В Україні
Чи потрібно Україні стільки чиновників?
Тетяна АНДРІАНОВА,
СЕО «Октава Капітал»,
член правління Асоціації
професіоналів корпоративної
безпеки України
Оптимізація державної служби є одним із нагальних кроків для реанімації української економіки.
Операція з порятунку економіки України в період війни має бути рішучою, безкомпромісною та швидкою. Такі оперативні втручання є непростими й стануть неприємними для багатьох. Але таким є наше сьогодення. Війна знекровлює економіку, здійснює шалений тиск на механізми, які рухають країну вперед, виснажує людські, природні, матеріальні ресурси. Та якщо, скажімо, залізниця сьогодні є одним з ключових стратегічних об’єктів для перемоги у війні, то економіка країни – ключовим стратегічним фактором для порятунку держави після перемоги.
Читайте також: Чиновників не випустять за кордон у період воєнного стану
Головним індикатором стану економіки є її внутрішній валовий продукт. За оцінками Кабінету Міністрів України, у 2022 році ВВП України може впасти на 30—50%. Лише за перші 1,5 місяця, війна завдала шкоди економіці країни на понад 500 млрд доларів, а в довгостроковій перспективі ця цифра може зрости до 1 трлн доларів. Такі цифри підтверджує й S&P – за їхніми оцінками ВВП України скоротиться на 45,7%.
Але є й хороша новина: українська економіка відновлюватиметься швидше за російську, й повернеться на довоєнний рівень за п’ять років.
На тлі прогнозу падіння ВВП, сюжет оскароносного фільму «Врятувати рядового Райана» може стати для економіки України легкою прогулянкою. Аби вижити у цьому воєнному сьогоденні, кожен бізнес вдається до безпрецедентних кроків: запроваджує антикризові програми зі скороченням усіх витрат, переглядає функціонал кожного співробітника і, на жаль, скорочує персонал. Це вимушений захід для того, щоб залишитися «на плаву». Сьогодні вітчизняна економіка виживає завдяки бізнесу, який попри ці шалені виклики і тиск вчасно сплачує податки та збори, наповнює бюджет країни. За рахунок цих податків приватного сектору «годується» й забезпечує свою життєдіяльність увесь державницький апарат.
Водночас коли бізнес ледь-ледь виживає, максимально затягнувши пояси, держапарат не поспішає оптимізуватися. Чи має право держава залишатися осторонь цих тотальних тенденцій? Аж ніяк. Навпаки, вона має очолити цей процес, показати приклад. Держава має переоцінити та скоротити кількість клерків, які функціонують завдяки стабільній сплаті податків бізнесом.
Статистика, як відомо, річ невблаганна. Тож обґрунтуємо необхідність скорочення та оптимізації державного апарату цифрами. Ми доведемо, що такий шлях є необхідним для порятунку економіки України.
Європа – не приклад
За Світовим індикатором бюрократії (WWBI), дані для якого збираються та аналізуються «Лабораторією бюрократії» Всесвітнього банку, станом на 2019 рік, 42% зі всіх працюючих в Україні були задіяні в публічному секторі (більше лише в Молдові – 47% та в країніагресорі – 48%). Із цих 42 відсотків – 16% є державними службовцями, що складає 6,72% від загальної кількості працюючих. Схожою є ситуація у Фінляндії – там працює 16% держслужбовців, щоправда в публічному секторі задіяно 31%. За даними Eurostat, у північних країнах Європи частка державного сектору серед працюючих є вищою за середньоєвропейські показники. Та найбільше чиновників у Китаї – 7 млн держслужбовців на 1 млрд 433 млн осіб; в США понад 2 млн чиновників на майже 330 млн громадян; у Німеччині майже 508 тис. держслужбовців надають послуги понад 83 млн осіб; у Великій Британії працює 431 тис. держслужбовців, які обслуговують понад 67 млн жителів.
В Україні приблизно 36 млн населення обслуговує 171 469 державних службовців (дані станом на кінець 2021 року). Виходить, що один держслужбовець надає послуги приблизно 215 українцям. Ці наші показники є середньостатистичними для Європи. Але є низка причин, чому не варто орієнтуватися на Європу принаймні в цьому питанні. По-перше, в Україні три місяці триває повномасштабна війна; країну, за даними ООН, покинуло понад 6 млн громадян; частина території є окупованою, тож навантаження на державну службу очевидно знизилося.
По-друге, останніми роками суттєво поліпшився рівень цифровізації процесу надання адміністративних та інших послуг, що також вивільняє час державників. По-третє, чиновницька ментальність ще досі «пахне нафталіном». Якби можна було порівнювати КPI працівника приватного сектору і державного службовця, то перший обійшов би другого зі значною перевагою.
Апробація покаже
Центральним органом виконавчої влади, який забезпечує формування та реалізує держполітику у сфері державної служби, здійснює функціональне управління державною службою є Національне агентство України з питань державної служби (НАДС), на яку має лягти вся вага відповідальності за скорочення та оптимізацію державного апарату. Наприкінці квітня цього року в одному з інтерв’ю голова НАДС Наталія Алюшина озвучила основний пріоритет агентства на сьогодні – скоротити видатки на утримання держапарату, але при цьому зберегти його дієвість. Із цією метою в НАДС розробили методологію, що дозволить будь-якому органу публічної влади здійснити функціональний аудит своєї діяльності та виокремити пріоритетні напрями.
За логікою розробників така методологія дозволить усім органам влади відмовитися від зайвих функцій, а відтак і витрат, та сконцентруватися на наданні лише найнеобхідніших послуг. Тобто держоргани зможуть самі визначати кількість персоналу, їхні функціональні обов’язки: десь персонал і функції можуть бути скорочені, а десь – додані. Наразі ця методологія апробується самою НАДС, а лише після успішної реалізації буде запропонована іншим органам для застосування.
Та поки держагентство пише й апробовує методи, ситуація з апаратом заходить у глухий кут. Сама ж очільниця НАДС в одному із коментарів розповіла про випадок, що трапився в одному з центральних органів виконавчої влади, штатна чисельність якого складає 73 особи. Фактично там працювало 29 службовців, із них у Києві перебували та долучалися до роботи у воєнний час лише 12 працівників. Чи є потреба утримувати за державний кошт такий орган влади, який міг би стати окремою структурною одиницею при профільному міністерстві та обійтися від сили двома кабінетами замість окремої будівлі? Відповідь тут є очевидною.
Війна змусила покинути свої домівки мільйони українців. Свого часу уряд установив, що під час дії воєнного стану для працівників державної служби може запроваджуватися дистанційна робота, але перебувати вони мають на території України. Інакше – керівник може застосовувати дисциплінарне стягнення, зокрема звільнення з посади. Успішно проінгорувавши таку заборону, майже 9,5 тисячі державних службовців тимчасово виїхали за межі України, що складає 5,7% від загальної кількості держслужбовців. Як вони обходять заборону Кабміну? Беруть відпустки за свій рахунок.
Дійсно, право на збереження свого життя та здоров’я, як і здоров’я та своїх дітей має поважатися всіма. Але заступаючи на державну службу, кожна особа складає присягу, де йдеться про усвідомлення високої відповідальності та про вірне служіння Українському народові. Як бути з цим моральним аспектом?
А, може, стільки не треба?
Проаналізуймо також інформацію про кількісний склад державних службовців в органах державної влади за 4 квартал 2021 року. Фактична кількість працюючих державних службовців станом на кінець 2021 року становила 171 469 осіб, а кількість посад за штатним розписом — 204 869. Тобто на кінець минулого року в Україні було майже 30 тис. вакансій державних службовців.
Зараз цифри дещо інші. Станом на 1 травня 2022 року фактична кількість працюючих держслужбовців становить 168 176 осіб. А скільки з них реально виконує свої посадові обов’язки?
Через війну осяг роботи державних службовців зменшився. Тож зараз чудова нагода переглянути штатний розпис та перерозподілити обов’язки, обійтися меншою кількістю людей для виконання ширшого функціоналу. У період воєнного стану як приватний, так і державний сектори – мають бути максимально ефективними, продуктивними та відкритими. Отже, оптимізація державного апарату має стати одним із вимушених кроків задля збереження коштів державного бюджету з подальшим перерозподілом збереженої суми на потреби армії чи об’єктів критичної інфраструктури — так, як це робить приватний сектор.
Зрештою, у час війни бізнес і не може підтримувати державний апарат на довоєнному рівні. А після перемоги раптом може виявитися, що державі й не потрібні ті 200 тис. службовців для виконання рутинної роботи.
Іншим кроком має стати скорочення кількості органів із повноваженнями, які часто дублюються. Україні не потрібно стільки регуляторів та фіскалів для ефективного функціонування всієї регуляторної та фіскальної системи. Тож вищому керівництву країни варто зосередитися й на такому питанні, а з економічним підґрунтям ми вже допоможемо.
Джерело: Юридичний вісник України
