Судова практика
Недотримання форми посвідчувального напису на заповіті не є підставою для визнання незаконною нотаріальної дії
30 квітня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 272/583/19 залишив без задоволення касаційну скаргу позивачки, яка доводила, що недотримання форми посвідчувального напису на заповіті є підставою для визнання незаконною нотаріальної дії з його посвідчення.
Спадкоємиця першої черги за законом звернулася до суду з позовом до секретаря виконавчого комітету сільської ради та до третьої особи про визнання незаконною нотаріальної дії – посвідчення заповіту її матері від 21 листопада 2006 р., яке, на її переконання, відбулося з порушенням вимог чинного законодавства щодо посвідчення заповіту секретарем виконавчого комітету сільської ради, оскільки посвідчувальний напис не відповідав вимогам, чинним на момент посвідчення заповіту.
Рішенням районного суду, залишеним без змін апеляційним судом, у задоволенні позову відмовлено з тих мотивів, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту є порушенням правил діловодства, проте не є правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями.
У касаційній скарзі позивачка зазначала, що суди попередніх інстанції не взяли до уваги, що оскаржуваний заповіт не відповідає загальним вимогами щодо форми заповіту, передбаченими ст. 1247 ЦК України, оскільки посвідчувальний напис на вказаному заповіті вчинено за формою, яка на момент такого посвідчення втратила свою чинність.
Верховний Суд вказав, що згідно з ч. 1 ст. 1257 ЦК України заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
Суди попередніх інстанцій встановили, що обов`язок складати і посвідчувати заповіти у сільській раді покладено на секретаря виконавчого комітету, посвідчувальний напис на заповіті від 21 листопада 2006 р. вчинено секретарем виконавчого комітету сільської ради за формою № 35, затвердженою наказом Міністерства юстиції України від 7 лютого 1994 р. № 7/5, яка була скасована станом на дату посвідчення вказаного заповіту Наказом Міністерства юстиції України від 10 січня 2005 р. № 1/5.
Верховний Суд погодився з висновками судів, що вказаним правочином було оформлено дійсне волевиявлення особи на розпорядження належним їй майном на випадок її смерті у присутності уповноваженої на вчинення відповідних нотаріальних дій особи, яка засвідчила заповіт, та з тим, що при посвідченні заповіту 21 листопада 2006 р. були дотримані вимоги щодо його форми – заповіт складено у письмовій формі із зазначенням місця і часу його складання, секретар сільської ради в приміщенні сільської ради встановила особу заповідача, перевірила його дієздатність, роз`яснила заповідачу зміст ст.ст. 1241, 1307 ЦК України та посвідчила особистий підпис на заповіті. При складанні та посвідченні заповіту дотримано таємницю заповіту відповідно до ст. 1255 ЦК України.
Крім того, ст. 1248 ЦК України передбачено, що нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів.
Отже, враховуючи те, що спір обумовлений порушенням майнового приватного права та інтересу позивачки на спадкове майно її матері, яке за спірним заповітом перейшло до третьої особи, Верховний Суд погодився з висновками судів попередніх інстанцій, що недотримання встановленої законом форми посвідчувального напису в момент посвідчення заповіту не є достатньою правовою підставою для визнання незаконною вказаної нотаріальної дії, оскільки ці обставини не спростовують волевиявлення заповідача та не свідчать про порушення вимог щодо форми і порядку посвідчення заповіту, що встановлено судовими рішеннями, а тому відсутні підстави для скасування законних та обґрунтованих судових рішень.
Також Верховний Суд не прийняв доводів позивачки про те, що визнання незаконної нотаріальної дії не пов`язано зі спором про право, оскільки метою звернення позивачки до суду є визнання за нею права на частку у спадковому майні, зазначену у спірному заповіті.
Підготував Леонід Лазебний
