В Україні
Деколонізація по-українськи: короткий аналіз нового законопроекту
Тетяна ХУТОР, керівник незалежного аналітичного ценрт «Інститут законодавчих ідей»
На сьогодні 92% українців підтримують ідею перейменування вулиць, назви яких пов’язані з росією та росіянами, на честь героїв, які нині захищають Україну. У той час, як росія знищує наші міста і вбиває українців, ми продовжуємо крокувати вулицями Пітерською і Московською, тим же Московським провулком у Києві, ховаємося від обстрілів на вулиці Маломосковській у Харкові. У Маріуполі, який практично стертий з лиця землі російською ордою, є, знову ж таки, вулиці Московська, Невська, Кронштадська, Нарвська, Мурманська, Брянська, Орловська, Курська і ще купа подібних. Хоча правильніше сказати були.
Читайте також: Верховна Рада дерадянізувала українське законодавство
На 8-й рік війни, яка перейшла в нинішню активну фазу, це схоже на оксюморон. Але це не художній прийом, а сувора реальність — наслідок 70-річного радянського минулого і століть російських імперських наративів. Утім, на сьогодні картина інша — 92% українців, як зазначалося вище, підтримують ідею перейменування вулиць, назви яких пов’язані з росією та росіянами.
Як проводили декомунізацію
Ще в 2015-му Верховна Рада ухвалила Закон «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів в Україні та заборону пропаганди їхньої символіки». Після цього в Україні було перейменовано понад 990 населених пунктів та 26 районів, майже 52 тисячі інших топонімів, 75 закладів освіти, 33 залізничні об’єкти, 2 морські порти, демонтовано близько 2,5 тисяч пам’ятників і пам’ятних знаків, які містили пропаганду тоталітарного режиму. Найбільше таких перейменувань було здійснено на території Вінницької, Донецької, Харківської та Дніпропетровської областей, адже тоталітарно комуністична топонімія умисно локалізувалася в тих регіонах України, де найдужче лютували колективізація, репресії, голодомор.
Разом із тим, у наших містах, селах і селищах продовжує залишатися чимало рудиментів радянського та імперського минулого. Так, на карті лише Києва все ще залишається щонайменше 90 вулиць, провулків і площ з «російським» наповненням назв — згадана Московська в центрі, Пітерська, Білгородська та Брянська на Солом’янській, Червоноткацька, а також Маркса біля Жулян та Енгельса на Харківському. І десятки подібних.
Навіть пам’ятник Києва та Москви, встановлений у 2001 році в Голосіївському районі упродовж семи років російсько-української війни зносити теж не поспішали нібито «через відсутність визначеного порядку демонтажу» аж до кінця минулого року.
Наразі триває й демонтаж скульптурної групи під аркою дружби народів.
Отже, після нападу росії 24 лютого українські громади почали новий етап дерусифікації. Так, наприклад, у березні міська рада Ніжина ухвалила рішення вулицю Московську перейменувати на честь земляка, ветерана АТО Станіслава Прощенка, який загинув в бою з російськими окупантами.
Деколонізація: як планується її проводити?
Але, як ми бачимо, декомунізації замало. Адже Росія не одне століття вважала Україну нічим іншим, аніж своєю колонією, усіляко підкреслюючи це і в політичних, і юридичних, і соціально-культурних проявах. При цьому головне її завдання полягало в тому, аби змусити всіх, і, в першу чергу, нас самих повірити в російську велич та нашу меншовартість. Тому наступним кроком після декомунізації має стати деколонізація.
Свого часу 50 народних депутатів зареєстрували законопроект № 7253 щодо заборони використання в населених пунктах України географічних назв та символіки держави та діячів держави, яка веде війну проти України. Інститут законодавчих ідей проаналізував нову ініціативу.
Як ми з’ясували, документ цей розроблявся ще задовго до нападу росії, проте під час останніх доопрацювань зазнав деяких змін. Проект закону спрямований на деколонізацію топоніміки та впорядкування використання в населених пунктах України географічних назв та символіки росії.
Ним доповнюється стаття 5 Закону «Про географічні назви», згідно з якою забороняється присвоювати географічним об’єктам назви, що звеличують, увіковічують, пропагують або символізують: державу-окупанта; її визначні, пам’ятні, історичні та культурні місця, міста, дати, події; її діячів, які здійснювали військову агресію проти України та інших суверенних країн чи діячів, які здійснювали державну тоталітарну політику та практику, пов’язану з переслідуванням опозиції (опозиційних діячів), дисидентів та інших осіб за критику тоталітарного радянського та тоталітарного російського режиму, зокрема й громадян України, які мешкають на тимчасово окупованих територіях України або тимчасово перебували на території держави-окупанта та стали жертвами переслідування з боку російських репресивних органів.
Як переконані автори законопроекту, його ухвалення забезпечить зменшення впливу Російської Федерації на внутрішню політику нашої держави та світогляд громадян, а також прискорить дерадянізацію й дерусифікацію країни. Але є одне «але», документом вводиться лише заборона на використання в населених пунктах України географічних назв та символіки рф, проте не передбачається підстава для перейменування в разі наявності «ворожої» назви. Тому логічним було б доповнити статтю 5 Закону «Про географічні назви» положенням, в якій варто було б визначити необхідність приведення назви географічного об’єкта до вимог цього закону.
Деколонізація — це вкрай важливий процес позбавлення від тоталітарного минулого та уникнення спекуляцій на тему історії та культури. Адже кожна вулиця чи маленьке село, назване на честь, наприклад, російського полководця, продовжує працювати на руку ворогу, нехай і в соціокультурному контексті. Ми зараз повинні зробити усе від нас залежне, аби російські загарбники ніколи більше не з’являлися ані в наших населених пунктах, ані в їх назвах.
Джерело: Юридичний вісник України
