В Україні
Корифей української правничої науки
Одинадцятого лютого своє 90-річчя відсвяткував доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України Борис Григорович РОЗОВСЬКИЙ, який є однією з найяскравіших постатей у сучасній вітчизняній юридичній науці. Надзвичайний дослідницький талант і людські якості, серед яких передусім слід відзначити небайдужість до найактуальніших і найгостріших питань правознавства, державного будівництва, а також удосконалення законодавства та реформування правоохоронних органів, викликав і викликає й сьогодні повагу до нього, захоплення його вчинками та ідеями у величезної кількості колег — представників уже багатьох поколінь дослідників права і служителів закону.
Читайте також: «Презумпція винуватості», або Концепція розвитку юридичної освіти очима професійної правничої спільноти
Традиційно вважається, що мудрість є надбанням років і багатого життєвого досвіду. У цьому плані Борис Григорович Розовський без сумніву є мудрецем. Утім, цей досвід не зруйнував юнацького запалу, скоріше навпаки: пристрасть до пізнання палає в його душі все яскравіше, визначаючи цим і постать його як вченого та як людини.
Яскравий стиль і щирість висловлювань, активна громадянська позиція й такий незвичний на сьогодні науковий альтруїзм зробив Б. Г. Розовського справжньою легендою вітчизняної юридичної науки, зразком наслідування для численних його учнів і послідовників.
Уже самі назви його творів неодмінно викликають зацікавленість та бажання познайомитися з ними. Ось, наприклад, монографія 2017 року із назвою: «Король живий. Але потребує лікування», це про господарське право й розвиток економіки (підзаголовок «Від епопеї з Господарським кодексом до перспектив права»). Або стаття також про проблеми господарського права, які висвітлюються з точністю руху хірургічного скальпеля (2005 рік): «Бугі-вугі на кладовищі, або Марш Мендельсона на весіллі». Чи, скажімо, то монографія (2004 рік) майже на 40 друкованих аркушах: «Ненаукові нотатки щодо деяких наукових проблем кримінального процесу», де незважаючи на назву, маємо постановку і, звісно, науковий аналіз гострих проблем в указаній галузі, і поставлених також у гострій формі: можна сказати і так, що академічні проблеми сформульовано не в академічний спосіб. Або ось така стаття (2001 рік): «Корупції в Україні, на жаль, немає», а йдеться, звісно, про дослідження цього дуже складного явища й робиться висновок, який потім розвивається в інших працях на цю тему — особливістю корупції в Україні є її юридичне оформлення, звідси й назва, що виглядає парадоксально, але насправді є цілком логічною в саме юридичному сенсі.
Читайте також: Реформування правничої освіти: Щире прагнення покращити рівень підготовки юристів чи реалізація методів недоброчесної конкуренції?
Полемічність текстів і продуктивну парадоксальність ідей, які ним висуваються, можна вважати поверненням до виразності та яскравості стилю класичних представників правової думки, що сягає аж блискучих зразків Цицерона, а за широтою кола інтересів й універсальністю постановки питань для вирішення нагальних проблем нашого життя не буде перебільшенням порівняти професора Розовського з діячами доби Відродження. Коло його наукових інтересів і плідних досліджень є надзвичайно широким: правознавство, економіка, екологія, інформатика, педагогіка, окремі розділи чи то частини технічних наук. У правознавстві це не тільки досягнення в галузевих юридичних науках, як то господарське, екологічне право, кримінальне право і процес, криміналіс – тика, а також кримінологія, теорія і філософія права. І всюди вчений є майстром несподіваних запитань і непередбачуваних та водночас обґрунтованих відповідей. Він завжди є відкритим новому й нетривіальному, насамперед у пошуках того, що є правом. Це мов би про нього один з афоризмів С. Єжи Лєца: «Не знаю, хто правомочний, — я правожерливий!»
Борис Григорович народився в 1932 році в Харкові, втім після війни сім’я переїжджає на Закарпаття, де він блискуче закінчує Ужгородську середню школу № 3, про що й до сьогодні свідчить стела з іменами її найкращих учнів за всі роки існування.
Читайте також: Електронне суспільство знань: досвід інноваційного розвитку та правнича стратегія відомого освітнього закладу з Рівненщини
Вступивши до Харківського юридичного інституту, він у 1953 році отримує вищу юридичну освіту — також із найкращими показниками. З цього часу почалася і його робота в прокуратурі. Водночас, починаючи з 1963 року, коли з’явилася перша наукова публікація за авторством Б. Г. Розовського, практична робота була нерозривно пов’язаною з роботою дослідницькою. Це сприяло тому, що молодий працівник залучався до розслідування найбільш резонансних та складних злочинів. Ефективність здійснюваних заходів та неординарний хист приймати нестандартні рішення високо оцінювалися, що сприяло, зокрема, достроковому присвоєнню звання полковника — наймолодшого на той час у прокуратурі СРСР.
Формальні кроки підвищення Б. Г. Розовським наукової та в цілому правничо ї компетенції виглядають так: кандидат юридичних наук (1968 р.), старший науковий співробітник (1975 р.), доктор юридичних наук (1985 р.), і якість саме наукової роботи було визнано присудженням Премії АН УРСР імені Д. З. Мануїльського (1991 р.). Звання професора Б. Г. Розовський отримує в 1997 році. На той час він доволі довго працює в Науково-дослідному інституті економіки і права Академії наук України, де здійснює низку досліджень з вирішення екологічних проблем у промисловості Донбасу і в цілому України.
Але найбільш яскраво науково-дослідницький та організаційний таланти шановного ювіляра розкрилися в період його роботи в Луганському державному університеті внутрішніх справ, куди його запросив сам засновник цього юридичного закладу вищої освіти, чиє ім’я й носить цей заклад нині — професор, член-кореспондент Національної академії правових наук України, генерал-полковник міліції Едуард Олексійович Дідоренко. Проректор з наукової роботи Б. Г. Розовський очолив цей напрямок, зосередивши увагу на підготовці молодих науковців, здійснюючи таким чином і формування наукових шкіл. У результаті ЛДУВС імені Е. О. Дідоренка стає форпостом юридичної науки на крайньому сході нашої країни, оскільки за час роботи проректора Розовського було підготовлено майже 60 кандидатів й 11 докторів наук, у тому числі й за його участі як керівника, консультанта та опонента. Було налагоджено постійне співробітництво з провідними центрами юридичної науки в Україні: Національним юридичним університетом імені Ярослава Мудрого (його alma mater) — Харків, Інститутом держави і права НАН України імені В. М. Корецького (його наукова alma mater, де він отримував наукові ступені) — Київ, Інститутом економіко-правових досліджень НАН України (де було оформлено і реалізовано багато його ідей та результатів досліджень) — Донецьк. І в усіх цих установах декілька десятиліть він був членом спеціалізованих наукових рад із захисту дисертацій на здобуття ступеня доктора та кандидата юридичних та економічних наук.
Таким чином, під керівництвом та за організаційної підтримки Б. Г. Розовського було сформовано високопрофесійний науково-педагогічний склад університету, який нині здійснює підготовку фахівців для підрозділів Національної поліції України, а також для інших правоохоронних органів і органів юстиції. Підготовлені Борисом Григоровичем фахівці забезпечують слідування та служіння закону на всіх рівнях та етапах: від поліцейських, нотаріусів чи детективів до прокурорів і суддів Верховного Суду України.
Навіть будучи вже на пенсії Б. Г. Розовський продовжував активно займатися вдосконаленням нормативно-правового, організаційно-тактичного та інформаційно-технічного забезпечення правоохоронної діяльності, що багаторазово відзначалося як на рівні МВС України, так і на обласному рівні. Так, він тривалий час обіймав посаду помічника начальника ГУМВС України в Луганській області. Професор Розовський має стосунок і до вирішення проблем забезпечення інформаційної безпеки, питання, про актуальність якого говорити є зайвим. Надзвичайна наукова активність Б. Г. Розовского та його значний досвід часто ставали в нагоді керівництву МВС, про що свідчать спільні наукові праці та інформаційно-технічні розробки, що й сьогодні використовуються в підрозділах НП України.
За сумлінну працю та видатні досягнення Борис Григорович Розовський був неодноразово нагороджений державними відзнаками: медаль «Ветеран праці — за багаторічну сумлінну працю» (1985 р.), орден «За заслуги» III ступеня (1993 р.), почесне звання заслужений юрист України (1993 р.), грамота Президента України (2000 р.), медаль «10 років незалежності України» (2001 р.), Премія МВС України «За розвиток науки, техніки та освіти» І, II ступеня (обидві 2002 р.), відзнака МВС України «Кращий працівник МВС України» (2004 р.), відзнака МВС України «Почесний знак МВС України» (2005 р.), грамота Верховної Ради «За заслуги перед Українським народом» (2008 р.), Почесна грамота Кабінету Міністрів України (2009 р.), та інші, включаючи й відзнаки обласного рівня.
І сьогодні Борис Григорович Розовський, автор понад 300 наукових праць, не полишає свого місця в строю — науковому і науково-педагогічному. Він є постійним та незмінним членом Редакційної колегії «Вісника Луганського державного університету імені Е. О. Дідоренка», і при цьому — найактивнішим його автором. Кожний виступ Бориса Григоровича на сторінках цього часопису, як і багатьох інших вітчизняних юридичних видань, не залишають байдужими читачів — колег-науковців, докторантів, аспірантів і ад’юнктів, студентів та курсантів. Професор Розовський продовжує робити внесок у розвиток університету внутрішніх справ і в живому спілкуванні з молодими вченими та майбутніми юристами й правоохоронцями. Вони, в свою чергу, віддячують йому величезною повагою та щирою любов’ю, як до Людини і як до Вченого.
Тож увесь колектив Луганського державного університету внутрішніх справ імені Е. О. Дідоренка бажає Борису Григоровичу Розовському здоров’я, благополуччя і ще багато-багато років життя та плідної праці.
Підготував Максим БОНДАР,
спеціально для ЮВУ
Джерело: Юридичний вісник України
