Законодавство
Закон про адмінпроцедуру: що зміниться для громадян?
Шістнадцятого листопада відбулося історичне засідання Верховної Ради. Нарешті за понад 20 років роботи парламенту України таки вдалося прийняти вкрай важливий Закон «Про адміністративну процедуру» (далі — ЗАП).
Читайте також: Належно врегулювати адміністративну процедуру вимагає Президент
Він передбачає уніфіковані правила відносин громадян з державою — замість десятків розрізнених та суперечливих законів, наявних сьогодні. Це, зокрема, й адміністративні послуги (отримання паспорта, дозволу, ліцензії) та інспекційні перевірки. Різні уряди в різні періоди ініціювали прийняття такого закону, вносили відповідні законопроекти, але без успіху. Не вистачало чи то політичної волі, чи то розуміння потреби такого закону. Як наслідок, Україна залишалася єдиною в Європі країною (не враховуючи РФ), яка не мала правового регулювання загальної адміністративної процедури. Однак тепер, сподіваюся, все зміниться на краще.
У чому ж суть цього закону? Закон про адмінпроцедуру — це як аналоги процесуальних кодексів у судах, але для органів виконавчої влади та місцевого самоврядування. Один такий закон поступово дозволяє замінити різні порядки в десятках інших законів. Спільні процедурні положення викладаються в одному акті. Натомість окремі закони містять, у разі потреби, лише особливості для певних категорій справ. Таке правове поле є легшим і для звичайного громадянина, і для іноземного інвестора, і для самої публічної адміністрації. А в Україні це «поле» — просто велика прогалина.
Для ілюстрації наведу приклад з життя мого рідного дядька. У березні 2009 року пенсіонеру-чорнобильцю у відділені банку без пояснень виплатили втричі меншу пенсію. Пенсіонер сам пішов до пенсійного фонду (ПФУ) з’ясувати, що сталося. Виявилося, йому змінили вид пенсії, з чорнобильської на звичайну (бо він був ліквідатором не з 1 по 30 число одного місяця, а з 15 по 15). Це було наслідком перевірки «зверху» в місцевому підрозділі ПФУ. Свавілля ситуації, з погляду процедури, полягає в тому, що людині навіть не повідомили, що її пенсію переглядають і для цього є якісь підстави, не забезпечили права бути вислуханою та права доступу до матеріалів справи. Адже людина могла б, чи сама, чи з представником, пояснити абсурдність ситуації. А ПФУ навіть не повідомив про ухвалене рішення та його обґрунтування. Тобто людина дізналася про негативне рішення пост-фактум, а далі пішли суди …
Українське законодавство й досі таке. Закон це змінює (через рік): не можна прийняти негативне рішення щодо особи, не залучаючи її до справи й не забезпечуючи право бути вислуханою. Людині треба надати доступ до матеріалів справи, також треба обґрунтовувати негативні акти й зазначати порядок їх оскарження. Отже, позитивами новелами закону про адмінпроцедуру щонайменше є:
— встановлення права особи бути вислуханою перед прийняттям несприятливого щодо неї рішення . Це може дозволити змінити позицію органу влади, рухатися до позитивного рішення (наприклад, не позбавляти особи пенсії, якщо вона все прояснила);
— впровадження категорії «заінтересованих осіб». Це має упереджувати конфлікти, сприяти прийняттю збалансованих рішень (наприклад, сквер біля якого ви проживаєте, не забудують, поки вас не залучать до справи та не вислухають);
— встановлення обов’язку адміністративних органів мотивувати негативні рішення та зазначати порядок їх оскарження (в рішенні мають детально пояснити, чому воно прийняте попри негативні наслідки для вас, а також як і де його можна оскаржити);
— принцип офіційності, за яким органи влади повинні збирати інформацію і документи, а не перекладати ці обов’язки на громадян (вам не потрібно ходити по різних інстанціях та збирати довідки й погодження);
— прості правила щодо «представництва» в адміністративному провадженні, зокрема, без нотаріальної довіреності для більшості справ (це заощадить ваші час та кошти);
— правило мовчазної згоди при отриманні погоджень від інших органів (якщо орган щось не погодив у визначений строк — значить вважається, що він не має заперечень);
— встановлення правила про набрання чинності адмінактом з моменту доведення його до відома особи (а не просто прийняття) й визначення порядку такого доведення (рішення щодо вас не набуде чинності, поки вам не забезпечать можливості ознайомитися з ним);
— створення ефективних умов для оскарження адмінактів в адміністративному порядку (вам не обов’язково одразу йти до суду та витрачати там багато часу і коштів. Можна спробувати оскаржити рішення до вищестоящого або навіть того ж самого органу, де буде функціонувати комісія для розгляду скарг із можливістю залучення представників громадськості);
— врегулювання питання відкликання/визнання недійсним адмінактів (тепер будуть чіткі правила припинення дії адміністративних актів залежно від різних обставин).
Водночас Закон «Про адміністративну процедуру «надає переваги й для самої влади, доброчесних держслужбовців. Адже службовця не можна буде змусити прийняти таємне й незаконне рішення, якщо необхідно пройти інклюзивну процедуру. Отже, основу для нових, цивілізованих відносин між громадянами і державою закладено. Але попереду ще багато роботи для належної реалізації цього закону.
Джерело: Юридичний вісник України