У разі відмови від купівлі квартири покупцеві повернуть тільки те, що сплатив

Верховний Суд вказав, що отримання грошових коштів за квартиру, яка так і не була передана покупцю, є не безпідставним набуттям майна, а  невиконанням умов договору купівлі-продажу. В обох випадках стягнення плати за користування переданими грошовими коштами не передбачено.

Верховний Суд своєю постановою від 25 квітня 2018 р. у справі № 679/2231/15-ц скасував рішення судів попередніх інстанцій через неправильне визначення ними характеру спірних правовідносин.

Між сторонами провадження було укладено усну домовленість про купівлю-продаж орендованої позивачем (орендар) квартири у відповідача (орендодавець) за 35 тис. дол. США. Позивачем передано 10 тис. дол. США першого внеску, та протягом року ще 63 750,00 грн, на що відповідачем надано розписку про отримання грошей та передано технічний паспорт на квартиру. Також у розписці зазначено, що у разі порушення домовленості, відповідач зобов’язується повернути кошти у подвійному розмірі та передати позивачу у повне розпорядження все майно та побутову техніку в квартирі.

Згодом сторони домовились про укладення нотаріального договору купівлі-продажу, проте не підписали його, оскільки власниками квартири були чоловік та син відповідачки.

Орендар звернувся до суду з позовом про стягнення безпідставно набутих коштів (10 тис. дол. США, що станом на 30 листопада 2015 р. було еквівалентно 238 840 грн та 63 750,00 грн),  плати за користування цими грошима в розмірі 3 573,15 дол. США (що бубло еквівалентно 84 316,70 грн) та 20 941,35 грн відповідно.

Рішенням міського суду, залишеним без змін ухвалою апеляційного суду, позов задоволено частково, стягнуто лише безпідставно набуті кошти та вмотивовано рішення тим, що сплачені позивачем грошові кошти підлягають поверненню йому як набуті відповідачем без підстави, оскільки договору купівлі не було укладено.

Однак Верховний Суд встановив, що зміст розписки свідчить про наявність між сторонами договірних правовідносин щодо купівлі-продажу нерухомого майна у майбутньому, що унеможливлює застосування до спірних правовідносин положень ст. 1212 ЦК України, на яку вказує позивач як на підставу повернення йому коштів.

Разом з тим, підставою для позову є фактичні обставини, що наведені у позовній заяві, тому зазначення позивачем конкретної правової норми на обґрунтування позову не є визначальним при вирішенні судом питання про те, яким законом слід керуватися при вирішенні спору. Таким чином, застосування матеріального закону, що регулює спірні правовідносини, є виключною прерогативою суду.

Оскільки сторони лише домовилися укласти такий договір в майбутньому і не зробили цього, поверненню підлягають передані грошові суми, які є авансом.

Нарахування процентів за користування авансом нормами закону не передбачено, а тому в частині позовних вимог плати за користування грошима визнано необґрунтованими.

Верховним Судом скасовано рішення попередніх інстанцій та частково задоволено позов, стягнуто 10 тис. дол. США, що згідно офіційного курсу НБУ станом на 25 квітня 2018 року становив 261 700 грн, та 63 750 грн. В решті вимог відмовлено.

Леонід Лазебний

Повний текст рішення

Поділитися

Твітнути