Юридична практика
Провал трубної справи. «Чорноморнафтогаз» програв позов, який міг поповнити державний бюджет
Юрій КОТНЮК, ЮВУ
Тридцятого серпня Верховний Суд ухвалив постанову, згідно резолютивної частини якої НАК «Нафтогаз України» остаточно програла справу про визнання недійсними низки укладених ще десять років тому договорів на придбання трубної продукції. За версією позивача, в ролі якого виступило стовідсотково дочірнє утворення зазначеної компанії – Державне акціонерне товариство «Чорноморнафтогаз» – у 2012 році його тодішні керівники підписали контракт на 19 мільйонів гривень із наближеними до них комерційними структурами, перерахували їм гроші, котрі в подальшому поділили з ними навпіл, а щодо труб, які так і не надійшли покупцеві, зловмисники склали підроблені документи про їх поставку, оприбуткування, використання і списання. В разі задоволення позову з фірм-постачальників, згідно положень Цивільного кодексу України, міг бути стягнутий весь незаконно отриманий ними дохід, але суди всіх трьох інстанцій вирішили, що позивач не надав переконливі докази та й взагалі його поведінка не дуже схожа на те, як має себе поводити жертва злочину.
Втратити все, окрім боргів
«Чорноморнафтогаз» відомий тим, що до 2014 року щорічно давав країні близько двох мільярдів кубометрів природного газу, проте після окупації Криму товариство втратило майже всі активи й евакуювалося з власного офісу в Сімферополі до Києва, де його прихистила в своїй резиденції на вулиці Богдана Хмельницького материнська компанія «Нафтогаз України». В пасиві ж у нього близько п’ятисот мільйонів гривень визнаних судами боргів, що сформувалися ще до настання форс-мажорних обставин: в основній своїй масі це непогашені кредити, взяті в «Державному експортно-імпортному банку України», але певну частку заборгованості складають непокриті зобов’язання перед постачальниками різного роду товарів і послуг.
Читайте також: Пакет газових законопроектів, або Чого очікувати від парламентського розслідування?
За таких обставин «Чорноморнафтогаз» теоретично міг би оголосити себе банкрутом і порадити кредиторам переадресувати претензії країні-агресору, яка привласнила все його рухоме й нерухоме майно, але в уряді вирішили, що цей варіант не годиться, оскільки зазначене товариство виступає в ролі позивача в двох міжнародних судових процесах, ініційованих Україною з метою стягнення збитків з Росії, а тому потрібне державі «живим і здоровим». Разом із тим, у Нафтогазі взялися перевірити, чи є справедливими всі пред’явлені кредиторами вимоги, й у судовому порядку відкараскатися від тих із них, які були сформовані з метою злочинного заволодіння грошима «Чорноморнафтогазу», щоправда, зробили це надто пізно.
Згадали старий борг
Із тексту оприлюднених судових матеріалів нам відомо, що в першу чергу «під ніж» потрапили вимоги кредиторів, пов’язані з історією придбання в 2012 році трубної продукції. Тоді «Чорноморнафтогаз» оголосив про намір придбати 486 тонн обсадних труб на суму не більше ніж 18,74 мільйона гривень, але в ході проведення конкурсних торгів чомусь вирішив розділити майбутню покупку на два однакові лоти по 243 тонни й 9,37 млн грн у кожному. Це вже мало насторожити, адже загальновідомо, що чим більша партія товару, тим більша ймовірність придбати її дешевше в розрахунку на його одиницю. Перший лот виграло ТОВ «Нафтосервіс», другий – ТОВ «Інко Профіт». Із кожним із них «Чорноморнафтогаз» уклав договори купівлі-продажу, в рамках виконання яких станом на 31.12.2012 р. (якщо, звичайно, вірити наданим суду документам) перше з названих товариств поставило труби на суму 8 млн грн, за які отримало 5 мільйонів, друге – на суму 9 млн грн, з яких отримало 6 мільйонів, після чого відносини між покупцем і продавцями були поставлені на паузу тривалістю в два роки, протягом яких перший не перераховував їм недоплачені кошти, а другі не вимагали повної сплати поставленого товару.
Щодо причин цього, то можна лише гадати, проте логічно припустити, що мало місце суперництво між різними фінансово-промисловими групами, які делегували своїх представників до керівного складу корпорації «Нафтогаз України». Очевидно, якесь із конкуруючих угруповань донесло кому треба, що «Чорноморнафтогаз» купує повітря замість труб, і «той хто треба» заблокував платіж, доки йому не принесуть його долю від цієї оборудки.
Читайте також: Нафтогаз планує знову судитися з Газпромом
Ситуацію «прорвало» у 2015 році, коли обидва підприємства подали до Господарського суду Києва позови про стягнення заборгованості з «Чорноморнафтогазу» й виграли їх. Відповідно до ухвалених вердиктів, на користь ТОВ «Нафтосервіс» мало бути сплачено 6 млн грн, з них три мільйони основного боргу плюс три мільйони інфляційних втрат з трьома відсотками річних, а на користь ТОВ «Інко Профіт» – 5 млн грн, з яких три мільйони основного боргу і два мільйони «хвостів». У ході цих судових процесів поведінка «Чорноморнафтогазу» була доволі дивною: з одного боку його юристи в судових засіданнях стверджували, що товариство не отримувало труби, які, нібито, поставляли йому позивачі. З цього слідувало, що він ставив під сумнів достовірність наданих ними доказів поставки товару, зокрема актів прийому-передачі, довіреностей на одержання товару, видаткових і товарно-транспортних накладних. З іншого ж боку, відповідач не вживав жодних заходів для того, щоб довести факт підробки наданих позивачами документів і навіть не оскаржував рішень ГС Києва в суді апеляційної інстанції.
Штучний поділ предмету закупівлі
Програвши в такий спосіб 11 мільйонів гривень, «Чорноморнафтогаз» не дуже поспішав їх платити, оскільки на нього поширювався мораторій на проведення виконавчих дій з примусового стягнення коштів, але разом із тим не поспішав офіційно пред’являти офіційні претензії до двох названих вище контрагентів, яких фактично звинуватив у шахрайстві. Лише в 2019 році ним було подано позов про визнання недійсним трубного контракту з ТОВ «Нафтосервіс», а в 2021- му – з ТОВ «Інко Профіт». В обох заявах стверджувалося, що ці договори укладалися завідомо з метою заволодіння державними коштами, а відтак суперечать публічному порядку й мають бути визнані недійсними з моменту укладення з усіма наслідками, що витікають із цього відповідно до положень статті 228 Цивільного кодексу України.
Не всі аргументи позивача були переконливими з точки зору здорового глузду, але при цьому також не можна назвати бездоганними й усі пояснення суддів, яким вони обґрунтовували своє рішення відхилити ці аргументи. Так, один з пунктів претензій позивача стосувався згаданого вище штучного поділу предмету закупівлі, коли в 2012 році «Чорноморнафтогаз» замість того, щоб виставити на конкурс один лот обсягом 18,7 млн грн, розділив їх на два. Пояснення такій дивній поведінці лежало на поверхні: відповідно до статуту товариства всі правочини на суму більше 10 млн грн мали бути погоджені з акціонером в особі голови правління Нафтогазу, тож велика покупка була поділена на дві малі виключно для того, аби обійти цю вимогу, що, до речі, категорично заборонено положеннями статті 70 Закону України «Про акціонерні товариства».
За великим рахунком, ця обставина могла стати достатньою причиною для визнання договору недійсним з моменту укладення, але суддя Господарського суду Дніпропетровської області Надія Євстигнеєва, яка розглядала справу в першій інстанції, вирішила інакше. На її думку, в діях тодішнього керівництва «Чорноморнафтогазу» не було умислу на штучний поділ предмету закупівлі, й ця обставина, мовляв, підтверджується тим, що були дотримані всі процедури державної закупівлі товарів, передбачені чинним тоді профільним законом, зокрема були опубліковані оголошення про її проведення та його результат. Тож це, нібито, виключає можливість забороненого ділення, оскільки акціонеру все одно було про це відомо з відкритих джерел.
Очевидно, в уяві судді Євстигнеєвої працівники центрального офісу НАК «Нафтогаз України» тільки те й роблять, що читають до дірок журнал «Вісник державних закупівель», вишукуючи повідомлення, з яких можна здогадатися, що підпорядковані компанії дочірні структури штучно ділять предмет закупівлі, а керівництво НАК за результатами такого моніторингу може накласти заборону або на проведення конкурсних торгів, або на укладання контрактів, якщо ті вже проведені, або на їх виконання, якщо ті вже укладені. Втім, цілком можливо, що цій судді все бачилося зовсім інакше, але з її висновком погодилися судді апеляційного, а головне – Касаційного господарського суду, до складу колегії якого входили Надія Губенко, Олександр Баранець та Ірина Кондратова.
«Весела» накладна
Особливістю даної справи було те, що позивач фактично оскаржував законність своїх же дій, тобто законність дій тодішнього керівництва «Чорноморнафтогазу», яке, на думку його теперішніх юристів, перебувало в змові з фірмами-постачальниками. Складність доведення своєї точки зору полягала в тому, що в нього під рукою було обмаль доказів і йому доводилося оперувати копіями тих документів, які в 2015 році надали Господарському суду Києва «Нафтосервіс» та «Інко Профіт», коли ті були не відповідачами, а, навпаки, позивачами. З них же витікало, що товар було поставлено й прийнято покупцем у повному обсязі. Можливо, ці папери були підробленими, але оригінали знаходилися на окупованій території й доступу до них, зрозуміло, не було, й марно було сподіватися, що країна-агресор надасть їх у рамках міжнародної правової допомоги чи їх дістануть розвідувальні органи в рамках проведення оперативно-розшукових заходів.
Лишалося хіба що сподіватися, що, копирсаючись у кіпах копій, пощастить знайти якісь невідповідності, котрі підтвердять підозри про нереальність господарських операцій. Як не дивно, але такі невідповідності були знайдені – низка товарно-транспортних накладних свідчила про те, що в один і той же час один і той же водій на одному й тому ж вантажному автомобілі з причепом возив труби з Дніпропетровська на склади «Чорноморнафтогазу» в Сакському районі Криму на виконання двох різних договорів купівлі-продажу, один з яких був укладений із «Нафтосервісом», а інший з «Інко Профіт». З цього можна було зробити припущення, що насправді він нічого нікуди не возив, а ці та інші документи були підробленими, проте суди вирішили, що недоліки товарно-транспортної накладної не є безумовною підставою ставити під сумнів реальність господарської операції і дійсність укладеного договору.
Проте не лише сумнівні висновки судів з двох зазначених питань були причиною відмови в задоволенні позовів – значною мірою цьому сприяла суперечлива поведінка самого позивача. «Чорноморнафтогаз», наприклад, не міг надати суду докази у вигляді обвинувальних вироків своїм корумпованим керівникам, оскільки це залежало не лише від нього, але виключно від нього залежало подати вчасно позов про визнання договорів недійсними – якщо не в 2014 році, коли змінилося керівництво, то принаймні в 2015 році, коли йому стало відомо про ці махінації з позовів двох контрагентів, й коли ще не минув трирічний термін давності. Та оскільки нічого цього зроблено не було, винуватити в поразці варто лише себе.
Джерело: Юридичний вісник України
