Законодавство
У разі зміни місця проживання особа не підлягає зняттю з квартирного обліку
Другий сенат Конституційного Суду України ухвалив Рішення № 5-р(ІІ)/2022, яким визнав таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), пункту 2 частини другої статті 40 Житлового кодексу України, згідно з яким знімають з обліку громадян, які потребують поліпшення житлових умов у випадку «виїзду на постійне місце проживання до іншого населеного пункту».
Суд дійшов висновку, що гарантоване статтею 47 Конституції України право на житло випливає з права кожного на достатній життєвий рівень (стаття 48 Основного Закону України), оскільки житлом можуть бути визнані лише такі умови для проживання людини, які забезпечують для неї можливість перебувати в безпеці, спокої та гідності.
Реалізація права на житло має ключове значення не лише для реалізації інших економічних та соціальних прав людини, а й для ефективного здійснення кожним прав і свобод особистого й політичного характеру.
Суд наголосив на особливо тісному зв’язкові, що існує між гарантованими Конституцією України правом на житло, з одного боку, і свободою пересування й вільного вибору місця проживання, з другого боку. Європейський суд з прав людини також неодноразово вказував на значенні свободи пересування і вибору місця проживання для демократичного суспільства у взаємозв’язку з іншими людськими правами. Особа, здійснюючи конституційні права і свободи, може мати кілька місць проживання, зокрема водночас у кількох населених пунктах, і це не може призводити до перешкоджання ефективній реалізації інших конституційних прав.
Читайте також: Цивільна відповідальність за неналежне виконання кредитних зобов’язань не обмежує права на отримання процентів
Суд звернув увагу на те, що крім Кодексу, законодавець урегулював питання реалізації конституційного права на житло громадянами, які потребують соціального захисту, Законом України «Про житловий фонд соціального призначення», яким, зокрема визначено житловий фонд соціального призначення, а також запроваджено соціальний квартирний облік громадян України, які користуються правом на соціальне житло й перебувають у черзі на його отримання.
Водночас, установивши, що однією з підстав для зняття громадянина з обліку тих, хто потребує поліпшення житлових умов, є його виїзд на постійне місце проживання до іншого населеного пункту, законодавець обумовив наявність зв’язку між реалізацією права на житло в населеному пункті, у якому він перебував на обліку, та дотриманням критерію «постійне місце проживання», а також запровадив різне правове регулювання щодо двох категорій осіб: тих із них, які виїхали на інше постійне місце проживання з населеного пункту, у якому вони перебували на обліку таких, хто потребує поліпшення житлових умов, і тих, які не змінювали місця постійного проживання. Відмінність, яка виражається в покладені обмежень на осіб першої категорії, не може бути визнана об’єктивно виправданою, а відтак, є дискримінаційною.
Ураховуючи наведене, Суд дійшов висновку про те, що законодавець у пункті 2 частини другої статті 40 Кодексу допустив порушення конституційної заборони щодо привілеїв чи обмежень, установлених у частині другій статті 24 Основного Закону України, що також не узгоджується з частиною першою статті 33 Конституції України.
Припис Кодексу, визнаний неконституційним, втрачає чинність з дня ухвалення Судом цього Рішення.
