Думка експерта
Крапка в реформі «10-10-10»
Костянтин Швабій,
професор, експерт
Growford Institute
Проведення масштабної податкової реформи «10-10-10» в умовах війни недоцільно. А чи справді суспільство потребувало таких змін?
У більшості експертів не виникає сумнівів, що система оподаткування, яка склалася в Україні в останні 10—12 років, давно потребує якщо не радикальних змін, то суттєвого перегляду. Загальний рівень податкового навантаження, який існував в Україні до початку великої війни, не дозволяв вітчизняній економіці вийти на сталі темпи випереджаючого зростання. Тому сперечатись із тезами про те, що модель окремих податків, саму структуру системи оподаткування та адміністрування податків потрібно було переглядати, особливо немає з ким. Були різні думки з цього приводу як, що й коли робити, але консенсус щодо зменшення рівня участі держави в економіці існував майже одностайний. Усі плани порушила війна, яку розпочала рф, а тому одна справа планувати реформи у мирний час, зовсім інша – у військовий.
Читайте також: Не лише корупція Що лишається в тіні тендерів і як із цим боротися?
Як засвідчує історичний досвід, під час війни податки не зменшують, а навпаки збільшують, інколи досить суттєво – фінансування армії, що знаходиться на утриманні держави, ведення бойових дій протягом тривалого періоду часу вимагає концентрації та залучення всіх зусиль та резервів всередині країни для перемоги. Іншого шляху, на жаль, не існує. Це слід визнати як об‘єктивну реальність і поставити на цьому поки що крапку.
Слід віддати належне, що серед розробників реформи «10-10- 10» є розуміння того, що таймінг реформи обраний не найкращий, а інформаційний посил зроблений не в найліпший спосіб. Сам заступник глави ОПУ Ростислав Шурма (ініціатор змін) зазначає, що «ніхто й не каже, що вона буде запроваджуватися під час війни». При цьому лейтмотивом інтерв’ю ЗМІ проходить думка про те, що з боку суспільства та бізнесу є величезний запит на зміну податкової моделі.
До компенсаторів ми ще повернемося. Хотілося б відреагувати на тезу про запит щодо реформи від суспільства та бізнесу. Не поділяю думку про те, що саме зараз найбільший запит на це, хоча складно сперечатися з людиною, яка дійсно володіє більшим обсягом інформації, має величезну кількість зустрічей з представниками цього середовища, бізнесасоціаціями. З того, що відомо з відкритих джерел, з особистого спілкування з підприємцями на мікрорівні в повсякденному житті – найголовніший запит бізнесу полягає в тому, що підприємці, відповідальний бізнес, хочуть працювати «по-білому», а це не є тотожнім простому арифметичному зменшенню ставок податків. Так, це може тому сприяти, але точно не єдиний та найголовніший фактор у досягненні цієї мети.
Підзвітність державних установ, ефективна боротьба з корупцією, безпека, справедливе судочинство зараз є набагато важливішими. Суспільний консенсус, який склався в цій сфері між бізнесом та державою, полягав у тому, що окремі бізнесмени завжди трохи недоплачували та приховували. Зрештою, вижити в умовах недоброчесної конкуренції неможливо, а держава, в особі фіскальних органів, у всіх без винятку бачила «мінімізаторів», тероризуючи часто білий бізнес необґрунтованими перевірками, блокуванням податкових накладних тощо.
Сьогодні всі без винятку зрозуміли, до чого може призвести такий стан «поганої рівноваги». Тому найголовніший запит від бізнесу та «вікно можливостей» для обох сторін – спробувати відновити довіру, розпочати історію взаємовідносин з чистого аркуша.
Що насправді потрібно суспільству?
З приводу запиту суспільства, більша частина якого представлена найманими працівниками, то слід зазначити, що абсолютна більшість українців навіть гадки не мають про податкові реформи. Ми не США, де майже від початку заснування незалежної держави, склалася модель оподаткування, що на кожному кроці нагадує громадянам про так званий наочний ефект податків (saliencе effect of taxation), коли кожній пересічній людині у магазині, на заправці, в поданій податковій декларації нагадують про дві важливі речі — на святий конституційний обов‘язок сплачувати податки, та на те, що держава існує за рахунок сплачених (не «стягнутих») податків, а в бюджеті країни, за дотепним висловом Маргарет Тетчер, немає грошей державних, а є лише кошти платників податків.
У нас, на жаль, цієї культури, принаймні в найманих працівників, не склалося. Власне, це й не було на меті розбудови вітчизняної системи оподаткування, оскільки ні в абсолютної більшості громадян, ні в чиновників, які часто не можуть знайти жодної відмінності між своїми грошима та суспільними, такого усвідомлення не існує.
Читайте також: Податки скасовуються? Чим допоможе бізнесу та державі податкова реформа «все по 10»?
Ось у чому сьогодні точно є запит у суспільства до держави, так це на робочі місця в реальному секторі економіки, бо офісів на всіх не вистачить та й працівників бюджетної сфери вдосталь, а це також не тотожна річ зменшенню ставок. Тому тут потрібно бути точними у формулюваннях, аби стати зрозумілими для сприйняття наших ідей та концепцій.
Чого не вистачає розробникам усіх податкових новел, так це розуміння того, яка саме економіка має бути базисом для тієї системи оподаткування, що пропонується. Гадаю, не буде перебільшенням зазначити, що вітчизняна економіка протягом цього року зазнала кардинальних змін. Змінилась її галузева структура та інфраструктура, економічна та енергетична ефективність, ймовірно, зникли деякі види економічної діяльності, а деякі нові утворились.
І тут можна лише гадати, адже релевантних статистичних даних, на основі аналізу яких можна робити обґрунтовані висновки, немає. Але факт кардинальних перетворень очевидний. Саме з цієї основної причини, вважаю, що повернення до системи оподаткування довоєнного часу також є неможливим, оскільки ми не бачимо, які структурні зрушення відбулися саме в реальному секторі економіки.
Важливо бачити та розуміти всі позитивні та негативні тенденції. Ймовірно, в окремих галузях слід дійсно створити пільгові податкові умови з урахуванням того, яким чином економіка може якнайшвидше створити як самодостатні виробничі комплекси, так і вбудуватися в світову систему ланцюгів доданої вартості.
Тому запит на податкову реформу має йти не від абстрактної ідеї про те, що колись хтось почне вкладати гроші в нашу економіку, а від розуміння того, яку ми економіку хочемо побудувати? У нас час від часу виникають спроби знайти так звані точки зростання, але чогось суттєвого та достатньо обґрунтованого ми не побачили навіть у документах, представлених у Лугано влітку цього року.
Скільки коштуватиме податкова реформа?
Класичні приклади цілеспрямованого підходу до розвитку власної економіки – це Тайвань, без мікропроцесорів якого не може вже сьогодні обійтися світова економіка, чи Ірландія, що стала ще одним, після Кремнієвої долини, safe haven для світової IT-індустрії. У цих країнах початковим було розуміння того, що вони створюють, а податки були лише інструментами досягнення мети.
Як влучно зазначив радник з економічних питань офісу президента України Олег Устенко, податкова реформа має стати «вишенькою на торті, а не самим тортом»! Із цим не посперечаєшся. Як відомо, ліки, подані в неправильній послідовності, перетворюються на отруту.
Років сім тому мав можливість бувати на лекції радника міністра фінансів того часу Івана Міклоша. Він, розповідаючи про успіхи та підводні камені словацьких реформ, у тому числі податкової, ідеологом якої, власне, він і був, говорив про те, що для досягнення успіху потрібно, щоб склалися воєдино щонайменше чотири важливі речі: лідерство, відповідальність, комплексність та макроекономічна стабільність.
Про макроекономічну стабільність під час війни, гадаю, довго не слід дискутувати. Вона крихка, але ж є. Без перебільшення, великий успіх уряду – збереження її дотепер. Сподіваємось, так буде й надалі. Припустимо, в нас є лідери реформ та відповідальність, яку вони беруть на себе. Хоча друге – це ще питання дискусійне, оскільки певний ряд попередніх реформ в нашій державі саме тому й не досягли бажаного результату, бо були безвідповідальними.
Тим не менше, важливо, аби був якісно розроблений комплексний пакет реформи, а у випадку концепту «10—10—10» бачимо певну фрагментарність.
Оподаткування: компенсаторів не вистачить
Згідно з чинним законодавством, у нас існує не три, а сім податків. Є також ЄСВ, рентна плата, наявний важливий в сучасній податковій системі екологічний податок. Акцизний податок, починаючи з 2014 року, приносить до зведеного бюджету України в сумі доходів більше, ніж податок на прибуток підприємств.
Виникає низка важливих запитань: що ми робимо з іншими податками, структурою системи оподаткування, яка важлива для економічного зростання не менше, ніж ставки основних податків, чи підходи до їх адміністрування? Компенсатори, які в розрахунках авторів побудовані виключно на механічному ефекті оподаткування та, відповідно, не враховують поведінковий. А він надзвичайно важливий, адже у 2016 році ми побачили, що зменшення, наприклад, ставки ЄСВ удвічі не призвело до детінізації фонду оплати праці, а лише до зростання дефіциту Пенсійного фонду.
На часткову детінізацію згодом більше вплинуло рішення КМУ вдвічі підняти мінімальну заробітну плату, але про це не прийнято говорити.
До того ж, пропонована концепція реформи змінює не лише податкову базу державного бюджету, залишаючи соціальну сферу на голодному пайку, а й впливає на всю систему складних міжбюджетних відносин.
Пропонуючи податкові реформи, здається давно назріла необхідність надати більше ресурсів, а з ними й повноважень, місцевим органам влади для адміністрування місцевих податків. Так, часто обговорюється питання зарахування доходів від сплати ПДФО не за місцем роботи, а за місцем проживання. Зокрема, чому б відтак до місцевих бюджетів не передавати окрему частку доходів від ПДВ за прикладом акцизного податку? Все це могло б збільшити достатність місцевих бюджетів та зменшити навантаження на бюджет державний.
У зв’язку з пропонованою концепцією, докорінним чином також змінюється система розподілу податкового навантаження (incidence of taxation) не тільки за шкалою доходів, а й, що дуже важливо саме зараз – між поколіннями. Такий перерозподіл точно не на користь людей похилого віку та прийдешніх поколінь. Ми ж не хочемо залишити нащадкам замість процвітаючої країни боргову пустелю? Фактор розподілу податкового навантаження чомусь ніхто з розробників податкових реформ, включно з депутатами Верховної Ради, для яких внесення змін до податкового законодавства ледь не щоденна робота, не враховує. А від нього найкоротший шлях до формування відчуття справедливості системи оподаткування у платників, встановлення довіри та взаєморозуміння, високого рівня добровільності сплати податків.
Говорячи про зміни у підходах до адміністрування податків, чомусь більшість новаторів вбачає це виключно в черговій реформі Державної податкової служби. На цю важливу структуру вже боляче дивитися без сліз — так її «відреформували» структурними змінами, тасуванням одних і тих самих людей між різними посадами, постійними змінами керівництва, інколи сумнівної кваліфікації, не говорячи вже про доброчесність тощо. Все те саме стосується й Державної митної служби.
У зв’язку з цим хочу звернути увагу, що підходи до адміністрування податків змінюються разом зі зміною моделі (елементів) податку. Від зміни ставок підходи до адміністрування не змінюються. Тому, зменшивши, наприклад, ставку ПДВ до 10%, уявімо, що це стало можливим, система електронного адміністрування ПДВ, реєстр податкових накладних нікуди не подінуться. З часом комплаєнс платників ПДВ можливо підвищиться, але складна система його адміністрування, економічна неефективність нікуди не зникне.
Автори концепції «10—10—10» пропонують у подальшому податок на прибуток замінити податком на виведений капітал. У такому разі підходи до адміністрування дійсно можуть змінитися, проте ще не факт, що в кращу сторону. Про це, власне, зазначають експерти VoxUkraine і я не бачу сенсу з ними не погоджуватись.
Власне, не має сенсу огульно ставитися до будь-яких концепцій та пропозицій. Питання, як завжди, лише в деталях – їх доречності, якості обґрунтування та змістовності.
Джерело: Юридичний вісник України
