої системи і в Україні. ЦДАКР вважає це важливим напрямком реформи сектора безпеки.

Так само важливим є створення у Верховній Раді України комітету з питань діяльності спецслужб та розвідувальних органів. Необхідність існування такого парламентського комітету дискутувалася роками. В першу чергу його діяльність підвищить можливості парламенту та громадськості здійснювати демократичний цивільний контроль за розвідорганами та спецслужбами. Одночасно самі спецслужби зможуть активніше брати участь у законодавчих процесах, формуючи ефективний фідбек у процесі реформування конкретних спеціальних служб та розвідувальних органів.

За оцінкою ЦДАКР, слабким місцем нового закону є відсутність детальної проробки ще одного компонента сектора безпеки та оборони — добровольчих структур. Це поняття лише згадується в законопроекті, не вказуючи навіть генерального напрямку розвитку цього надважливого сегменту безпеки та оборони. Саме добровольчі підрозділи замінили українські силові органи у найнебезпечніший період російської агресії. І саме добровольчі підрозділи, в рамках їх інтеграції до існуючих силових структур, мали надати нового імпульсу для перетворення їх на синтетичні структури, збудовані за концепцією національної стійкості (national resilience) — так як це зроблено, наприклад, в країнах Балтії.

Однак зараз цей процес явно гальмується і втрачає темп. Включення нових підходів до формування та застосування добровольчих підрозділів до законопроекту про національну безпеку та оборону могло надати нових імпульсів і до процесу створення територіальних військ, і, можливо, реформування Національної гвардії. Важливим також є врахування добровольчого компоненту і в ході реформи децентралізації. На жаль, поки що ці питання залишилися поза законопроектом про національну безпеку та оборону.

У цілому ЦДАКР вважає, що ухвалення нового закону може створити правильний вектор розвитку українського сектора безпеки та оборони. Хоча, звісно, ухвалення закону само по собі ще не означає його виконання. Але це вже буде залежати від усіх громадян України, які, до речі, також є невід’ємною частиною сектора безпеки та оборони.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути