В Україні
Смерть Тирана: як населення України реагувало на кончину Сталіна (Із донесень, перлюстрацій та зведень органів державної безпеки)
Смерть Йосипа Сталіна, без сумніву, була карколомною новиною не лише для жителів СРСР та України, але й «гарячою інформацією» для всього світу. Як же реагувало на неї населення тодішньої української республіки? Шок, відчай, скорбота, ненависть, зловтіха, прокляття — що то було? Про це можна дізнатися, проаналізувавши відповідні донесення та зведення МДБ УРСР, підготовлені та узагальнені чекістами протягом всього лише кількох діб після смерті тирана.
Володимир Греченко доктор історичних наук, професор, завідувач кафедри соціально-гуманітарних дисциплін факультету права та масових комунікацій Харківського національного університету внутрішніх справ, заслужений працівник освіти України |
Олександр Ярмиш доктор юридичних наук, професор, провідний науковий співробітник Державного науково-дослідного інституту МВС України, заслужений юрист України |
Оплакування «корифея всіх наук»
Уже наступного дня після скону «корифея всіх наук», 6 березня 1953 р., МДБ УРСР підготувало довідку про реагування населення на цю подію. Підписана вона була міністром держбезпеки УРСР П. І. Івашутіним й адресувалася заступнику міністра державної безпеки СРСР Б. П. Обручникову. Другий примірник було надіслано для ознайомлення секретареві ЦК КП(б) У І. Д. Назаренку, якого ми вже згадували в одній з попередніх статей цього циклу, третій залишено в архіві (ГДА СБУ, ф. 16, оп. 1, спр. 881), де ми його й знайшли та оприлюднюємо вперше повністю.
Друге зведення тим же адресатам було відправлено 7 березня, далі — 8, 9, 10, 11, 12 березня — всього 7 зведень. Географія відгуків, число населених пунктів, з яких вони почерпнуті, з другого дня значно розширюються.
Читайте також: «Розстрільні справи, репресовані долі, обпалені душі»
Перше, що хотіли б відзначити, — це оперативність, з якою було підготовлено цей документ. Друге — те, що він ґрунтується на різних джерелах: цитатах із виступів на траурних мітингах, підслуханих розмовах і перлюстрованих листах. Слід відзначити, що думки про Сталіна та його діяльність тут наводилися різні. Це надає цьому документу елементи певної достовірності та об’єктивності.
Спочатку очікувано йшло славослів’я на адресу «вождя всіх народів» та скорбота про його втрату. Були також запевнення в готовності віддати своє життя замість Сталіна, як от у робітниці з Миколаєва Бондаренко (ініціали згадуваних у зведенні осіб не вказуються, лише прізвища). 8 березня 1953 р. на залізничному полотні в районі станції «Запоріжжя-ліве» було знайдено труп 18-річної Марії Алексєєвої з передсмертною запискою «патріотичного змісту» (так записано в документі) і віршем на смерть Сталіна. Висловлювалося припущення, що це була така реакція на смерть вождя («Коли Сталін помер, то життя втратило сенс»). Жителька Львова Кримаревська, росіянка, 81 рік, заявила, що поховала чоловіка й сина, але «ніколи не відчувала такої болі в серці, як після отримання звістки про смерть Сталіна», тобто смерть генсека була для неї відчутнішою втратою, ніж смерть найрідніших людей.
Серед науковців, які висловилися про смерть керманича СРСР, і слова яких цитуються в зведенні, — ще один наш знайомий із попередньої публікації – завідувач відділу Інституту історії АН УРСР С. М. Бєлоусов, який досить штампованими фразами відреагував на смерть вождя: «Зайшло наше червоне сонечко. Не стало рідного батька». Разом із тим, він відзначив, що «Сталін як би відчував наближення кінця», зробивши «огляд досягнень внутрішніх і зовнішніх на ХІХ з’їзді КПРС».
Заслужений учитель, пенсіонер Ніколаєв теж повторив цю тезу про передчуття Сталіним смерті й звинуватив у ній «нелюдів-лікарів». Таке ж твердження містилося у висловлюваннях доцента Київського політехнічного інститут Савченка, сталевара із Запоріжжя Клименка та інших.
А ось робітник Львівського автобусного заводу Гнатів відзначив, що у відповідь на смерть Сталіна бере зобов’язання виконувати виробничі завдання на 200%. Бухгалтер млина з Ужгорода Гартман зауважив, що «Сталін дуже багато займався розумовою працею, через те й вийшов крововилив у мозок». Іншої думки притримувався поет – перекладач із Києва Зісман, який вважав, що смерть вождя «майже природня, бо вік по суті старечий».
Шостого березня 1953 р. в Херсоні були розклеєні листівки, де було написано: «Сталін помер. Будьте мужніми! Стійко витримуйте тяжку втрату! Товариш Сталін з нами!». Як було встановлено, авторкою цих листівок була учениця 6-го класу, тобто дівчинка 13—14 років. Подібні листівки, виконані учнівською рукою, були знайдені і в Запоріжжі.
Чужі листи
Чекісти вже встигли перлюструвати листи й рясно цитували їх у своєму звіті. Причому це були листи з Києва в Луцьк, з Києва в Ніжин і так далі, тобто в основному перлюструвалися листи, що йшли з Київського поштамту (в першому зведенні від 6 березня цитуються уривки з 4 таких послань). У цих листах, та й у інших висловлюваннях, Сталіна називали «великою людиною світу», «дорогим вождем партії і народу», «кращим у світі», «найнезабутнішим», приписували йому всі досягнення держави. Втім, є підстави вважати, що далеко не всі автори листів були при цьому відвертими, оскільки багато хто здогадувався (а дехто й знав) про існування спеціальних органів контролю поштової кореспонденції.
Читайте також: Верховна Рада дерадянізувала українське законодавство
Поряд із висловленням скорботи щодо смерті Сталіна в багатьох відібраних у зведення висловлюваннях громадян міститься запевнення у вірності курсу, визначеному померлим вождем, та віра в те, що нове керівництво держави впорається з вирішенням усіх можливих проблем. Так, письменник Шутов, що мешкав у Харкові, відзначив: «Такого геніального вождя в нас поки що немає, але вішати голову не слід — у нас є ЦК». Висловлювалися схвалення новим керівникам держави. Так, начальник відділу Гідрорибпроект Горюнов з Києва заявив: «Тов. Маленков правильно призначений. Він і ніхто інший лише гідний на місце Сталіна. Його давно готував Сталін на своє місце. Берія призначений на своє старе місце — у нього тверда рука». А от житель Києва Байрак у листі до своєї дружини, перлюстрованому мгебістами, заявив, що у вождя не може бути поганих послідовників. Старший викладач Львівського державного університету Сірокамський відзначив, що пізніше буде важче, оскільки серед соратників Сталіна немає рівних йому, і вони всі лише практики, а не теоретики, до яких він зараховував Леніна і Сталіна. А от поет Андрій Малишко так оцінив зміни в керівництві країни: «Зі старших товаришів, його соратників, Ворошилов і Молотов стали ближчими до керівництва» і прозорливо додав, що «партійними справами всього Союзу, скоріше всього, буде займатися Хрущов». Його колега, письменник Дольд-Михайлик відзначив, що доведеться цілому колективу замінити Сталіна, схвалив призначення Ворошилова, якого вважав культурною людиною «великого масштабу», відзначив, що «Маленков говорив по-народному до народу, видно, що до керівництва прийшов справжній сталінець». Оригінально на цю тему висловилася робітниця Київського винзаводу Демчук: «Товариш Маленков, хоч зростом малий, але розумом великий».
Слід відзначити, що у зведеннях цитуються висловлювання представників усіх соціальних груп радянського суспільства — робітників, колгоспників, студентів, службовців, наукової і творчої інтелігенції. Це було зроблено спеціально, цитати підбиралися так, щоб показати «монолітну» згуртованість радянських громадян, що усі класи радянської держави та «соціальний прошарок інтелігенція», як було прийнято тоді говорити, єдині в скорботі за вождем.
У зведеннях називалося й багато інших матеріалів, де висловлювалася скорбота в зв’язку зі смертю Сталіна та містилися дифірамби на його честь. Але виникають питання — чи щирими були ці висловлювання, і наскільки достовірно відбили реальну ситуацію у цьому документі співробітники МДБ? Аналіз різноманітних документів тієї доби, спогадів людей, які жили в той час, особисті бесіди авторів із сучасниками тих подій переконують нас у тому, що в наведених у вказаному документі фактах є достовірність, і багато людей дійсно співчутливо сприйняли смерть Сталіна. Як свідчать мемуари декого з колишніх в’язнів ГУЛАГу, навіть там, у таборах, люди з достатньо щирою скорботою реагували на смерть свого тирана, хоча саме створена ним тоталітарна система «допомогла» їм опинитися за гратами й позбавила їх волі та нормального життя. При цьому не слід забувати, що значна кількість тих, хто міг би в цей день висловити прокляття на адресу Сталіна, були розстріляні в 1937—1938 рр. (хоча серед них були й ті, хто вмирав з його іменем на вустах, як от Йона Якір), а ще мільйони просто не дожили до цього дня, загинувши в роки Голодомору, репресій, кровопролитної війни.
Євреї були відвертішими…
Дещо окремо виділено повідомлення про реакцію представників єврейського населення на смерть Сталіна. Ця реакція негативна, серед його ненависників школярка, представники різних професій та соціального статусу. Так, завідувач складом «Головвзуттязбут» по Миколаївській області Ваншток заявив: «Я говорив, що Сталін на євреях втратить голову, ось воно і здійснилося… А цей нацист (назвав ім’я одного з керівників держави, у документі прізвище не названо, — Авт.) тепер обрушиться на євреїв». Завідувач фотографією з м. Станіслав (тепер Івано-Франківськ), теж єврей за національністю, Профіс, заявив: «Так йому й треба, це йому за кров євреїв, іншим керівникам такий же кінець буде, якщо вони почнуть боротьбу з євреями».
Чому ці негативні висловлювання представників єврейської національності були виділені окремо? Очевидно, це була інерція від антисемітської кампанії кінця 1940-х років, наслідок тривалої політики антисемітизму, яку проводив Сталін протягом багатьох років свого правління. Звідси й негативна реакція представників єврейського населення, котре не могло йому цього пробачити і висловлювалися досить відверто і негативно щодо Сталіна, але фактично лише з приводу одного цього питання, яке стосувалося їхнього життя безпосередньо.
Разом із тим у зведеннях наводяться й матеріали антисемітського змісту, очевидно, для противаги попереднім. Так, 6 березня 1953 р. на дверях Білгород-Дністровського міськкому компартії, на вітрині (так у тексті) сільськогосподарського технікуму та на поштовій скринці контори зв’язку були знайдені рукописні листівки, в яких містився заклик до розправи з євреями як помста за смерть Сталіна. У м. Овруч, Житомирської обл., знайдена листівка, написана друкованими літерами, де стверджувалося, що Сталіна отруїли лікарі, «жиди-вбивці», й містився заклик помститися їм. Це було відбиття недавньої пропагандистської та репресивної кампанії, пов’язаної зі «Справою лікарів», яка носила відверто антисемітський характер.
Повідомлялося також, що у будинку спілки письменників України на сходовій клітці був знайдений напис антирадянського, націоналістичного змісту (його текст не наводиться, але, очевидно, такий страшний чи неприйнятний для чекістів, що вони злякалися наводити ці слова навіть у таємному зведенні, яке могли прочитати лише два вищі чини МДБ та секретар ЦК КП(Б)У, який відповідав за комуністичну агітацію та пропаганду і, апріорі, не міг бути націоналістом чи розповсюджувачем подібної інформації).
Досить цікаві міркування, як свідчать матеріали одного зі зведень, висловили харків’яни Степанов та Левицький. Перший з них – співробітник Харківського Південного науково-дослідного інституту заявив: «Можна чекати, що в нас у Кремлі почнеться різня за владу», другий, студент Харківського сільськогосподарського інституту Левицький, відзначив, що «смерть Сталіна — це великий та вигідний випадок. Необхідно використати цей момент і діяти. Зараз у ЦК йде боротьба, сили в СРСР стали набагато менші й зараз набагато легше буде працювати», тобто закликав до боротьби проти існуючого ладу. Вказані люди правильно говорили, що назріває боротьба за владу, але дещо помилилися зі строками. Спочатку тодішній радянській верхівці вдалося домовитися про розподіл влади, але майже через 4 місяці боротьба таки відновилася.
Схоже висловлювання прозвучало й від робітника Львівської залізниці Заїкіна, який висловив припущення, що ще при житті Сталіна в керівництві були якійсь розходження, можливо, навіть опозиція, бо одразу після його смерті почали проводити якісь заходи та робити розстановку керівних кадрів, відмінну від тієї, що була при покійному. А майстер заводу «Запоріжсталь» Бугаєць констатував, що в новому уряді «справжніх революціонерів немає, залишилися лише такі, що їх у нас на виробництві виховує індивідуальна відрядність», очевидно, маючи на увазі тих, хто ганяється за «довгим рублем».
Були й громадяни, які досить своєрідно реагували на нову конфігурацію у вищому політичному керівництві СРСР. Так, директор інституту з проектування сільськогосподарського будівництва Безлапий із Києва, вважав, що при розподілі посад цивільні відсунули військових, оскільки маршала О. М. Василевського на посаді міністра оборони було замінено на М. О. Булганіна. А призначення К. Є. Ворошилова пов’язане з тим, що він старий і йому легше буде керувати в Президії Верховної Ради, ніж у Раді міністрів. Він також звернув увагу на те, що Л. І. Брежнєв «сильно понижений», а також інші секретарі ЦК, яких на ХІХ з’їзді висунув Сталін, теж не увійшли до Президії Центрального комітету партії.
«Може… і колгоспів не буде»
А робітник Ужгородської електростанції Беца висловив надію, що, «може прийде новий керівник і колгоспів не буде». Він також побоювався, що може розпочатися війна. Таке ж побоювання висловлювали й інші громадяни, слова яких цитувалися у зведеннях. Натомість житель Станіславської обл. Дубницький заявив, що держава може розвалитися, оскільки народи всіх республік бажають відділитися від Радянського Союзу.
З іншого боку поглянув на смерть Сталіна виконроб Андріївської церкви в Києві Тихомиров. Він сказав: «Сталін помер і навіть слова не встиг сказати, помилувати ув’язнених перед кончиною, а їх — мільйони. Петро І покаявся перед смертю перед народом і богом і звільнив ув’язнених і Бог дав йому мову, а Сталіна зразу вразив і забрав мову. Ось йому покарання за його гріхи і нещастя, яке терплять народи». Порівняння з Петром І було, як бачимо, не на користь Сталіна. Головний докір, який йому виставлявся, полягав у тому, що він не покаявся за гріхи, і Бог його покарав. Хоча слова про покаяння Петра – це легенда. В історичних дослідженнях на цю тематику нам не вдалося знайти нічого подібного. Сьогодні в росії теж намагаються порівняти нинішнього свого правителя з Петром І, але різниця занадто відчутна: Петро, якщо не згадувати всі його злочини, все ж «прорубав вікно в Європу», а путін його замурував.
У зведенні МДБ від 7 березня вказувалося, що після виступів на траурних мітингах від хвилювання померло троє людей — двоє у Харкові й один у Житомирі. Харків’янам було 67 і 60 років, вік третього — не вказано. Виходить, що великий кровопивця й убивця Сталін навіть після своєї смерті забирав із собою в могилу людей.
Антирадянські листівки
Чекістами був встановлений та заарештований автор 9-ти антирадянських листівок Косий, житель с. Сокиринці Вінницького району, 1937 року народження (тобто на той час йому було всього близько 16 років!), де містилися заклики до розправи над комуністами та підпалів колгоспів. Звичайно, шістнадцятирічний хлопчина навряд чи був серйозною загрозою для радянської влади, але ж діяв принцип «припиняти на корені». 7 березня1953 р. у Львівській школі № 28 було знайдено 28 листівок антирадянського змісту, виконаних на клаптиках паперу з учнівського зошита. З цього приводу почалося слідство.
Того ж 7 березня серед примірників газети «Известия», віддрукованих у Київській типографії і доставлених в м. Рівне, було знайдено такі, де портрет Сталіна був спотворений типографською фарбою. Газети були вилучені.
Також 7 березня робітник лісоперевалкового пункту станції Севлюш Закарпатської обл. Мещеряков, зустрівши на вулиці вчителя Бурова, зірвав з його грудей траурний знак і намагався це зробити з іншими. Те ж саме здійснював робітник Єременко в м. Охтирка Сумської обл. З цього приводу було розпочате слідство.
У кінці кожного із щоденних зведень вказувалися прізвища громадян (6—7), які зробили якісь антирадянські заяви або вчинили аналогічні дії, але що конкретно, не вказувалося. Наприклад, у зведенні від 12 березня 1953 року щодо цього називалися такі прізвища: викладач технікуму у м. Вінниця Ентіс, священник із м. Запоріжжя Нікольський, житель м. Ізмаїл Філоненко та його дружина, житель м. Миколаїв Бондарук, зубний технік з Вінниці Кац, робітниця з Запоріжжя Овчарова. Підкреслювалося, що ці матеріали перевіряються й після цього буде прийняте рішення про можливе притягнення цих осіб до кримінальної відповідальності.
Як післяслово
Таким чином, аналіз зведень МДБ щодо відгуків населення республіки на смерть Сталіна свідчить, що органами держбезпеки була проведена значна робота щодо систематизації цих відгуків, які були надіслані з різних населених пунктів України. Окрім того, були представлені думки з цього приводу різних верств населення: школярів, студентів, науковців, робітників, колгоспників, священників. Наводилися також висловлювання представників різних вікових груп — від 13 до 81 року. Це дозволяє говорити про достатню репрезентативність точок зору населення.
Слід відзначити, що наведені в зведеннях думки не є однобічними, в них подається різноманітний спектр точок зору. Звичайно, переважає удавана чи щира скорбота за Сталіним (а інакше в той час і бути не могло, хоча, як свідчать інші документи, це було багато в чому відбиттям реальності). Спеціально виділявся підрозділ зі схваленням нового керівництва держави, особливо Маленкова, а також Берії, хоча й тут були критичні зауваження. Висловлювалися думки щодо майбутньої боротьби за владу у верхівці держави. Негатив щодо Сталіна та його діяльності теж мав достатньо широкий спектр: засуджувалася його репресивна політика, в тому числі щодо єврейського населення, зривалися траурні прапори та банти.
Тож уся ця інформація є досить цікавою та повчальною. Вона дає зріз думок не лише радянського суспільства зразка 1953 року, але й показує антигуманний характер та хиби тоталітарного режиму в цілому, який зараз багато в чому копіюється та реалізується в сучасній росії. Проте фінал, на наше переконання, буде однозначно негативним для прибічників цього режиму, і демократія переможе.
Джерело: Юридичний вісник України
