Судова практика
Бажання дитини, яка досягла 10-річного віку, має враховуватися судами під час вирішення питання про визначення місця її проживання
18 серпня 2021 р. Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду у справі № 303/3102/19 задовольнив частково касаційну скаргу відповідача на рішення апеляційного суду, який не проаналізував чи були враховані інтереси дітей при вирішенні спору судом першої інстанції.
Дружина звернулася до суду з позовом до чоловіка про розірвання шлюбу та визначення місця проживання дітей разом з нею. Діти проживали разом з батьком.
Рішенням міськрайонного суду, залишеним без змін апеляційним судом, позов задоволено. Щодо визначення місця проживання дітей, суд виходив з того, що відомостей про ухилення позивачки від виконання її материнських обов`язків та обставин, які б суперечили проживанню малолітніх дітей з позивачкою, немає, а отже проживання дітей з матір`ю відповідає їхнім інтересам.
У касаційній скарзі відповідач зазначав, що суди попередніх інстанцій не заслухали думки меншого сина та не врахували, що старший син, якому виповнилося 12 років, виявив бажання проживати разом з батьком.
Читайте також: Бажання дитини проживати із одним з батьків не має бути вирішальним для суду, якщо це не сприяє захисту прав та інтересів дитини
Верховний Суд вказав, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення.
Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини (ч. 2 ст. 160 СК України).
Відповідно до ч.ч. 1 та 2 ст. 171 СК України дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім`ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім`ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками спору, зокрема, щодо її місця проживання.
Таким чином, з досягненням віку десяти років у дитини з`являється право не тільки бути вислуханою і почутою, але й право брати активну участь у вирішенні своєї долі, зокрема, у визначенні місця проживання.
Аналогічні положення закріплені у ст. 12 Конвенції про права дитини, згідно з якою держави-учасниці забезпечують дитині, здатній сформулювати власні погляди, право вільно висловлювати ці погляди з усіх питань, що торкаються дитини, причому поглядам дитини приділяється належна увага згідно з її віком і зрілістю.
Відповідно до ст. 6 Європейської конвенції про здійснення прав дітей під час розгляду справи, що стосується дитини, перед прийняттям рішення судовий орган надає можливість дитині висловлювати її думки і приділяє їм належну увагу. Закріплення цього права підкреслює, що дитина є особистістю, з думкою якої потрібно рахуватись, особливо при вирішенні питань, які безпосередньо її стосуються.
Аналіз зазначених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків витікає з прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, і у першу чергу повинні бути визначенні інтереси дитини у ситуації спору, а вже тільки потім права батьків.
Для правильного застосування цих норм права при вирішенні питання щодо визначення місця проживання дитини необхідно щоб дитина була заслухана.
Водночас суд апеляційної інстанції у порушення положень ст. 367 ЦПК України не дослідив наявні у справі докази щодо думки дітей з приводу того з ким з батьків вони згодні проживати, не дав оцінки тому, що дитина, якій виповнилося десять років і який був вислуханий під час розгляду справи в суді першої інстанції відповідно до вимог ст. 171 СК України, заявив про бажання проживати разом з батьком.
Пославшись лише на висновок органу опіки та піклування, апеляційний суд не дав відповіді на всі основні доводи апеляційної скарги та не проаналізував чи таке вирішення спору судом першої інстанції враховує інтереси дітей.
Висновок про необхідність врахування думки дитини у вирішенні спору щодо визначення місця проживання висловлений Верховним Судом також у постановах від 1 серпня 2018 р. у справі № 207/3144/16, від 4 березня 2020 р. у справі № 356/417/17, від 24 квітня 2019 р. у справі № 300/908/17.
Отже, Верховний Суд постанову суду апеляційної інстанції скасував з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Підготував Леонід Лазебний
