Приватизація «Мотор Січі»: навіщо СБУ вирішила покопатися в подіях 1990-х

Юрій Котнюк,
ЮВУ

В інтригуючій історії пригод китайських інвесторів запорізького двигунобудівного заводу «Мотор Січ» з’явився новий епізод — ухвалою Печерського районного суду Києва від 30.04.2021 р. було припинено кримінальне переслідування колишнього голови Фонду державного майна України Володимира Прядка, якому було пред’явлено обвинувачення в халатності, вчиненій ще в 1993 році під час передприватизаційної оцінки майна зазначеного підприємства, через що воно було продане за заниженою ціною. Розслідування інкримінованого йому злочину тривало всього десять днів, після чого прокурор профільного управління Офісу Генерального прокурора сам звернувся до суду з клопотанням про звільнення підозрюваного від кримінальної відповідальності у зв’язку із закінченням строків давності. Прядко своєї вини не визнав, але з таким фіналом розслідування погодився, а тому суд задовольнив прохання сторони обвинувачення без дослідження й оцінки зібраних нею доказів. Із цього належить зробити висновок, що в даній справі правоохоронні органи мало цікавлять подробиці давнішньої приватизації «Мотор Січі» — зараз вони більш заклопотані формуванням доказової бази для юридичного супроводження процесу її націоналізації, спори про яку, можливо, будуть вирішуватися не в українських судах.

Україну чекає міжнародний інвестиційний арбітраж

Як відомо, в грудні 2020 року китайські акціонери «Мотор Січі» офіційно повідомили Міністерство юстиції України про намір звернутися до міжнародного інвестиційного арбітражу з позовом про компенсацію завданої шкоди в сумі 3,5 мільярда доларів США. Виходячи з тої інформації, що є в публічному доступі, все виглядає так, що в потенційних позивачів є всі шанси виграти процес, хіба що не в такому великому обсязі, оскільки, за їх власним визнанням, вони вклали в цей проект лише близько одного мільярда доларів.

Нагадаємо, що низка компаній, кінцевими бенефіціарами яких є громадяни Китайської Народної Республіки, у 2016 році придбали близько 75 відсотків акцій акціонерного товариства «Мотор Січ», основним профілем діяльності якого є виробництво вертолітних двигунів. На той момент дане підприємство не лише було повністю приватизоване, а й виключене з офіційного переліку об’єктів державної власності, що мають стратегічне значення для економіки і безпеки держави. Якщо висловлюватися точніше, то воно просто не було до нього включене. Так, відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 1734 від 23.12.2004 р. «Мотор Січ» перебувала в зазначеному списку в розділі «Мінпромполітики». Потім протягом десяти років до цієї постанови було внесено вісім змін — одні підприємства вилучалися з нього, інші вносилися, а 4 березня 2015 року уряд прийняв постанову № 83, якою скасовувалася названа вище постанова КМУ й натомість затверджувався новий перелік стратегічних об’єктів, у якому вже не знайшлося місця для АТ «Мотор Січ».

Справа тут, звичайно, зовсім не в забудькуватості клерків — це робилося цілеспрямовано, оскільки перебування товариства в зазначеному переліку перешкоджало подальшому розвитку українсько-китайських стосунків у галузі авіабудівництва, які тоді якраз переживали «медовий місяць». Так, у лютому 2015 року між «Мотор Січчю» і приватною пекінською компанією «Скайрайзон», яка належить тамтешньому мільярдеру Ван Цзиню, було підписано меморандум про співробітництво в будівництві в китайському місті Чунцин заводу з виробництва двигунів. В січні 2016 року було укладено договір позики, за яким у квітні того ж року запорізьке підприємство отримало 100 мільйонів доларів США на дуже пільгових умовах — під 0,3 проценти річних на 10 років. І в тому ж році низка підконтрольних «Скайрайзону», але при цьому зареєстрованих в офшорних країнах, компаній придбала більшу частину акцій «Мотор Січі». Причому, щоб уникнути необхідності отримання дозволу Антимонопольного комітету України, пакет кожний окремо взятого покупця не перевищував десять відсотків.

СБУ досі не надало доказів порушень закону

Стосунки несподівано зіпсувалися в 2017 році, коли Шевченківський районний суд Києва ухвалою від 7.09.2017 р. наклав арешт на придбані китайцями акції, позбавивши їх таким чином можливості проводити загальні збори акціонерів і формувати новий склад керівних органів товариства. Це було зроблено за клопотанням слідчого СБУ (капітана юстиції) в рамках кримінального провадження, відкритого 6 липня 2017 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 14 та статті 113 Кримінального кодексу, що розшифровується як готування диверсії.

Висунуті китайським бізнесменам претензії складалися з двох пунктів: перший — незаконне, без дозволу АМКУ, придбання акцій товариства, другий — наявність наміру перемістити виробничі потужності «Мотор Січі» за межі України, що призвело б до його ліквідації та знищення, а також ослаблення держави шляхом зруйнування даного підприємства як об’єкта, що має важливе народногосподарське та оборонне значення. З того часу минуло без малого чотири роки, а жодних конкретних доказів як по першому, так і по другому пункту «чекісти» так і не надали, та попри це Шевченківський районний суд Києва після того слухняно, одна за одною, постановив ще чотири ухвали, які фактично подовжували дію арешту.

Існує чимало версій, чому саме в цьому питанні українці з китайцями так затято побили горшки. Найбільш уживаною є та, що це пов’язано з тиском США. Мовляв, якраз у 2016 році Китай став проявляти нездорову активність у прилеглій до нього частині Тихого океану, від чого втратили спокій, сон і апетит тамтешні сателіти Вашингтону — Японія та Південна Корея. Аби їх заспокоїти, американці вжили низку санкційних заходів, в числі яких була вимога до України згорнути співробітництво, яке в перспективі могло підсилити десантну потужність морської авіації Китаю. Очевидно, обіцяючи взамін фінансову та військову допомогу. Саме тому, буцімто, українське керівництво поспішило виконати дане прохання, не обтяжуючи себе при цьому зайвими юридичними формальностями. Зовні це виглядає логічно, але є одна суттєва неув’язка: арешт на акції було накладено у вересні 2017-го, а перші ознаки «стурбованості» американська сторона стала виявляти лише у вересні 2018-го, та й то неофіційно — на сторінках неурядової газети «Вашингтон таймс».

Дозвіл на приватизацію давав прем’єр Кучма

Утім, якою б не була причина спору, але оскільки українські правоохоронці так і не зуміли встановити факту порушення закону з боку китайських компаній (і вже навряд чи зуміють), то владнати ситуацію можна буде лише компенсацією понесених ними витрат на придбання акцій «Мотор Січі», а, крім того, відшкодуванням збитків у вигляді очікуваої, але неотриманої вигоди за той період, коли слідчі й судові органи перешкоджали інвесторам користуватися придбаним майном. Тут головне питання не в тому, в який спосіб це буде зроблено — націоналізації чи реприватизації, а в тому, яку ціну треба буде заплатити державі. А епізод з Володимиром Прядко може свідчити про те, що вона вирішила спробувати змусити розділити з нею тягар цих витрат передостаннього власника «Мотор Січі» В’ячеслава Богуслаєва, котрий, власне, й продав китайцям у 2016 році основну частину акцій товариства.

Із тексту ухвали Печерського районного суду Києва від 30.04.2021 р. можна зрозуміти, що розслідування порушень закону під час приватизації «Мотор Січі» почалося задовго до 20 квітня, коли самому В. Прядку було пред’явлене офіційне звинувачення. Принаймні висновок спеціалістів Державної аудиторської служби України датовано 16-м березнем, а висновок Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз СБУ — 23-м березнем. Слідством було встановлено, що Запорізьке виробниче об’єднання «Моторобудівник», підпорядковане Міністерству авіаційної промисловості СРСР, у 1991 році було перейменоване на Державне підприємство «Мотор Січ» і передане до відання Державного комітету України по оборонній промисловості і машинобудуванню. В травні 1993 року багаторічний генеральний директор цього підприємства В’ячеслав Богуслаєв звернувся до тодішнього Прем’єр-міністра України Леоніда Кучми з проханням в порядку експерименту дозволити акціонувати й приватизувати «Мотор Січ», в чому отримав повну підтримку.

Згідно закону передувати приватизації мали інвентаризація й оцінка майна, котрі повинні були проведені під керівництвом і пильним контролем Фонду держмайна, який у той момент очолював В. Прядко. Так, відповідно до Положення про інвентаризацію майна державних підприємств, що приватизуються, затвердженого постановою КМУ від 2.03.1993 р. № 158, до складу інвентаризаційної комісії обов’язково мав бути включений представник Фонду з числа його штатних працівників, проте Прядко, в порушення цих вимог включив до неї як представника очолюваного ним відомства самого В’ячеслава Богуслаєва.

Зазначена комісія оцінила вартість майна, яке підлягало приватизації й мало скласти статутний фонд майбутнього акціонерного товариства в 218 мільярдів карбованців станом на 1.09.1993 р. Сучасному читачеві дана цифра мало про що скаже, тож нагадаємо, що той відрізок часу історії вітчизняної економіки характеризується як гіперінфляція, коли гроші друкувалися шаленими темпами. Так, на початку 1993 року один долар коштував близько однієї тисячі карбованців, а наприкінці вже «важив» 30 тисяч. На думку слідства Прядко затвердив своїм підписом акт інвентаризації, не врахувавши в ньому показник індексації, тож коли в червні наступного, 1994-го, року акціонери «Мотор Січі» заплатили за нього гроші, воно вже коштувало не 218 мільярдів, а 10 трильйонів карбованців.

Й ось через 27 років після тих подій Володимиру Прядку у зв’язку з цим було пред’явлене обвинувачення в халатності (стаття 167 Кримінального кодексу України в редакції 1960 року). З приводу суми завданих державі збитків у слідства не було названо остаточної цифри — зазначалося, що, на думку фахівців Держаудитслужби, вона становить 18 мільярдів гривень, а на думку експертів СБУ, — лише 93 млн грн. Втім, для самого підозрюваного це жодного значення не мало, оскільки він був звільнений від кримінальної відповідальності за сплином строку давності. Зате ця сума може мати неабияке значення для Богуслаєва.

Як відомо, «Мотор Січ» формально була приватизована трудовим колективом, але дуже швидко їхні акції скупив генеральний директор і його команда через низку підставних та підконтрольних їм фірм. Тож якщо Прядку було пред’явлене обвинувачення в пасивному сприянні приватизації підприємства за заниженою ціною, цілком логічно припустити, що самому Богуслаєву рано чи пізно буде повідомлено про підозру у вчиненні більш тяжких злочинів, як то розкрадання державного майна в особливо великих розмірах, зловживання посадовим становищем і посадовий підлог. Грошей у нього багато — минулого літа його сім’я придбала за 10 мільйонів доларів острів в Італії, тож у випадку з ним для правоохоронних органів гра варта свічок.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути