В Україні
Чергова деолігархізація, або Українська спроба переходу від елітарної демократії до демократії представницької
Два роки тому під час президентських виборів чинний Президент України Володимир Зеленський обіцяв, знищити олігархічний курс соціального розвитку країни. Й останні кроки влади свідчать про певний рух у цьому напрямі. Так, низка заходів, зокрема, націоналізація Приватбанку, створення Бюро економічної безпеки, обмеження ДФС та Держпраці в частині впливу на бізнес тощо означають протидію саме олігархам.
Важливими в цьому плані є урядовий проект змін до Податкового кодексу, яким, зокрема, збільшуються ставки податків та рентних платежів для великого бізнесу. Під час свого виступу на засідання Кабміну з цього приводу Денис Шмигаль запевнив, що даний законопроект збільшить щорічні надходження до бюджету на 60 млрд грн. і новація не торкнеться ФОПів чи малого та середнього бізнесу. «Просто в Податковому кодексі будуть закриті прогалини, які дозволяли великому бізнесу не платити податки в Україні», — заявив прем’єр. І хоча фінальна версія документу ще не опублікована, проте, за даними з експертних джерел, він не зазнав суттєвих змін зі стадії його обговорення. Експерти зазначають, що це буде найпомітніша ініціатива влади, яка завдасть відчутного удару по імперії того ж Ахметова — мова про збільшення ренти за видобуток залізної руди. Наразі практично всі підприємства, що видобувають залізну руду, належать олігархам, з них а понад половина — Р. Ахметову. І якщо парламент підтримає ініціативу Мінфіну, то з 1 липня цього року видобувні компанії платитимуть ренту не від собівартості, а від ринкової ціни. Також влада запровадить акцизний податок на продаж «зеленої» електроенергії з широким діапазоном ставки — від 3,2 до 40%. І під його дію підпадає, зокрема, енергохолдинг ДТЕК, який є найбільшим виробником «зеленої» електроенергії в Україні із понад чвертю виробництва її від усього обсягу на ринку. В цьому ж контексті слід оцінювати урядові ініціативи зі скасування пільги сплати земельного податку для гірничодобувних підприємств, які видобувають корисні копалини та розробляють родовища. Отже, компанії, які експлуатують природні багатства, платитимуть до бюджету значні суми. Проте топовою новиною в сенсі антиолігархічних заходів останнього часу стала заява Володимира Зеленського про розроблення «закону про статус олігархів», в якому мають бути передбачені жорсткі санкції щодо конкретних осіб.
Що реально держава може протиставити економічному укладу та політичному впливу олігархів? За ініціативи Президента олігархи мають стати звичайними бізнесменами. Водночас, враховуючи те, що проект «Слуга народу» включає багатоступеневу піар-кампанію, проведену за допомогою олігархічних ЗМІ, для забезпечення їх впливу на суспільство, подібна заява не може не викликати посмішки. Хоча введені в лютому санкції проти В. Медведчука, його дружини та належних їм підприємств і закриття відверто ворожих телеканалів, стало певною несподіванкою, зважаючи на те, наскільки законними є подібні кроки. Паралельно США ввели в березні певні обмеження (досить м’які, всього лише заборона в’їзду в країну) щодо Ігоря Коломойського та його сім’ї. Цікаво, що Європейський Союз, на словах схвалюючи американські заходи проти І. Коломойського, не поспішає вводити подібне в середині ЄС. Для початку потрібно визначити правові підстави, а потім вже вводити й самі санкції або обмеження, як кажуть в ЄС. Наприклад, в інтерв’ю «Німецькій хвилі» член делегації Європарламенту Пятрас Ауштрявічюс зазначив: «Я не впевнений, що ЄС піде шляхом США. Але якщо ми хоча б порушимо вказане питання, це покаже нашу рішучість у цьому сенсі і те, що не погоджуємося з тими сумнівними речами, які довго відбувалися в Україні і до яких до цих пір залучені деякі офіційні особи. Іншими словами, навіть обговорення такої можливості буде дуже правильним сигналом».
Хто ж такі олігархи?
Але давайте розберемося, хто ж такі ці «олігархи»? Фантастичні багатії? Можливо. Хоча здається цього замало як до суттєвого визначення. Багатій, який вкладає свої мільярди в палаци, примхи, у всьому іншому він чудова людина, яка за власні гроші купує владу, причому в самому широкому розумінні. Щодо загравання з народом, то практично всі вітчизняні політики, до яких може бути застосовано визначення «олігарх», вміють «кодувати мозок» відверто популістськими гаслами. І важливим є те, наскільки ті гасла резонують із бажаннями й думками звичайної людини.
Самі по собі олігархи — це піна розвитку нашого невизначеного суспільства, в якому існує можливість необмеженого накопичення багатств.
«Закон Шермана»
Спроби не те, щоб зрівняти багатих із бідними та обмежити владу перших, але хоча б означити для багатіїв якусь «стелю» накопичння багатства, робилися й раніше, на різних етапах людської історії. Зазначимо, що за час нинішнього ковідного карантину в сучасній українській історії кількість реальних мільйонерів збільшилася на понад десять відсотків, при тому, що вітчизняна економіка фактично стагнувала. А в стародавні часи існували спеціальні сумптуарні закони, які вибудовували цю «стелю» дуже просто: багатіям заборонялося володіти майном понад означеного рівня й використовувати деякі предмети розкоші. Один із таких законів, наприклад, обмежував кількість гостей на бенкетах і різноманіття м’ясних страв. У середні віки і в новий час в Європі та в США час від часу намагалися, за прикладом древніх римлян, трохи урізати апетити багатіїв. Так у США в 1890 році був прийнятий широко відомий «закон Шермана», перша стаття якого гласила про те, що «кожний контракт, об’єднання у формі тресту або в будь-який іншій формі, або договір з метою обмеження комерції, або торгівлі між штатами, або з іноземними державами оголошуються незаконними». За її порушення призначалися великі штрафи. Але найголовніше — цей закон дав поштовх появі антимонопольних законів на рівні штатів.
Наступальною тактикою боротьби з олігархами були і є у всьому світі медіа-кампанії проти них. Однак для України цей варіант не зовсім підходить. Уся справа в тому, що наш простий обиватель готовий вживати халяву і він не бажає платити за незалежну інформацію, вважаючи за краще безкоштовно «годуватися» з корита олігархічних ЗМІ. І це є головним фактором низької ефективності протидії олігархам всі роки нашої багатостраждальної незалежності, на жаль.
Чого очікуємо в перспективі (дещо про майбутнє деолігархізації)
Великого удару по монополіях у США свого часу завдав «новий курс» президента Франкліна Рузвельта. Його історія показує, що боротьба з олігархами може тривати роками та десятиліттями або навіть і в більшому часовому проміжку, що відбувається вона, як правило, з перемінним успіхом. Сучасна теорія соціального розвитку й розуміння ролі державних інституцій, так чи інакше пов’язаних з олігархічним правлінням, акумулюється в концепції етнодержавотворення й адресується елітами, які паразитують на тлі зубожіння основної маси населення. Більшість теоретиків, що захищають олігархічне домінування, врешті-решт переходять на бік тієї чи іншої особи — олігарха. В нашій сучасній історії такими були перша лінія менеджерів від порошенківської плеяди журналістів та соціологів, а від «слуг народу» — викривачі олігархів, які допомогли в отриманні владних повноважень певній групі людей. Й історія тут не робить винятків. Згадаємо як захищає П. Порошенка політолог і журналіст Віталій Портніков, що навіть виключає свого патрона зі списку олігархів. Чи як нападає на Президента В. Зеленського його колишній консультант і свого часу активіст команди «слуг народу», народний депутат Гео Лерос, який вважає, що чинний глава держави «злився зі старою системою, обвинувачуючи його в кумівстві і «в здачі країни в оренду олігархам». Не хочеться в це вірити, але історія, знову таки, надає певні приклади. Всесвітньо відомий соціолог Роберт Михельс у своїй роботі «Соціологія політичної партії в умовах сучасної демократії» говорить, що пряма демократія — це утопія, а будь-яка влада рано чи пізно знаходить свою еліту й вироджується в олігархію. Що кожен лідер зрештою ставить на перше місце власні політичні, а не народні інтереси, адже звичайні люди в своїй масі є пасивними спостерегачами. Отже, ми знаходимося в стані переходу від олігархічної, елітної демократії до демократії представницької, тобто від найнижчої стадії соціального розвитку до більш відкритої та цивілізованої демократії й сталого розвитку держави та суспільства. Хто стане носієм цього розвитку і куди подінуться олігархі це питання, яке є на порядку денному. Можливо з прийняттям вищезгаданого закону ситуація проясниться. Чекати лишилося недовго.
Лесь КУРІННИЙ,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
