Атомна справа в’язне в судах. Обвинувальний вирок «запнувся» на проблемі преюдиційності

Юрій Котнюк, ЮВУ

Із двох десятків обвинувальних вироків у справах, розслідуваних Національним антикорупційним бюро, всі, за винятком одного, були ухвалені у формі затвердження угоди про визнання винуватості, коли підозрюваний визнає свою вину й погоджується з призначеним йому покаранням. У ролі засуджених переважно виступали другорядні, а то й зовсім рядові учасники масштабних корупційних оборудок, за яких, грубо кажучи, нікому заступитися, та й запропоноване їм покарання у вигляді штрафу чи умовного позбавлення волі не така вже й велика втрата, порівняно з ризиками непередбачуваного фіналу, що може вийти за наслідками повноцінного судового розгляду. Для НАБУ це доволі зручний спосіб досягти хоча й скромного, але все ж позитивного результату. Проте вже є прецеденти, коли суди відмовляють прокурорам САП навіть у такій дрібничці, як затвердження угоди про визнання винуватості, при чому з надуманих причин, про що свідчить справа про фінансові махінації на Южно-Українській атомній електростанції. Втім детективи бюро самі заслужили таке зневажливе ставлення до себе з боку Феміди, оскільки, як свідчать факти, вони займаються не стільки переслідуванням хабарників і казнокрадів, скільки виконанням замовлень можновладців по усуненню конкурентів.

Корупція в атомній енергетиці

У галузі атомної енергетики силами НАБУ нині розслідується два резонансних кримінальних провадження. Перше з них пов’язане з Державним підприємством «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» і в засобах масової інформації умовно називається справою Мартиненка, оскільки головним з одинадцяти підозрюваних там є колишній народний депутат України від партії «Народний фронт» і колишній голова парламентського комітету ВРУ з питань паливно-енергетичного комплексу Микола Мартиненко. За версією слідства під його «чуйним керівництвом» була здійснена оборудка, в ході якої «Енергоатом» за поставлене електрообладнання заплатив зайвих 6,4 мільйона євро чеській фірмі «Шкода Д.С». Причому до відомого автомобілебудівного гіганта остання не має жодного відношення, оскільки належить російській корпорації «Об’єднані машинобудівні заводи». В даному провадженні вироків ще немає, та й узагалі, судячи з усього, його судові перспективи залежатимуть не від якості доказової бази, а від результатів політичних домовленостей між найбільшими фракціями Верховної Ради — «Блоком Петра Порошенка» і «Народним фронтом».

Друга ж справа пов’язана з Южно-Українською АЕС, яка має статус відокремленого підрозділу вже згадуваного ДП «НАЕК «Енергоатом». Тут, на думку детективів НАБУ і прокурорів САП, також під приводом закупівель за державні кошти було викрадено дещо меншу суму — 28 мільйонів гривень. В цьому провадженні півтора десятка підозрюваних, трьом з яких уже ухвалено об- винувальні вироки, що набрали законної сили, тож розповідати про цю історію можна спираючись не лише на скупі повідомлення прес-служб або плітки, що зазвичай іменуються журналістськими розслідуваннями.

Гроші «губилися» в нетрях фірм-прокладок

Схема ж розкрадань була такою. Споконвіку Харківський електрощитовий завод виробляв і поставляв для атомних електростанцій, в тому числі й для Южно-Української, своє обладнання, не маючи потреби в жодних посередниках. Але після повалення радянської влади керівникам обох гігантів індустрії стало зрозуміло, що для масштабних розтрат державного майна без них ніяк не обійтися. Тому завод став плодити дилерів у формі товариств з обмеженою відповідальністю чи приватних акціонерних товариств, яких наділяв правом (для реалізації продукції заводу) представляти її на різноманітних тендерних торгах, аукціонах та інших заходах. Таким чином створювався ефект масовості, коли, начебто, в конкурсі задіяно багато учасників, але насправді він один. Зі свого боку ЮУАЕС, зокрема її управління виробничо-технічної комплектації та відділу маркетингу й оформлення брокерських процедур, робили все, аби на конкурс потрапили лише «правильні» учасники, а всі інші відсіювалися під різними, в тому числі й надуманими, приводами, як то невідповідність документації умовам тендерних торгів.

Так, у квітні 2012 року на організованому АЗС тендері змагалися дві фірми-прокладки — ПрАТ «Уніс-Центр» і ТОВ «Арстрейд», у кожної з яких був укладений договір про надання дилерських послуг із заводом-виробником. Виграло «Арстрейд», яке за 12 мільйонів гривень продало ЮУАЕС комплекс низьковольтної апаратури у вигляді загальноблокового щита постійного струму виробництва Харківського електрощитового заводу, який насправді коштував лише 2 мільйони гривень. Решту 10 мільйонів поділили між собою організатори оборудки, але для цього ТОВ «Астрейд», на рахунок якого були переказані державні кошти, «прогнав» їх через низку фіктивних фірм, які укладали між собою фіктивні договори про купівлю-продаж продуктів харчування і будівельних матеріалів, аж поки в кінці ланцюга їх не знімали з рахунку готівкою професійні конвертатори, які надавали свої послуги за три відсотки від конвертованої суми. Наступного разу конкурс на закупівлю аналогічного обладнання виграло ПрАТ «Уніс-Центр» і в цьому випадку «навар» становив уже 18 мільйонів гривень.

Тепер про організаторів оборудки. Найбільш колоритною персоною серед них є, звичайно, Віссаріон Володимирович Кім, який у 2007—2012 роках був генеральним директором Южно-Української АЕС, а з серпня 2012 по червень 2013 рр. навіть встиг покерувати й головною структурою — «Енергоатомом». Вперше йому було пред’явлено звинувачення в розтратах державного майна ще в 2009 році, коли головою СБУ був Валентин Наливайченко, але справа тоді закінчилася нічим. Вдруге його було притягнуто до кримінальної відповідальності у 2013 р., коли міністром внутрішніх справ був Віталій Захарченко — саме тоді Кіму було обрано запобіжний захід у вигляді застави в сумі 320 тисяч грн й відсторонено від посади. Кримінальне провадження за фатом розтрати згаданих 28 мільйонів гривень було відкрите 25 жовтня 2013 р. слідчим управлінням УМВС України в Миколаївській області, на території якої знаходиться АЕС, але протягом трьох років — як при Януковичі, так і після нього, розслідування велося як мокре горить: очевидно очільникам як старої, так і нової влади вигідно було тримати Кіма в підвішеному стані. Так зручніше його «доїти».

Суд відмовив у затвердженні угоди

Справа зрушила з мертвої точки лише після того, як матеріали кримінального провадження у 2016 р. були передані з міліції до НАБУ. Логіка підказує: якби детективи ставили собі за мету покарати учасників схеми, їм слід було в першу чергу брати на мушку Кіма. Якщо й був у цій оборудці мозковий центр, то він перебував у його черепній коробці, тож саме знешкодження організатора паралізувало би волю до опору в другорядних махінаторів. Але, на жаль, співробітники НАБУ мали якісь інші цілі, а тому почали з дрібних виконавців — клерків і конвертаторів. Перші затримання почалися в лютому 2017 р., а в квітні—червні того ж року було ухвалено перші три обвинувальні вироки: один із конвертаторів за співучасть у привласненні державних коштів (ст. 27, ст. 191 Кримінального кодексу України) був засуджений до 5 років умовного позбавлення волі, двоє інших за фіктивне підприємництво (ст. 205 ККУ) отримали штраф по 51 тисячі грн кожен. Трохи пізніше, теж за співучасть у розкраданні, було ухвалено вирок жінці — фінансовому директору Харківського електрощитового заводу, яка теж була засуджена до 5 років умовного позбавлення волі й без позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю.

І лише після цього почалося переслідування більш вагомих учасників: у серпні 2017 р. був затриманий син Віссаріона Кіма — Артем, який, за версією слідства, забезпечував проведення оборудки в частині організації необхідних для схеми фіктивних комерційних структур. Даний епізод запам’ятався любителям світської хроніки тим, що судове засідання, де йому обрали запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту, відвідала його подруга — зірка шоу-бізнесу Даша Астаф’єва. І аж у січні цього року було пред’явлене звинувачення самому Віссаріону Кіму, якому суд обрав запобіжний захід у вигляді тримання під вартою з можливістю вийти під заставу в сумі 1,76 млн грн. Як зазначали ЗМІ, до цього часу він уже встиг переписати на родичів усе майно, яке потенційно за вироком суду могло бути конфісковане.

А один із найцікавіших епізодів даної справи полягає в тому, що 31 січня Шевченківський районний суд Києва в особі судді Олени Мєлєшак відмовився затвердити угоду про визнання винуватості, укладену між прокурором САП Сергієм Козачиною й одним з учасників справи ЮУАЕС Дмитром Лисенком. А колегія Апеляційного суду м. Києва своєю ухвалою від 28 березня залишила дане рішення без змін. За версією слідства цей чоловік був близьким другом Артема Кіма і за його дорученням підшукував фіктивні комерційні структури, які б надавали послуги в конвертації викрадених у держави коштів.

Будучи притягнутим до кримінальної відповідальності, Лисенко визнав свою вину у співучасті в розкраданнях і підписав відповідну угоду. Але пані Мєлєшак вирішила, що затвердження даної угоди порушить права третіх осіб, згаданих в обвинувальному акті, в тексті якого викладена докладна розповідь про функціонування даної схеми і роль кожного з її учасників. На її думку, це порушує принцип презумпції невинуватості: раз, мовляв, в обвинувальному акті люди, які ще не засуджені, фактично названі організаторами і учасниками вчинення злочинів, значить, їм треба надати можливість висловити свою точку зору з цього приводу, наприклад, заперечити свою участь або співучасть. А раз так, то розгляд справи треба здійснювати у звичному загальному порядку з допитом свідків і обвинувачуваних у залі судового засідання.

Із суто технічної точки зору така форма розгляду може затягнути процес на кілька місяців а то й років, оскільки через неявку його учасників засідання будуть раз за разом переноситися і свій результат у вигляді обвинувального вироку НАБУ одержить дуже не скоро. Прокурор намагався заперечувати, вказуючи, що вирок, ухвалений на підставі угоди про визнання винуватості, не має преюдиціального значення для кримінальних проваджень щодо інших осіб. Тобто факти, викладені в мотивувальній частині вироку по цій справі, не можуть розглядатися як незаперечні докази при розгляді інших справ, та й узагалі у вітчизняному судочинстві жоден доказ не має наперед встановленої сили. Однак усе марно — суд вирішив у затвердженні угоди відмовити, а обвинувальний акт разом з усіма матеріалами повернути прокурору.

Джерело: Юридичний вісник України

Поділитися

Твітнути